Другий єврейський цвинтар

Цього року виповнюється 150 років від дня заснування Другого єврейського цвинтаря, який проіснував рівно 100 років, а 1973 року почалося знесення цього некрополя.І вже близько 50 років на його території значиться недоглянутий і по суті нікому не потрібний парк.Згадаймо ж коротко історію цього місця.

 Другий єврейський цвинтар був відкритий у 1873 році.Тоді виділили 10 десятин, їх розбили на 47 дільниць.Досить довгий час там ховали переважно представників бідного класу.В 1876 почали споруджувати огороджувальну стіну, тому що туди звозили різне сміття.Поступово цвинтар стали благоустроювати, було добудовано стіну та споруджено каплицю. Щоправда, відведеного місця вистачило ненадовго.

Вже у січні 1880 року старшини єврейського похоронного братства увійшли до міської управи з клопотанням «про відведення під єврейський цвинтар 10 десятин землі, що прилягають до Нового єврейського цвинтаря».Мотивували своє клопотання вони тим, що через 10 років новий єврейський цвинтар буде зайнятий новими могилами. Але міська дума ухвалила віддати цю ділянку лише тоді, коли вона дійсно буде вже потрібна. А поки що він приносив місту дохід у 200 рублів щороку.

З 1892 завідувати єврейськими цвинтарями Одеси стало правління синагоги на Пушкінській вулиці. Ось воно вже наприкінці наступного року заявило про те, що необхідно невідкладно виділяти необхідну ділянку.Варто зазначити, що на той час на Новому єврейському цвинтарі щороку ховали близько 3000 осіб.

Міський землемір Михайло Дітеріхс, оглянувши єврейський цвинтар, повідомив, що справді настав час приєднувати нову ділянку. Але голосні міської думи, Адаменко та Озмідов, висловилися проти цього.Пояснюючи свою думку тим, що ділянка цінна і що для Третього християнського цвинтаря місце було відведено аж за Тираспольською заставою.До речі, Озмідов голосував і проти будівництва синагоги на Куяльницькому лимані.Але, хоч і не з першого разу, 1895 року ділянку 10 десятин було приєднано до єврейського некрополя.Міська дума відразу ж зобов'язала правління синагоги спорудити огорожу і привести всю територію в належний вигляд.

Нову територію було поділено на 46 ділянок.Таким чином, на той час налічувалося 93 квартали.У 1896 був похований 3271 людина, а в 1897 - 2733.

Наступну проблему з нестачею місця для поховань вирішували вже відкриттям Третього єврейського цвинтаря у 1905 році. У путівнику Сандомирського за 1901 можна знайти таку інформацію: «для відспівування покійників на цьому цвинтарі є особлива, чудово влаштована, каплиця, або так звана «чорна зала».Перед похованням там над небіжчиком відбувається заупокійна молитва.Цвинтар відрізняється благоустроєм і міститься у повному порядку».

На цьому цвинтарі було поховано близько 300 жертв погрому 1905 року. Через 6 років після трагедії, з ініціативи комерції радника, власника банкірської контори Озіаса Савельєвіча Хаїса було створено комісію зі створення пам'ятника жертвам погрому.Стараннями комісії та всієї єврейської громади у 1914 році за проектом архітектора Ф.А.Троупянського на братській могилі було споруджено меморіал.

Не оминули це місце і події громадянської війни.У березні 1919 року біля воріт єврейського цвинтаря було розстріляно членів «Іноземної колегії» на чолі з Жанною Лябурб.Їхні останки, крім француженки, поховали на цьому ж цвинтарі.За даними історика І.М.Шкляєва, у серпні — вересні того ж року денікінська комісія з розслідування злочинів більшовиків виявила у братських могилах Другого єврейського та Другого християнського цвинтаря до півтори тисячі загиблих.

У період між двома світовими війнами Другий єврейський цвинтар продовжував функціонувати.Цвинтарні тарифи на цьому некрополі були, нарівні з Другим християнським, найдорожчими в Одесі. Як виглядав цей цвинтар на той час, можна побачити у художньому фільмі 1926 року «Беня Крик». Згадується некрополь і в оповіданнях Ісаака Бабеля «Як це робилося в Одесі» та «Кінець богадельні».

Поступове знищення цвинтаря почалося під час румунської окупації. З Одеси було вивезено багато надгробків. Наприклад, пам'ятник на могилі поета Семена Фруга. Після війни цей надгробок було виявлено в Румунії, але до Одеси його не повернули, а за рішенням румунської єврейської громади відправили до Ізраїлю.

Вже 1949 року Другий єврейський цвинтар був закритий. Причинами закриття було названо руйнування та пограбування цвинтаря окупантами. Краєзнавець Р.А.Шувалов писав:

Радянська влада доробила те, що не встигла румунська.Вивезені надгробки використовували для інших поховань.Вони ще зустрічаються на Другому християнському цвинтарі.Один із таких надгробків стоїть на могилі льотчика М.М.Поганого на Ярмарковій площі воно було куплено після Другої світової війни на Староконному ринку. 1973 року в газеті «Вечірня Одеса» було надруковано повідомлення про ліквідацію Другого єврейського цвинтаря.У ньому йшлося:

 У вересні 1978 року єврейський цвинтар був остаточно знесений. Щоб лише перерахувати імена відомих одеситів, похованих на ньому, потрібно буде скласти окреме видання.Згадаймо деякі імена: поет Н.Б.Шор, купець 1-ї гільдії, потомствений почесний громадянин Г.Я.Раухвергер, фотографи Г. Шапіро таЯ. Райх, власник цегельного заводу Д.М.Бланк, співвласник торгового дому «Брати Крохмальникові» Л.А.Крохмальників, професор каліграфії А.І.Коссодо, письменник Н.М.Осипович, психіатр М.Я.Дрознес, художник М.М.Манилам, математик С.О.Шатуновський, доктор І.С.Гешелін, бабусі та батько письменника І. Бабеля, трирічний син П.С.Столярського…

На Друге християнське (вже Міжнародне тоді) були перепоховані письменники М. Мойхер-Сфорім та Л.О.Кармен, поет С.Г.Фруг, професор Я.Ю.Бардах, друкар та книговидавець Н.А.Гальперін, брати Кангун, Б.М.Нейман та інші. Прах директора єврейської гімназії М.М.Ігліцького та його сина І.М.Ігліцького, доктора М.А.Юзефовича та інших перенесли на Третє єврейське. Туди ж, у самий кут, засунули меморіал жертвам погрому, порушивши його цілісність.

Отримавши парк, представники одеської влади раптом згадали про те, що біля знищеної брами Єврейського цвинтаря було розстріляно членів «Іноземної колегії».Довелося споруджувати новороб, але трохи не на тому місці.

Пізніше на території знесеного цвинтаря планували звести нову телевізійну вежу, але не зросло. Суспільство «Меморіал» спільно з Товариством жертв незаконних політичних репресій мали намір встановити пам'ятник жертвам сталінського терору. Були плани й у суспільства єврейської культури імені Ноте Лур'є. Але вони залишилися лише на папері.

2000 року 12 га території було передано Всеукраїнській асоціації євреїв — колишніх в'язнів гетто та нацистських таборів. Земля призначалася під Меморіальний комплекс жертвам Голокосту 1941-1945 років та погрому 1905 року. Через відсутність фінансів на запланований проект у 2007 році територію за загальною згодою передали «Хабад Шомрей Шабос» на чолі з Авраамом Вольфом для тих самих цілей. Ділянку під благоустрій оцінили у 36,3 млн. гривень.

Символічний «Перший камінь» було встановлено і урочисто відкрито 6 травня 2001 р. Під гранітною брилою зі словом «Шалом» закладено титанову капсулу у вигляді сувоя Тори, в капсулі укладено землю з місць масових вбивств та поховань євреїв та державні акти, що підтверджують їїта лист «до нащадків» українською, російською, івритом, англійською та німецькою мовами.

Звичайно, меморіальний парк тут має бути створений після війни.Нині ж територію колишнього Другого єврейського цвинтаря треба вберегти від можливих забудов.

Андрій Крантов