АВТОРСКАЯ КОЛОНКА

 
   
   

КОНТАКТЫ
Информация должна быть свободной.
Ссылка — норма приличия.




При использовании материалов ссылка на источник обязательна. Copyright © 2018-2020.
Top.Mail.Ru


 «ЛАМПАДУ ОДНІ ДРУГИМ ПЕРЕДАДУТЬ»


28-01-2020, 15:00 |

Свого часу видатний українець Іван Пулюй застерігав: «Інтеліґенція у кожного народу, то «сіль землі», а коли вона «звітріє», то чим же солити?». Бо ж якщо народ не матиме своєї інтеліґенції, то не буде кому виховувати і вчити його. І тоді народ стане чиїмось попихачем. Про це знали визначні особистості україн-ського та інших народів світу, про це знали й окупанти. Саме тому в усі часи окупації східних українських земель Московією-Росією українська інтеліґенція була в тюрмах і на засланнях. Її постійно «звітрювали» з рідної землі.

Після повернення із заслання, куди царський уряд «звітрив» кирило-мефодіївців, Пантелеймон Куліш з ранньої весни і до пізньої осені обробляв землю на хуторі Мотронівка. А зібравши урожай, час від часу їхав на захід — до європейських країн, щоб у їхніх бібліотеках по крупинках збирати історію рідної української землі, яку загарбали наші «добрі сусіди».

Куліш їхав дорогою, яка пролягала через Львів. Тоді у Львові серед вихованців Духовної семінарії та університету найбільше звернув увагу на семінариста Данила Танячкевича. Того Данила, про якого Іван Франко писав: «Ті громади, зав’язувані потаємно з метою самоосвіти та піддержування патріотичного духу, мали між собою тісні, дружні зв’язки, видавали рукописні газети, збиралися на спільні засідання... Духовним осередком того громадського руху була львівська Громада, а головно Данило Танячкевич, тоді ще слухач теології, натура наскрізь ентузіастична, здібна запалювати себе й запалювати інших. Він обсилав ученицькі громади листами або з’їжджав сам чи присилав кого іншого на інспекцію».

Отже, Пантелеймон Куліш свою увагу зосередив на молоді. Для молоді він привозив, а часто і передавав через ріку Збруч, що на той час була межею між Російською та Австрійською імперіями, книжки українських письменників з підросійських українських земель. Той «запал», що спалахнув серед західноукраїнської молоді, «привіз» Куліш і членам таємного товариства «Громада», яке в кінці 60-х — на початку 70-х років ХІХ ст. заснував студент Київського університету Володимир Антонович. У той час, крім Києва, «Громади» були засновані в Чернігові, Харкові, Полтаві, Одесі. Одеську «Громаду» у 1876-у заснували відомі педагоги Л. Смоленський, М. Климович, М. Боровський, А. Крижанівський. Усі визначні особистості того часу були вчителями або вихованцями «Громад».

Вихованець київської «Громади» Павло Чубинський написав слова нашого державного гімну. Засновник тернопільської — Іван Пулюй — у роки Першої світової війни написав німецькою мовою брошуру «Україна і її міжнароднє політичне значення», в якій читаємо: «Поневолені народи Росії мають бути звільнені і зорганізовані у самостійні держави. Але найзначнішим для здійснення цієї високої мети, для встановлення тривалого миру в Європі може бути тільки самостійна Україна. Самостійність України є, на наш погляд, ключем до мирного дому Європи». Якби тоді Європа почула Івана Пулюя...

Вихованцями «Громад» були й інші визначні особистості, справжня національна еліта. За словами Івана Пулюя, «ціль товариства була: жити в чистоті моральній; пильно вчитись в школі; познайомитись з історією свого народу і його літературою; ставати в обороні рідного слова проти ворожих заходів москвофілів і поляків; говорити всюди рідною мовою; спомагати бідних учнів».

На початку лютого 1871 року Пантелеймон Куліш приїхав до Відня, щоб зустрітися з Іваном Пулюєм, тоді ще студентом філософського факультету Віденського університету, співзасновником віденської «Громади», яку 8 січня 1868-го перейменували на «Академічне товариство «Січ», перекладачем «Молитвослова» і «Молитовника». Їхав кирило-мефодіївець Пантелеймон Куліш до громаді-вця-січовика Івана Пулюя, щоб разом перекладати українською мовою «Святе Письмо Нового Завіту». Бо ж мають його на своїх рідних мовах інші народи світу! То чому не можуть мати українці?!

18 лютого 1871-го вони почали перекладати «Євангеліє від святого Матфея». Про це пізніше Пулюй згадував: «Великий стіл був увесь обложений всякими бібліями і лексиконами чужих мов, а як первовзір служило нам грецьке видання бібілійного товариства, що вийшло у 1866 р. Щоб прискорити переклад св[ятого] Письма, рішився я відложити на якийсь час свої науки універзитецькі і, покинувши всі заробітки, віддав увесь свій час для спільної праці над перекладом св[ятого] Письма. Так працювали ми, чи будний день, чи свята, дбаючи тілько, щоб хоч Новий Завіт докінчити. Життя наше було задля грошових нестатків дуже скромне».

І результати праці не забарилися: до червня 1871 року вийшли друком у Відні всі чотири «Євангелії». На першій сторінці вказано, що вони видані: «Коштом громадським». Чи й справді так? Ні, за гроші Куліша. Отже, не заробили вони нічого. Бо ж не для заробітку працювали, а ще в молоді роки поклялися: «Жити і працювати для добра свого народу!».

У листі Пантелеймона Куліша до Олександра Барвінського (20 грудня 1875-го з Мотронівки) читаємо: «Постарайтесь, щоб в буковинському альманасі не було нічого комуністичного, бо комунізм — дурниця». Отак!.. Тож не дивно, що за радянських часів учням у школах ніколи не згадували про Пантелеймона Куліша. Радянська влада «будувала комунізм», а Куліш ще в 1875-у вважав, що це «дурниця». Хто мав рацію? Як показав час — Куліш.

Про смерть Пантелеймона Куліша, яка наступила 14 лютого 1897 року, Іван Пулюй довідався надто пізно і на його похороні не був. Він прислав Олександрі Куліш свою не виголошену «Промову», яку закінчив словами, написаними грецькою мовою. У перекладі на українську ці слова звучать так: «Лампаду одні другим передадуть»…

Отже, працю «для добра свого народу» кирило-мефодіївці як «лампаду» передали наступному поколінню української молоді, до яких належали вихованці «Громад». Вихованці «Громад» передали її січовикам, а ті — наступному поколінню. І так далі…

Кожне покоління української молоді робило для свого народу і майбутньої Незалежної України те, чого вимагали обставини і час, у який вони жили. Причетні всі, хто жив і працював для добра свого народу.

Ольга ЗБОЖНА.


Газета: Чорноморські новини
 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.