Цього року відзначає столітній ювілей найстаріша районна газета Одещини й одна з найстаріших в Україні — балтська «Народна трибуна», попередники якої своєю історією сягають початку 1920-х. Цей факт безумовно і невід’ємно пов’язаний з подіями перших років становлення радянської влади в нашому краї і з творчим зростанням низки молодих радянських письменників.
Зима 1920-го. У Балті щойно взяла верх більшовицька влада. Зміцнювати її авторитет мала й місцева преса. Отож засновується газета (спочатку як інформаційний листок) «Вісти Балтського повітового революційного комітету), перший номер якої датований 18 лютого. Виходила вона (не завжди регулярно) до 15 березня 1921 року. Хоч газета й живилася переважно інформацією вищестоящих і місцевих партійних та радянських органів, усе ж мала доволі широкий розголос і навіть дописувачів. Редактором перших номерів був Максим Щукар (хто потім — з’ясувати не вдалося). Добре, що з дореволюційних часів у Балті збереглися друкарня та її робітники. Це полегшувало випуск часопису, хоч були й труднощі. А найбільша проблема: газеті катастрофічно бракувало, так би мовити, суто живих матеріалів. Тож, як пізніше писав у «Спогадах повітового редактора» письменник Кость Гордієнко, шпальти «Вістей» оживляв своїми фейлетонами у жанрі «раєшників» майбутній відомий російський письменник Валентин Катаєв, який тоді (у 1920—1921 роках) працював у Балті як кореспондент ЮгРОСТа (також як агент ЧК). Він відчутно допомагав у випуску газети.
Час роботи у нашому містечку назавжди запам’ятався В. Катаєву, який розвивав тут свої творчі здібності, написав і кілька віршів про Балту (опубліковані 2018-го в антології «Музи над містом») і потім згадував про неї в деяких прозових творах. До речі, у 1985 році кореспондент балтської «Народної трибуни» Вадим Грамотін зустрічався у Пєрєдєлкіно з В. Катаєвим і взяв у нього інтерв’ю, в якому той, зокрема, згадував (мовою оригіналу): «В начале 20-х годов я по заданию РОСТА организовывал в Балтском уезде подготовку рабоче-крестьянских корреспондентов… Балта — зелёное, весёлое местечко, впечатляющий базар… В собрании моих сочинений есть несколько стихов о Балте. Ведь Балта — двоюродная сестра Одессы. Я разъезжал по уезду, ночевал в сёлах… До меня в Балте были поэты Багрицкий, Нежданов, и они выступали со стихами…».
Тут не можна не згадати, що у 1920—1921 роках у Балті справді тимчасово проживав (дотепер у місті зберігся той будинок на центральній вулиці Любомирській) тоді вже відомий не тільки в Одесі поет Едуард Багрицький, який проходив лікування у нашому краї, а водночас перебував як кореспондент ЮгРОСТа і таємний агент ЧК, займався малюванням та поетичною творчістю. Є версія, що він таки співробітничав з газетою «Вісти» і спілкувався в Балті з Катаєвим, з яким давно знався.
Як уже мовилося, у березні 1921-го газета «Вісти» припинила існування, але зовсім скоро — з квітня — замість неї почало виходити повітове «Червоне село». Для цього з Одеси відрядили журналіста з досвідом, майбутнього українського письменника, лауреата Шевченківської премії Костя Гордієнка, який працював тут до осені. Майже наостанок, 28 серпня, надрукував спеціальний випуск одноденної газети «Поволжя кличе!» (про допомогу голодуючим Поволжя). Йому довелося опікуватися добором сількорів, вести (серед головних) тему боротьби з повстанським загоном Заболотного, вирішувати різні виробничі й побутові проблеми. Про це він потім (у 1975-у) написав, як я вже згадував, у «Спогадах повітового редактора».
До цього, вважаю, доречним буде додати, що в тому ж 1921-у один із чекістських спецзагонів по боротьбі з так званим бандитизмом на території району очолювала молода одеська поетеса Зінаїда Шищова, котра пізніше стала відомою дитячою письменницею (не без допомоги В. Катаєва). Зауважу також, що того ж року в Балті бував і влився (за дорученням губернської ЧК) до загону Заболотного Дмитро Бузько, активні дії якого допомогли ліквідувати цей загін. Про це він незабаром, ще за свіжими подіями, написав повість «Лісовий звір», а пізніше, ставши відомим письменником і сценаристом Одеської кіностудії, потім — Київської, 1927 року зняв однойменний фільм. У 1937-у Дмитро Бузько був репресований і розстріляний.
На жаль, майже не залишилося відомостей про газету «Плуг і молот», що з перервами виходила в Балті у 1922—1923 роках, та газету «Балтський селянин» (1924—1925), яку редагували І. Александрович та І. Високий. І все ж вони стали черговим щаблем у розвитку газетної справи в місті.
А найпомітнішим явищем у балтській журналістиці 1920-х став вихід (із 16 серпня 1925-го) газети «Червоний орач» («Плугарул рош») — органу Молдавського райкому КП(б) України, Молдавського ЦВК Ради депутатів і ради профспілок Молдавської АРСР. Бо ж, нагадаю, у 1925-у Балта стала тимчасовою столицею Молдавської АРСР. Газета виходила українською та молдавською мовами паралельно. Прізвища перших редакторів назвати, на жаль, не можу, а 1927-го її редагували К. Слуцька, П. Кіор, В. Холостенко.
Цікавими в історії «Червоного орача» були 1928—1929 роки. За скеруванням вищестоящих органів у 1929-у до Балти прибув Олександр Королевич (уже відомий у письменницьких колах за псевдонімом Лесь Гомін), який став редактором газети. Незабаром до роботи в редакції він залучив і свого колегу по журналістській праці у Черкасах Дмитра Майбороду, тоді вже знаного поета Дмитра Май-Дніпровича (псевдонім). Вони й склали ядро «Червоного орача», завдяки журналістському досвіду підвищили якість видання та його авторитет. При цьому додам, що у 1925—1929 роках у Балті значно полі-пшилася полі-графічна база, зросли друкарські потужності й можливості: крім газет, тут випускали різні документи, брошури, книжки, в тому числі художню літературу. Це стало надійним підґрунтям для подальшого розвитку газетної справи, коли столицю Молдавії перевели до Тирасполя, а Балта знову стала районним центром Одещини. Восени 1929-го Лесь Гомін переїхав в Одесу, а Май-Дніпрович — у Тирасполь, де 1930-го помер від туберкульозу. Перебування у Балті дало Лесю Гомі-ну багатий життєвий і творчий досвід, матеріали, зокрема для написання роману «Голгофа», який і досі з інтересом сприймається читачами. В Одесі у 1930-ті він вступив до Спілки письменників України.
Із серпня 1930-го у Балті почала виходити газета «За соціалістичну перебудову» — орган Балтського райкому КП(б)У і райвиконкому. Її редактором у 1931-у був Є. Штуліфкер, заступником — М. Розенфельд. Із жовтня 1934-го вона змінила назву на «Комунар», під якою виходила до 1962-го (за винятком років окупації — з липня 1941-го по березень 1944-го). У довоєнний час вона, зрештою, як і всі тодішні видання, активно висвітлювала хід соціалістичного будівництва у країні, республіці, області та районі. У той період її підписували, зокрема, Є.С. Жмеренецький, П.Ф. Бондар, Є.З. Ліхтіков (по 1941-й).
Цікаво й те, що у 1937-у та в інші роки в ній публікувалися дописи українського письменника Вадима Симаковича, який тоді мешкав у селі Пасат Балтського району (за однією з версій, певний час переховувався від репресій). За деякими відомостями, з юних літ ще у 1930-ті (до армійської служби) у «Комунарі» почав друкуватися балтянин поет Ананій Золотарьов, майбутній член Спілки письменників Росії.
У повоєнні роки розширився штат редакції, поліпшилися умови праці. З редакторів, що підписували газету до 1962-го — С.П. Хомич, І.М. Безпрозваний, П.Н. Плаксієнко, М.П. Степанов. У 1954 році в Балту повернувся журналіст і поет Семен Цванг, який друкувався у «Комунарі» ще перед війною і потім віддав їй майже чверть століття. (Із 1991-го живе в Ізраїлі, де видав кілька книжок і став членом Спілки письменників Ізраїлю. Його досі пам’ятають не тільки в Балті, а й деякі одеські літератори). У 1956-у в редакції працював майбутній поет з когорти шістдесятників Володимир Куликівський. Тут, у Балті, починався його творчий шлях, тут з’явилися його перші публікації. Він був одним з перших учасників літоб’єднання «Джерела», створеного при редакції Семеном Цвангом у 1954-у.
Нового формату газета набула у 1962 році у зв’язку з укрупненням районів. Тоді вона одержала нинішню назву «Народна трибуна». Очолив її Г.К. Пархоменко, який був редактором понад півтора десятка літ. Це при ньому тут працював відомий нині український поет Олекса Різників (Різниченко), співробітничала його дружина, тоді викладачка педучилища, а нині теж знана письменниця Галина Могильницька, майбутній прозаїк, член Спілки письменників Росії Василь Садковський (помер 2019-го у Москві). Активно співпрацювали з редакцією багато років обласні журналісти П.А. Шамов (військкор, поет) та І.С. Ситник, майбутній український письменник Іван Черкашенко з Піщаної. У 1960-ті «Народну трибуну» відвідували земляки — відомий український сатирик і гуморист Степан Олійник (народився у с. Пасицели Балтського району) та відомий російський письменник Віктор Фінк. Уже після смерті С. Олійника щовесни у Балті за активної участі газетярів проходять Олійниківські дні й фестивалі, на які разом з дочкою поета Лесею приїздять письменники та артисти з Одеси, Києва та інших міст України.
Знаменними для колективу «Народної трибуни» видалися 1980-ті. Помітною фігурою (не тільки у Балті) став журналіст Віктор Мельниченко, який редагував газету з 1978-го по 1981-й. Це була унікальна людина, яка досягла найбільших висот у своєму давньому захопленні шаховою композицією: В. Мельниченко, врешті, був чемпіоном змагань різного рівня (до європейського і всесвітнього включно), здобув звання гросмейстера України, міжнародного майстра та міжнародного арбітра з шахової композиції, видав на цю тему чотири книжки. Він зміцнив колектив журналістськими кадрами, посприяв підвищенню якості газети. Свіжий струмінь у діяльність літоб’єднання при редакції вніс молодий тоді поет, нині лауреат Шевченківської премії Тарас Федюк, який у 1981—1982 роках проходив у Балті військову службу й активно співпрацював з «Народною трибуною».
Чимало праці до творення газети доклали редактори Василь Чебан, Петро Халаїм (віддав газеті загалом 38 років), Таїсія Крисько (20 років), журналісти Петро Бондар (понад 30 років), автор цих рядків — поет, член Ліги незалежних українських письменників ім. Павла Чубинського (23 роки) та інші. У 1990-х (і пізніше) у Балті часто бував й активно друкувався письменник Богдан Сушинський. Із 1980-х і до 2010-х у газеті регулярно виходила літературна сторінка «Зоряна криниця», а 2001-го під егідою редакції вийшов у світ однойменний літературний альманах. У 1990-х часто публікував свої вірші у місцевій пресі поет Андрій Рибак, член Південно-російської спілки письменників. У першому десятиріччі нового століття й дещо пізніше активно співпрацював з «Народною трибуною» балтський підприємець і громадський діяч Сергій Мартинюк, який видав уже чотири книжки (переважно публіцистики) і 2018-го став членом НСПУ. Він — один з фундаторів і член редколегії альманаху «Балтське коло».
На початок 1990-х газета набула найвищої популярності у читачів і досягла тиражу понад 13 тисяч примірників, була майже самоокупною. У 2000-і її редакторами були Петро Халаїм, Людмила Шелих, Олег Остапчук, Анна Рибіцька, потім — Олена Борейко.
У різні роки кваліфікованими і знаними журналістами, крім уже згаданих, заявили про себе Ігор Бершадський, Ліля Сокур, Петро Ремізов, М.І. Лернер, Микола Корнійчук, Леонід Богачук (працював у редакції понад 20 років), Віктор Скоков (близько 20 років) , Вадим Грамотін і Ліана Сидоренко, кореспондент-радіоорганізатор Павло Кольцов, Петро Бондарчук (очолював балтське літоб’єднання ім. В. Куликівського, друкувався в «Літературній Україні») та інші. 45 років віддала газеті Світлана Кондратюк, а найбільший трудовий стаж у «Народній трибуні» — 55 років — і загальну повагу надбала коректор Ліна Григорівна Ільченко.
Тепер, після роздержавлення ЗМІ, редакцію «НТ» очолює досвідчена журналістка Олена Борейко (нині — депутат Одеської обласної ради), яка починала тут працювати в роки перебудови. Поруч з нею — теж досвідчені Ольга Черненко і Роман Грушко (член Ліги незалежних українських письменників ім. Павла Чубинського) та бухгалтер Ірина Леонова. Цей маленький колектив за нинішніх можливостей і матеріальних труднощів випускає цілком сучасний, інформативно насичений часопис.
Відзначаючи столітній ювілей газети, редакція прагне продовжувати і примножувати її історію й традиції за сучасних умов. Велика вдячність за це всьому колективу. Нових успіхів, наснаги та здоров’я працівникам «Народної трибуни» у другому столітті її існування!
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
З ПИСЬМЕННИЦЬКИМ ГАРТОМ