Дядя Міша поволі йшов на пошту. Минулої осені він дуже захворів і йому робили операцію. Поки лежав на лікарняному ліжку, Валя приходила до нього щодня. Медсестра давала їй список, і жінка вирушала до аптеки, що поруч з відділенням. Усе, що їм вдавалося за-ощадити, дружина залишила в аптеці. Аптечних чеків зібралося на 10000 гривень, і, повернувшись додому, в жовтні 2019-го, дядя Міша подав заяву на матеріальну допомогу до департаменту праці та соцполітики Одеської міської ради. Невдовзі отримав офіційного листа, в якому зазначалося, що після вивчення фактів питання буде вирішене…
Усі знайомі називали його Мішею, хоча за паспортом він — Меєр Лейбович Славуцький. Тих, хто пам’ятав його ім’я, залишилося небагато, бо восени нинішнього року йому буде вже 85. До Другої світової війни Славуцькі жили в Одесі і їхня близька родина налічувала 17 осіб. Дванадцятеро Славуцьких у 1941-у були розстріляні нацистами за свою належність до єврейського народу. Дідусь, не захотівши пройти реєстрацію, запалив пічку, закрив піддувало і задихнувся від чадного диму. Мамин брат помер у єврейському гетто в Доманівці. Меєр із сестричкою Елею й мамою два роки, із 1942-го по 1944-й, також були у гетто, але їм пощастило повернутися додому.
Дядя Міша щодня дякував Богові за те, що зустрів на життєвому шляху Валю, найкращу, наймилішу із жінок. Разом вони вже шість десятиліть. Валя народила йому двох синів, колись вони були щасливою родиною… Але діти померли, не доживши старості… Молодший син помер наприкінці зими, до того — хворів, і на його лікування та поховання витратили стільки, що довелося залізти в борги…
Дядя Міша йшов на пошту, щоб отримати допомогу. Незабаром буде півроку, як він написав заяву, а грошей і досі нема. Раніше працівниці пошти говорили, що переказ ще не прийшов, а віднедавна почали переконувати, що допомогу він уже отримав.
Дядя Міша приходив на пошту чи не щодня. На щастя, вона була недалечко: відділення №31 — у сусідньому будинку. Вистоював чергу, і Тетяна, працівниця пошти, яку знав уже багато років, відповідала:
— Ви вже отримали свої п’ять вісімсот… Ви що, забули? Я в присутності трьох свідків вам можу підтвердити, що ви отримали гроші…
Дядя Міша повертався додому спантеличений і питав у жінки:
— Валю, а може, я з глузду з’їхав? Бо іноді щось не пам’ятаю. А, може, це склероз, бо ж уже геть старий? Може, й справді отримав ті гроші? Тоді скажи мені, куди я їх подів?..
Після таких чоловікових слів на пошту йшла Валентина. Елегантна, гарно вбрана, в капелюшку, вона просила викликати начальницю відділення і розмовляла з нею. Просила показати відомість, де є підпис її чоловіка, що він отримав переказ. Начальниця обіцяла допомогти і зникала за дверима. Валентина довго сиділа, чекаючи на відповідь, але, не дочекавшись, ішла додому.
— А може, ми обоє вже «поїхали»? — думала Валентина. — Може, нам справді видали ті гроші, а ми їх десь засунули?..
Так тривало багато часу. Двічі Славуцькі писали листи до керів-ництва «Укрпошти» з проханням вирішити ситуацію. І двічі їм приходили однакові відповіді за підписом заступника директора департаменту розвитку мережі та клієнтської підтримки Одеської дирекції «Укрпошти» Т.Б. Васянович, у якому зазначалося, що для проведення перевірки потрібно вказати… і далі — довгий перелік даних, які старенькі не могли знайти…
Дядя Міша у свої 85 разом з 80-літньою Валентиною не розуміли, де вони мали взяти «категорію та номер поштового переказу, місце і дату його прийняття, назву юридичних осіб, відправників переказу, їх поштову адресу»… Це все було надто складно для них, оскільки ніяких повідомлень про надходження на його ім’я поштового переказу Меєр Славуцький не отримував…
Меєра і Валентину Славуцьких знаю як активних і креативних учасників творчих проєктів, розумних та соціально адаптованих людей. Коли вони розповіли про те, що впродовж півроку не можуть отримати на пошті переказ, вирішила провести власне розслідування.
За даними департаменту праці та соцполітики Одеської міськради, відповідний наказ департаменту про видачу матеріальної допомоги Меєру Лейбовичу Славуцькому в сумі 5800 гривень був підписаний 21 жовтня 2019-го, і того ж дня переказ був переданий «Укрпоштою» для вручення адресатові. 31 грудня (напередодні Нового року) «Укрпошта» письмово відзвітувала перед департаментом праці та соцполітики міськради про вручення переказу М. Л. Славуцькому. Але, як уже знаємо, дядя Міша грошей так і не отримав.
Разом із членами громадської організації «ВСАД «ІТ-бабусі» 15 травня ми прийшли у відділення «Укрпошти» №31, що на вулиці Серегія Ядова, 62б. Працівниця відділення на ім’я Тетяна довго переконувала нас, що Меєр Славуцький отримав переказ і забув про нього. Показати відомість з його підписом завідувачка пошти відмовлялася. Після довгих суперечок, прохань та погроз викликати поліцію і звернутися із заявою до правоохоронних органів працівниці пошти раптом «згадали», що у них «завис» комп’ютер і вони «не побачили»…
Переказ у сумі 5800 гривень, відправлений департаментом праці та соцполітики Одеської міської ради 21 грудня 2019 року, 15 травня 2020-го врешті знайшов свого адресата і був вручений працівницею пошти у присутності представників громадської організації.
— Я не вірю в те, що вони могли з нами таке вчинити, — схвильовано ділиться Валентина Славуцька. — Адже ми тут живемо все життя, і ці дівчата, які тут працюють, зростали у нас на очах. Мені соромно за них і ра-дісно водночас, бо правда перемогла і ми з Мішею не «хворі на голову», як нас намагалися переконати.
Переглядаю відгуки про роботу поштового відділення №31: 85% — негативні. Хамство, черги, неякісне обслуговування… Так, ми знаємо про маленьку зарплату і низьку кваліфікацію працівників. Але це не виправдовує злодійства.
Чинним законодавством (ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України) подібне правопорушення передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Про випадки обману клієнтів працівниками «Укрпошти» задля наживи на Одещині повідомлялося не раз. Особливо легко обдурювати людей похилого віку, яких можна переконати в тому, що у них, мабуть, склероз, деменція, втрата пам’яті… І далеко не завжди знайдуться ті, хто допоможе розібратися у заплутаній ситуації й отримати належне. У роботі «Укрпошти» потрібні системні зміни, про які так гарно розповідає її керівник, до речі, уродженець Одещини, Ігор Смілянський на шпальтах центральної преси. На жаль, Михайло та Валентина Славуцькі не відчули тих змін.
В ефірі телеканалу «Україна» генеральний директор «Укрпошти» Ігор Смілянський зізнався, що його щомісячна зарплата становить 836 тисяч гривень і що вважає себе сучасним менеджером, який змінює застарілу систему роботи підприємства.
Якщо це так, то чому на листи-скарги пенсіонера на роботу відділення приходять автоматичні відписки? Невже не можна організувати роботу зі скаргами та рекламаціями так, щоб питання клієнтів вирішувалися з першого разу, з першого звернення? Чому на сайті «Укрпошти» нема доступної форми зворотного зв’язку для споживачів? Які зміни мають бути запроваджені, щоб такі ситуації не повторювалися?
Ці та інші питання, з огляду на описаний вище випадок, ми направили міністру інфраструктури В.А. Криклію, очільнику «Укрпошти» І.Ю. Смілянському та керівникові її Одеської дирекції С.Я. Дрозду.
Чекаємо на відповіді.
Ольга ФІЛІППОВА.
ГРОШІ, ПОШТА, ДЯДЯ МІША...