Питання крові — це головне питання історії людства. Нагромаджуючи впродовж життя матеріальні блага, кожна звичайна людина завжди намагається передати їх у спадок найближчій по крові людині: батько і матір — синові чи дочці, братові або сестрі тощо. Люди часто готові віддати життя за своїх кревних родичів, за свій народ. Тисячі років історії людства тривали династичні війни. До певної міри, навіть най-кривавіша війна всіх часів і народів — Друга світова — також мала чітко окреслену расову складову. Люди, що ведуть осмислений, а не рослинний спосіб життя, завжди прагнуть дослідити свій родовід на сотні років углиб віків. Міфи про братерську кров часто є засадничими у формуванні імперських ідеологій. Як-от Російська імперія і міф про триєдність російського народу: великороси, малороси, білоруси.
Що відрізняє міф від наукової теорії? Відсутність наукової аргументації у першому випадку і наявність її — у другому. Ми вже писали в попередній статті про те, що формула крові народу, тобто набір частот, з якими зустрічаються серед нього різні групи крові, може слугувати тим маркером, за яким можна дослідити його спорідненість з іншими народами світу [1, 2]. Тепер ще раз повертаємося до цього питання, послуговуючись цього разу статистичними даними, що охоплюють практично всі країни світу, і беручи до уваги резус-фактор крові [3].
Сотні років між українськими і московитськими націоналістами триває суперечка про те, чи московити й українці — один народ, а чи різні. Точка зору московитських націоналістів, що збігається з офіційною точкою зору їх держави: українці і московити — один народ, причому слов’янський. Слов’янськість у цій суперечці розуміється як кровна спорідненість з іншими народами Європи, що розмовляють слов’янськими мовами, а не лише спорідненість мовна. Точка зору українських націоналістів: слов’янами за мовою і по крові є лише українці, а московити — народ угро-фіно-тюркського походження, що нині розмовляє слов’янською мовою, штучно створеною на основі церковнослов’янської.
При цьому в українських націоналістів ніколи не виникало питання: а чи можливо, що українці й поляки — один народ, на відміну від українців і московитів? Не виникало з однієї простої причини. Століттями українська творча інтелігенція, як, утім, і весь український народ, виховувалася в антипольському дусі. Геніальний письменник світового рівня українець Микола Гоголь, якого ми за жодних обставин не повинні віддати московитам, свій найвизначніший твір «Тарас Бульба» присвятив оспівуванню війни українського козацтва з Річчю Посполитою (Загальна Справа), забуваючи, що елітарна частина цього козацтва — реєстрове козацтво — утримувалася державним коштом, мала своїм обов’язком захищати південно-східні терени Речі Посполитої від набігів кочівників і служити у польському війську під час війни. Козацтво під проводом його реєстрової частини з цим завданням блискуче справлялося. Однак зброя в руках і вільні степи довкола час від часу провокували його на виступи проти тої держави, що забезпечувала йому засоби для існування і яку воно мало б самовіддано захищати.
Першим, на кого спрямувалася несамовита лють хмельниччини, був український магнат Ярема Вишневецький — людина королівської крові, людина, яка і формально, й фактично могла б, за певних обставин, очолити незалежну українську державу. Його долю спіткала і більшість іншої родовитої української шляхти. Через Хмельниччину Україна втратила власну шляхту, родовід якої тягнувся з часів Русі, й перетворилася на Руїну (офіційна назва тієї епохи в історіографії України). Козацтво зуміло зруйнувати всі існуючі державні інститути тої доби в Україні, але не зуміло створити їм ефективної заміни. Його рівень у принципі не відповідав рівню, необхідному для творення нової держави. Руйнувати — не будувати. Це буде ще не раз в історії України. Піти під іншого господаря і перекласти всі проблеми урядування на нього, реалізувати свою найзаповітнішу мрію про збільшення реєстру й офіційне затвердження своїх шляхетських прав, на які за умови Речі Посполитої у них не було жодних реальних підстав. В оплату зради України і Речі Посполитої на певний час у рази був збільшений козацький реєстр і багато козаків були зараховані до шляхти. Тут ще й зловісна роль православної церкви, яка в особах своїх вищих ієрархів спала й бачила свою єдність з церквою московитів. Остання в умовах московської деспотії східного типу користувалася безпрецедентними монопольними правами і пільгами. Не забуваймо, що перше звернення до московського царя про прийняття України під високу монаршу руку було саме від православної церкви України.
Але ж проти Речі Посполитої козаки не одноразово повставали, а проти Московії після Полтавської битви — жодного разу, зауважить обізнаний читач. У відповідь скажу, що поки селянство було вільним, воно разом з козаками повставало проти Речі Посполитої безліч разів. Після його закріпачення Московією не було жодного такого постання. Моя думка така: повстання постає не тоді, коли гніт сильний, а коли центральна влада слабка і дає повстанню шанс на успіх. Річ Посполита була унікальною за рівнем свободи в умовах середньовічної Європи державою на чолі з королем, що обирався сеймом. Це унікальне свободолюбство властиве і полякам, і українцям — гляньте хоча б на сучасну Україну, а підґрунтям цього факту є кревна спорідненість двох народів, як ми це побачимо нижче.
Микола Гоголь подарував людству картину України як земного раю: «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Вій». Тут він — український патріот і геній одночасно. Він створив непривабливу картину реального життя в Московії: «Мертві душі», «Ревізор», «Петербурзькі оповідання». Тут він — провидець і геній одночасно. Але він навмисно хибно сформулював українську національну ідею: «Тарас Бульба». Тут він — геній і свідомий зрадник одночасно. Він проміняв стратегічні інтереси України на життя на італійському узбережжі Середземного моря за рахунок царя Московії. Він заплатив за цю зраду своїм коротким життям, творчою кризою і смертю на чужині. Більшість мешканців колишнього Радянського Союзу дивиться на Україну очима Гоголя. Але для нейтралізації гоголівського негативного впливу на ідейні засади українського націоналізму, попри колосальний позитив його творчості в цілому, потрібні не емоції, а наукова аргументація.
Не залишився осторонь від українсько-польських стосунків і наш геніальний поет-пророк Тарас Григорович Шевченко. Одна з його перших і знаменитих поем, що зробила йому ім’я в літературному світі — «Гайдамаки», мала цілком антипольську спрямованість. Тільки це й забезпечило її успішне проходження через царську цензуру. До речі, ми завжди маємо пам’ятати, що весь багатий спадок української літератури ХІХ сторіччя — це все те, що пройшло царську цензуру. Інакше в Російській імперії не було б надрукованим. Хочеш краплину корисного сказати про Україну — вилий відро бруду на поляків або на інших ворогів імперії. Такими були реалії творчого життя в Московії.
Отже, звернемося до фактів. Частоти груп крові народу можна розглядати як Декартові координати точки у просторі відповідної розмірності. Виходитимемо з найпоширенішої в медицині практики чотирьох груп крові: 1 (О), 2 (А), 3 (В), 4 (АВ), що в комбінації з двома значеннями резус-фактора утворюють вісім таких координат. Відтак, кожному народу відповідає точка у восьмивимі-рному просторі. Рівень спорідненості різних народів визначається відстанню між такими точками. Детальніше про алгоритм обчислення ми розповідали в наших попередніх статтях [1, 2]. Зазначимо, що, на відміну від них, ми використали лише дані, які стосуються населення країн, але не окремих народів, що там мешкають. Всього розрахунки виконані для 105 країн світу, але ми тут наведемо лише початкову частину загальної таблиці, де країни розташовані у порядку зменшення спорідненості (збільшення відстані). У таблиці 1 всі відстані взяті щодо населення України. Ми запропонували таку класифікацію спорідненості: 0 — 5 — близькі родичі, 5 — 7,5 — не дуже далекі родичі, 7,5 — 10 — далекі родичі, >10 — дуже далекі родичі або не родичі взагалі. Орієнтиром у такій класифікації може служити хоча б відстань за формулою крові між населенням Південної і Північної Кореї. Ця відстань становить 4,347. При цьому ні в кого не виникає сумнівів, що це один народ.
Звертає на себе увагу, що з десяти найбільш споріднених з населенням України народів, шість є слов’янськими за мовою. Це маленький, двомільйонний, народ Північної Македонії, це значно більший за чисельністю народ Сербії, це найбільший після українців за чисельністю слов’янський народ — поляки, а також хорвати, населення Боснії і Герцеговини, далі — населення неслов’янських Ізраїлю і Латвії, слов’янської Словенії, неслов’янських Фінляндії та Австрії. Не дуже далекими родичами є турки, румуни, молдовани, слов’янські народи — словаки, болгари, чехи, неслов’янські — шведи, угорці, литовці, населення Ліхтенштейну, греки, естонці, німці, люксембуржці. Далі йдуть уже дуже далекі родичі московити і населення Південної Африки тощо. Тому на питання «Чи є українці слов’янами не лише за мовою, а й по крові?» слід відповісти ствердно, оскільки більшість їх найближчих родичів є саме слов’янами за мовою і близькими кревними родичами. Особливо приємно, що найбільший після українців слов’янський народ — поляки — є нашим найближчим родичем. Якщо українців і поляків порівнювати з північними та південними корейцями, то підстав вважати їх одним народом значно більше, ніж корейців.
Таблиця 1
У таблиці 2 відстані наведені щодо поляків. Тут уже населення України посідає третю позицію рейтингу. А передує їй та ж Північна Македонія, що й у таблиці 1, практично з тим самим рівнем спорідненості. Взагалі, і для українців, і для поляків багато близьких родичів живе саме на Балканах. Можливо, цей факт пояснюється тим, що Трипільська землеробська культура прийшла в степи України у VI тисячолітті до нової ери саме з Балкан? І відтоді обмін населенням між цими регіонами Європи тривав тисячоліттями. Але як символічно, що маленький слов’янський балканський народ македонці є надзвичайно й однаково близьким і для поляків, і для українців. Весь список близьких і не дуже далеких родичів поляків й українців доволі схожий. Тут уже коментар зайвий.
Таблиця 2
У таблиці 3 відстані наведені вже відносно московитів. У московитів практично нема близьких родичів, якщо не рахувати три маленькі республіки колишнього Радянського Союзу — Естонію, Молдову і Латвію, які активно й результативно асимілювалися в часи існування тієї держави. Звертаю увагу на те, що в московітів нема жодного слов’янського народу серед близьких родичів. Навряд чи такий народ можна вважати слов’янським по крові. А якщо і слов’янським, то лише за мовою. Не дуже далекі родичі московитів — це угорці, фіни, казахи. Згадаємо тезу про угро-фіно-тюркське походження московитів. Щоправда, серед не дуже далеких родичів зустрічаються і три слов’янські народи: поляки, македонці та словаки. Як кажуть, не без того.
Таблиця 3
Чи можна вважати українців і московитів братніми народами? Формально вони —далекі родичі, якщо вести мову про населення. Але ступінь спорідненості швидко зменшується, якщо з населення України виокремити 20% етнічних московитів. І зменшується ще більше, якщо з населення Московії виокремити 15% українців. У такому вигляді населення України й населення Московії перестають бути навіть далекими родичами. І це попри чотириста років існування українців і московитів у межах однієї держави. Ні, ми, на мою думку, з ними не кревні родичі. Але ж у свідомості пересічного українця поляк — це потенційний ворог, а московит — це друг і брат по крові. Незбагнена душа простолюдина. Господи, відпусти йому гріхи його.
Чи випливає із безпрецедентно високої кревної спорідненості польського й українського народів необхідність творення ними спільної держави — Нової Речі Посполитої? У жодному разі. У нинішніх умовах це не вигідно передусім полякам. Без нас це країна, яка бурхливо економічно розвивається, найвищими темпами в Європі. Це єдина країна, населення якої продовжує зростати, тоді як решта країн Європи вимирають. На мою думку, це відбувається тому, що Польща — єдина європейська держава, яку очолюють реальні націоналісти, а не витворені спецслужбами. Україна в усьому є протилежністю Польщі. Її економіка ледве животіє, її населення вимирає, її, здебільшого, очолюють люди, яким до української національної ідеї, як до неба.
Єднає з поляками українців лише їх бунтівний характер. Вони, фактично, свого часу зруйнували Річ Посполиту, вони зруйнували Українську державу початку ХХ сторіччя — найбільша військова потуга тих часів на українській землі армія батька Махна активно воювала і проти Українського гетьманату, і проти Української Народної Республіки. Вони зруйнували і Радянський Союз. Щоправда, на мою думку, це був єдиний випадок, коли руйнівний інстинкт українців мав позитивні наслідки для України. Але вони не захистили Київ у 1918 році від порівняно невеликого загону московитів. Лише триста романтично налаштованих студентів і курсантів змогла виставити Центральна Рада на захист столиці. А що поляки? У 1920-у вони практично знищили відбірні частини армії московитів на підходах до Варшави і відстояли і свою столицю, і Європу в цілому від більшовизму.
Польщу уберегла саме та шляхта, проти якої так часто повставали козаки і посполиті. Втім, не вона сама, а її нащадки, в жилах яких текла її кров. Шляхта, яку козаки і посполиті намагались фізично винищити на теренах України. І винищили. Але саме шляхта, а не посполиті, є носієм національної ідеї кожного народу. Народ, в основній своїй масі, не здатен жити високими ідеалами. Брак дієздатного національного проводу завжди був проблемою України. Гасло «Армія, мова, віра» на виборах підтримали лише 25%. Решті 73% начхати на армію, і вона в умовах війни планується до скорочення, начхати на мову, і Верховною Радою вже блукають проєкти ущемлення державної мови, начхали на віру, й одне із звинувачень у суді проти колишнього Президента України Петра Порошенка полягає у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі через отримання Українською церквою Томосу від Вселенського патріарха. А поляки переважаючою більшістю проголосували саме за «Армію, мову і віру».
Ми з поляками — однояйцеві близнюки, але про спільну державу — Новітню Річ Посполиту або Балто-Чорноморський союз — мова йтиме лише у разі, коли і для більшості українців гасло «Армія, мова, віра» стане святим. Щасти вам, поляки! Я переконаний, що ви — також українці, але кращі з нас. У вас виходить. Може, й у нас щось гарне вийде? Тоді і поговоримо про спільне майбутнє.
Валерій ШВЕЦЬ, доктор фізико-математичних наук, професор.
Джерела:
1. Швець В.Т. «Українці та їх кровні родичі з точки зору математика». — «Народний оглядач» (щоденна газета неофіційної інформації, настроїв і громадської думки). — sd.org.ua, 3 березня 2020 р. (https://www.ar25.org/article/ukrayinci-i-ta-yih-krovni-rodychi_z-tochky-zoru-matematyka.html).
2. Швець В.Т. «Українці і братні народи». — «Чорноморські новини», №19, 12 березня 2020 р. (http://chornomorka.com/archive/22137/a-13689.html).
3. RACIAL & ETHNIC DISTRIBUTION of ABO BLOOD TYPES BLOODBOOK.COM Sorted by Population Groups (http://www.bloodbook.com/world-abo.html#Ukranians).
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.