29 березня мине 100 років, як не стало генерала Никандра Олександровича Маркса — останнього командувача Одеського військового округу, призначеного російською владою, і талановитого вченого, котрий у буремному 1917-у відіграв значну роль в українізації російських військових частин на території округу, що охоплював увесь південь України. Завдяки його підтримці в Одесі та інших гарнізонах були створені українські військові загони — курені, які почали нести вартову службу й забезпечували громадський порядок у гарнізонах.
А через пів року, 24 вересня, відзначатиметься 160-ліття від дня народження цієї легендарної особистості.
Народився майбутній генерал у Криму, в селі Отузи (сьогодні — селище Курортне поблизу Феодосії) у сім’ї військового. За спогадами його друга, поета Максиміліана Волошина, «Никандр Олександрович по крові є старим кримським мешканцем, і виноградники, якими він володів в Отузах, належали його роду ще до катерининського завоювання. По матері він походив з грецької сім’ї...».
У шість років хлопчика віддали до воронезької Михайлівської військової гімназії, де він, як син військового, навчався казенним коштом. До слова, одночасно з ним, щоправда у старших класах, там здобував освіту один з перших російських марксистів Георгій Плеханов. Після закінчення гімназії Никандр вступив до Олександрівського військового училища в Москві. Він був одним з небагатьох юнкерів, хто захоплювався «цивільними справами»: з дозволу начальства став вільним слухачем історичного факультету Московського університету. Закінчивши у 19 років з відзнакою училище, почав службу прапорщиком у лейб-гвардії Волинському полку у Варшаві. Продовжуючи навчатися в університеті, склав іспит на звання вчителя історії та поєднував армійську службу з викладанням у гімназії.
Невдовзі подав прохання про переведення з гвардії до армії. Молодого офіцера відрядили на Кавказ. Спочатку він служив у канцелярії адміністрації, а з 1895 року — керуючим канцелярії військово-окружної ради Кавказького військового округу в Тифлісі. У січні 1890-го Никандр Олександрович брав участь у роботі VІІІ археологічного з’їзду в Москві.
На початку 1902-го, після аудієнції з Миколою ІІ, полковник Н.О. Маркс був призначений на генеральську посаду — членом військово-окружної ради Сибірського військового округу. Виконуючи обов’язки шта-біста, не полишав історії та літератури, часто відвідував бібліотеку в Томську. Там він познайомився з книжками, які більше 200 років збирали барони і графи Строганови й подаровані «на вічні часи першим громадянином Одеси» О.Г. Строгановим.
Із квітня 1904-го розпочалася служба Никандра Олександровича на такій же посаді в Московському військовому окрузі. У Ясній Поляні під Москвою він зустрівся із Львом Толстим і після тривалої розмови з письменником вирішив піти у відставку та присвятити себе науці. Втім, ці плани довелося відкласти, бо почалася російсько-японська війна. До 1906-го очолював штаб Сибірського військового округу. В тому ж році отримав звання генерал-майора і повернувся до Москви. Там знову поєднував військову службу з навчанням у недавно відкритому археологічному інституті, який успішно закінчив в 1910-у. Незабаром став професором археології та дійсним членом Московського археологічного товариства.
Багато й наполегливо працює у галузі археографії, наукового зібрання, опису й публікації давніх писемних пам’яток. Зокрема, займається дослідженням і виданням таких праць, як «Азбука-пропис часів царя Михайла Федоровича», «Азбука кінця XVII століття». Й понині фахівці користуються підготовленим Марксом факсимільним виданням «Руської правди» за Синодальним списком. У 1912-у, до 100-ліття Вітчизняної війни, видає прекрасно ілюстрований «Огляд предметів військової старовини». У 1913-у в Москві вийшла у світ його книжка «Легенди Криму», тираж якої повністю розкупили.
У червні 1914 року Н.О. Маркс виходить у відставку, отримавши чин генерал-лейтенанта. Поселившись у Криму, в рідних Отузах, він займається улюбленою дослідницькою справою. Однак усі плани знову перервала війна.
Генерала Маркса призначають начальником штабу Одеського військового округу. Йому доводиться терміново створювати систему протиповітряної оборони, займатися розширенням мережі військово-навчальних закладів, формуванням повітроплавальних шкіл і загонів, передислокацією військ, поставками зброї, бойової техніки і продовольства для фронту, евакуацією поранених і хворих, їх розміщенням та забезпеченням усім необхідним у госпіталях, організацією польової пошти та багато чим іншим. Робота була настільки напруженою, що часто не виходив з кабінету по кілька діб. Справи ускладнювалися ще й тим, що з фронту безперервно надходили невтішні новини: бракувало зброї та продовольства, боєприпасів, турбувало казнокрадство. Втім, за всієї зайнятості службовими справами Никандр Олександ-рович знаходив час і для наукової роботи. У 1917 році в Одесі вийшли його дослідження «До історії Бендерської фортеці» та третя частина «Легенд Криму».
У місті постійно відчувався відгомін бойових дій: збільшувалася кількість госпіталів, безупинно тривала мобілізація, формувалися нові частини і після нетривалої підготовки відправлялися на фронт. Давалася взнаки втома від війни. У суспільстві й армії зростало невдоволення політикою царизму. Після Лютневих подій 1917-го генерал Н.О. Маркс не опинився в таборі контрреволюції: навесні того року одеські газети нарекли його «генералом-революціонером», «червоним генералом». Під час демонстрації революційно налаштованих солдатів і матросів, яка відбулася 7 березня, він вітав військові частини, що проходили повз пам’ятник Пушкіну.
Зусиллями генерала Маркса було попереджено кілька необґрунтованих арештів та єврейських погромів. У травні він зустрічав у порту прах бунтівного лейтенанта П.П. Шмідта і поклав на труну вінок з написом: «Лейтенанту Шмідту, який загинув за свободу, і його сподвижникам». Про один з курйозних випадків, пов’язаних з командувачем округу, розповідали одеські журналісти влітку 1917 року, коли поліція за розпорядженням Тимчасового уряду розшукувала В.І. Ульянова-Леніна. Так-от, в Одесі затримали чоловіка з прізвищем Ульянов. Але, як з’ясувалося, це був капітан 2-го рангу Володимир Ульянов, і за наказом командувача округу його відпустили.
У серпні Н.О. Маркс брав участь у нараді в Москві, яку проводив генерал Л.Г. Корнілов, де виступив проти дій останнього, оцінивши їх як «дурну авантюру». 30 серпня Никандр Олександрович був кооптований до складу організованого в Одесі революційного комітету, а 1 вересня командував парадом військ на Думській площі з нагоди ліквідації корніловського заколоту.
Спроба контрреволюційних сил розправитися з непокірним генералом, звільнивши його з армії, викликала бурю протестів в Одесі й за-знала невдачі. Після відставки генерала П.Г. Феліцина Никандра Олександровича призначили командувачем військами Одеського округу (наказ Головкому по армії та флоту від 28 вересня 1917 року). В середині жовтня новопризначений командувач видав наказ «Про боротьбу з темними елементами, що проводять агітацію у військах з метою розпалювання ворожнечі між громадянами різних національностей».
Одним з результатів Лютневої революції було потужне піднесення національного руху в Україні, зокрема й у війську. Помітну роль у цьому русі зіграв і генерал Маркс. Він не перешкоджав проведенню українізації в частинах округу, а 17 жовтня під його головуванням відбулася нарада щодо організації в Одесі українських куренів, які, відповідно до розробленого плану, несли вартову службу й підтримували громадський порядок у гарнізоні. З нагоди українізації штабу округу 30 листопада відбулося урочисте підняття над його будівлею українського прапора. Урочистості завершилися парадом українських військ.
У зв’язку з тим, що генерал як член партії народних соціалістів ніяк не виявив негативного ставлення до «жовтневого заколоту більшовиків у Петрограді», його виключили з партії і відсторонили від посади. Щодо позиції, зайнятої ним у жовтневі дні, працювала спеціальна комісія Румчероду (Центральний виконавчий комітет рад Румунського і Чорноморського флотів та Одеси), яка констатувала, що командувач військами округу «всіма заходами і будь-що, прагнув зберегти порядок у тилу і тим врятувати становище на фронті». Результати роботи комісії повідомили командувачеві Румунським фронтом генералу Д.Г. Щербачову. У телеграмі, надісланій Н.О. Марксу, він скасував наказ про його відставку і підкреслив самовіддане виконання ним свого обов’язку, з підтримання порядку в окрузі. «Лише завдяки вашій діяльності було попереджено кровопролиття», — зазначалося в телеграмі.
28 листопада під час виступу на об’єднаних зборах виконкому Рад, Румчероду та Одеської української Ради у командувача військами Одеського військового округу генерал-лейтенанта Н.О. Маркса стався серцевий напад, і 4 грудня він вийшов у відставку та вирушив до Криму. У рідних Отузах Никандр Олександрович мав намір після короткого відпочинку сісти за мемуари. Але зробити це знову не судилося — завадили події, що бурхливо розвивалися. У жовтні 1918-го він востаннє побував в Одесі. Цього разу — за сімейними обставинами, щоб відвідати хвору доньку — артистку Тетяну Таридіну. Тоді ж, залишаючи наше місто, генерал передав матеріали, що стосувалися жовтневих подій 1917 року в Одесі, до Новоросійського університету, зробивши спробу зберегти їх для історії. На жаль, цих документів дотепер не знайдено.
У березні 1919-го у Крим увійшла Червона армія. Никандр Олександрович організував охорону Феодосії від нападів бандитів. Зараз у багатьох статтях можна прочитати, що він захоплено прийняв радянську владу, але це не так. До нього звернулися з проханням про допомогу, і він не вважав за можливе відмовити. Пізніше Максиміліан Волошин у листі до Антона Денікіна писав: «Він учинив на моїх очах так, як могла чесна людина в його становищі вчинити». Призначений комісаром охорони міста, Маркс створив збройні загони, розставив пости, встановив порядок дій у разі нападу — одне слово, організував оборону Феодосії і найближчих сіл за всіма правилами військового мистецтва. Через короткий час з бандами було покінчено, і місцеві жителі змогли зітхнути спокійно.
Вирішивши це завдання, Никандр Олександрович взяв на себе обов’язки комісара народної освіти, яка в той час була фактично повністю розвалена. «Під його вмілим керівництвом, — згадував письменник Вікентій Вересаєв, — на очах росла і розвивалася складна справа перебудови народної освіти на нових, демократичних засадах».
У червні 1919 року, коли війська генерала Слащова наближалися до Феодосії, татари, серед яких, за словами В. Вересаєва, Маркс користувався величезною популярністю, пропонували заховати його так, що білі не знайдуть. Однак Никандр Олександрович не відчував за собою ніякої провини і не збирався втікати. З приходом частин Добровольчої армії Маркса заарештували і звинуватили у співпраці з більшовиками. Але виникла непередбачена проблема. За правилами, які тоді діяли, генерал-лейтенанта міг судити тільки повний генерал, яких у Добровольчої армії за відсутності процедури надання чинів не було. Зрештою, в Катеринодарі знайшли старого генерала Едуарда Екка. Там і відбувся військово-польовий суд, який засудив Никандра Олександровича до позбавлення всіх прав стану і до чотирьох років каторжних робіт.
Максиміліан Волошин заступився за свого друга, написавши Денікіну, що з огляду на вік і стан здоров’я Маркса, каторга рівнозначна для нього смертному вироку, і попросив командувача Добровольчої армії «не забирати у російського життя дуже талановитого і потрібного їй професора та вченого». Це подіяло. Резолюція Денікіна гласила: «При конфірмації вирок мною затверджений, із звільненням засудженого від фактичного відбуття покарання за старістю років».
Никандр Олександрович повернувся додому і знову взявся до роботи. Але йому так і не давали спокою білі офіцери, які хотіли розправитися з «генералом, що продався більшовикам». Як згадував М. Волошин, місцеві жителі охоче бралися провести офіцерів до дому Маркса, але по дорозі так споювали їх вином, що ті забували про мету приїзду. Нарешті, у вересні 1919 року головнокомандувач Таврійського округу генерал Шилінг наказав Никандру Олександровичу виїхати за межі округу.
З важким серцем він залишав рідний Крим, передчуваючи, що вже ніколи туди не повернеться. Спочатку з дружиною оселився в Тамані, але невдовзі туди прорвався червоний кавалерійський загін, комісар якого запропонував йому очолити частини Червоної армії, розташовані на Кубані. Никандр Олександрович, посилаючись на погане здоров’я, відмовився, після чого був звинувачений у зраді справи світової революції. Комісар дав генералові три дні на роздуми, пообіцявши в разі відмови розстріляти без суду і слідства. Довелося кілька місяців ховатися по станицях, причому як від білих, так і від червоних.
Коли закінчилися кошти, Маркс приїхав у Катеринодар, де спочатку заробляв на життя приватними уроками. У середовищі місцевої інтелігенції тоді висловлювалася ідея про створення в місті університету, але ніхто не знав, з якого боку підійти до справи. Никандр Олександрович взявся за вирішення цього завдання і, на загальний подив, досить швидко його вирішив. У грудні 1920 року Кубанський університет відчинив свої двері. Його ректором одностайно обрали Н.О. Маркса. На жаль, працювати на цій посаді йому довелося недовго. 29 березня 1921-го Никандр Олександрович помер від запалення легенів. Поховали його з великими почестями у сквері перед будівлею університету.
Старша донька Н.О. Маркса — Тетяна Таридіна — в 1920-у покинула Росію, за кордоном знімалася в кіно, працювала в театрах. Із 1924-го жила в США, викладала славістику в Колумбійському університеті, написала кілька оповідань. Померла 17 березня 1976-го. Молодша донька з матір’ю після 1921-го переїхали до Естонії. Простежити їхні подальші долі мені не вдалося.
У 1990 році у сімферопольському видавництві «Таврида» були перевидані всі три випуски «Легенд Криму». З огляду на нинішню окупацію півострова Росією, було б, вважаю, доречним видрукувати їх українською мовою.
Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.
Від редакції. Щиро вітаємо шановного автора і друга «ЧН» Василя Івановича Вельможка зі славним 65-літтям. Зичимо міцного здоров’я, всіляких житейських благ і, звісно ж, цікавих знахідок та вагомих набутків у педагогічній, крає-знавчій та громадсько-політичній діяльності.
ГЕНЕРАЛ І ВЧЕНИЙ НИКАНДР МАРКС