СИМВОЛ ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОЇ — МАМИНІ ОЧІ

12 травня — День матері. Майже день у день, рівно 20 років тому, свято було встановлене, а фактично — відновлене, указом Президента України від 10 травня 1999-го, за підтримки міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації «Союз українок».

Ви чуєте, як струменить час — обтікаючи та пронизуючи нас? Це неможливо побачити, це можна лише відчути. Його лет — наче лет кулі, що протинає серце Героя на цій війні за українську Україну. Вона протинає одразу два серця, друге — то серце матері. Назавжди гасячи світло в її очах, що виповнені були чаром любові материнської, що завше світяться надією і добротою. Мамині очі віддавна стали символом землі української.

З погляду вічности матері всюди однакові, але феномен української Матері непояснимий. Розкажіть їй про цей феномен чи з наукового погляду, чи світоглядно, ще якось… А вона лишень усміхнеться загадково, а в очах — така сила любові, що перехоплює подих. Вічна загадка, та ні — таємниця, одна з таємниць буття. Надто коли зануритись у часову глибочінь. Історія наша непорівнювана з історією інших народів. І Матір — у центрі її. А довкола — тільки неволя, лише страждання та кров, і муки, і смерть… Нескінченна Голгофа… На якій найдорожче — сльоза любові, жалю та співчуття, гірка материнська сльоза.

І ті перші християни, вшановуючи щокожної весни Діву Марію — вони святкували День Матері. Чи не тому в релігійній свідомості українців Богородиця — на чільному місці? Та й не лише в українців. Травень, назагал, вважається місяцем Пречистої. З цим напряму пов’язаний День Матері. Порівняйте подумки з отим «міжнародним жіночим днем»… та ні, не до порівняння вони. Надто — коли згадати походження того «свята».

Але що характерно: нібито всі знають ту історію, а все одно — яка живуча традиція, хоч і не така вже й давня! Кілька десятків років — це ж не кілька століть. Та не традиція це — прищеплена звичка. Але навіть могутньому часові поки що не вдається до кінця щось тут змінити. А ми дивуємось, як люди можуть сьогодні вірити різним брехням, приймати за правду те, що вже поіменоване новітнім словом фейк.

Даруйте, занесло трохи в інший бік, бо куди ж дінешся від цього? Живемо в епоху маніпуляцій свідомістю. Вона була завжди, але сьогодні досягла особливої віртуозності. Нелегко встояти, не піддатись, викинути на смітник всю оту нашу совковість. Здираємо її з себе, немовби задавнене липке павутиння. Дякувать Господу, потроху забуваємо про отой «день защітніка отєчєства». Та залишається ще немало непотребу, серед нього й отой «жіночий день». У нас є наші, українські свята, їх треба відроджувати, очищати від усього штучного, наносного; їх треба святкувати. Не спотворюючи, не забуваючи про них. День Матері — саме з числа таких українських свят. Й лише той, хто живе з Україною в серці, залишається стійким до різних маніпуляцій та фейків. Називаємо її матір’ю, часом ненькою — хоч, бува, небагато щирості в устах декотрих, що промовляють це святе слово — краще б вони мовчали.

Так, материні очі звернуті до кожного з нас. Кому з пам’яті родової, з недавнього минулого, а кому — й з майбутнього, бо ж кожна жінка народжена бути матір’ю. Матір — основа життя, його сутність і його тривкість у часі, матір — уособлення вічности. Матір — це те, що є найсвятішим для кожної людини, тому й стоїть вона поряд з Пресвятою Богородицею. І, мабуть, відколи світу, найбільше вдячних та найщиріших, добрих, найзаповітніших слів мовиться про Матір і до Матері. Не менше, мабуть, аніж про любов, але ж вони — завжди поряд, завжди одне пов’язане з другим: любов між двома продовжується материнством. Любов до Матері-Батьківщини народжує те, що звемо патріотизмом.

Отже, за кілька днів Україна знову буде зі святом — Днем Матері. Тієї, котра для всіх нас — добрих і лихих, шляхетних і безчесних, щирих та лукавих, тих, що можуть мовчки покласти за неї голову, й тих, котрі зраджують, — не важливо, чи відверто це, чи лише прикидаючись дітьми люблячими: тих і тих нині аж надто багато… Па-м’ятаймо: наша Вітчизна — так само жіночого роду. Вона однаково любить всіх, бо все то — її діти, чи від плоті плоть, а чи ні, але всі — однаково рідні.

Вшануймо цього дня Матір — чи то рідну свою матусю, чи кохану дружину — вже матір або й не матір ще, привітаймо дівчину, подругу, сестру, сусідку, зустрічну жінку — з дитиною чи без… Всі жінки — матері за призначенням і за визначенням, у минулому, теперішньому та в майбутньому часі.

І ніякого восьмого березня на майбутнє!

Роман КРАКАЛІЯ.