ВЕСНЯНА ОСІНЬ ВАЛЕНТИНА ЩЕГЛЕНКА

Слово має магічну силу. Це відкриття зробив Валентин Щегленко ще в дитинстві, намагаючись у віршованій формі передати своє враження від дива природи — квітучого саду, що у весняну ніч ураз на ранок розпустився за вікном…

Валентин Петрович був сповнений нових творчих планів, але несподівано передчасно покинув цей світ. От уже й сороковини на порозі…

Перечитую останні публікації Щегленка в «Чорноморських новинах», які вийшли вже після його відходу. Вони присвячені нобелівським лауреатам, які мали українське коріння — вихідцям з Одеси: поету і прозаїку Борису Пастернаку, фізику Ісидору Рабіну.

Хто він — журналіст Валентин Щегленко? Відданий покликанню, скрупульозний, оригінальний. Перше враження, мабуть, таки найсильніше. Я мав можливість спілкуватися з ним під час моєї персональної художньої виставки в Одеській національній науковій бібліотеці. З ним було легко. Спілкуючись з Валентином Петровичем ти розкриваєшся, бо бачиш перед собою порядну людину і професійного журналіста…

Тримаю в руках його збірник нарисів, статей, інтерв’ю «Гроно часу», який побачив світ два роки тому у видавництві «Лерадрук» (Роздільна). Якщо бути гранично лаконічним, то Щегленко — поет-журналіст, який прагнув у наративній формі розкрити певне явище, центром якого є природа і конкретна людина. Щегленко — антропоцентричний і пантеїстичний, це ренесансна традиція: людина — понад усе, як Боже творіння, що розчиняється в природі.

У збірнику п’ять розділів: «Краса моя, земле…», «Ой, доле українська…», найбільший — «Хто ти, сучаснику?», а також «Чесне слово незрадливе. Чорноморці — 100 років», «На життєвих роздоріжжях». Він відгукувався на те, чим переймався, і це були зворушливі оповіді. Як, наприклад, «Дзвонар Дністра» — про лебедя, який прив’язався до добрих людей; про реформування у нашому суспільстві, про непросту долю українців в імперії; про столітню історію «Чорноморки»; про розвиток зеленого туризму… Характерна особливість статей Щегленка — оптимізм. Герої його публікацій — люди непересічні, мужні, здатні виживати в непростих умовах, розвивати справу, бути корисними громаді, народу: селекціонер В’ячеслав Соколов, художник і мистецтвознавець Іван Козирод, педагог і громадський діяч Євген Боровик, музикознавець Ярослав Мазур, дослідник Світового океану, вчений зі світовим ім’ям Ювеналій Зайцев (нещодавно громадськість вітала науковця з його 90-літтям) та багато інших. Усі вони віддані своїй справі і є патріотами своєї країни.

Варто зазначити, що, крім «Чорноморських новин», з якими пов’язаний майже півстолітніми творчими узами (пройшов шлях від кореспондента до заступника редактора газети), Валентин Щегленко до останнього часу активно співпрацював з роздільнянською газетою «Вперед», а ще немало сил та енергії, професійного хисту і часточку свого серця віддав «Чорноморському гудку» та колективу цього видання, який очолював не один рік.

Окрема тема — вірші Валентина Щегленка. У поетичній творчості автор розкривається найвиразніше, постає з оголеною душею. А відтак його збірка «Кошик яблук», яка побачила світ у видавництві «Лерадрук» (Роздільна», 2018), є особливо цінною. Так, у ній уміщена лише дещиця з написаних Валентином Петровичем поезій, але ця збірочка — справжній згусток образків неповторної природи України, переживань за людей, любові до рідної землі:

«Скажи мені, струмочку милий, 
Чому в рідні твоя вода 
Тамує спрагу й дає сили, 
Смачна — на травах і медах, 
Й чому в морях, десь на чужині, 
Куди доносиш свій потік, 
Вона солона, мов сльозина, 
Й гірка, намов лелечий крик?»

(«Струмок»).

Що нам заповів Валентин Петрович Щегленко? Україноцентричність світогляду, любов до людей, природи, рідної землі, яка нас випестувала.

Володимир КУДЛАЧ.