Людмила Руденко народилася у старовинному українському місті Лубни, що на Полтавщині. Її батько, Володимир Андрійович, служив там слідчим місцевого суду. Незабаром після народження доньки його перевели до Миколаєва, можна сказати, на підвищення: спочатку — помічником прокурора, а потім і головою міського з’їзду мирових суддів. Він мав чин «колезький радник», що відповідало армійському званню «полковник». Батько і був першим, хто призвичаїв Людмилу до шахів. Але тоді ще ніщо не віщувало, що дівчина уславиться на весь світ саме на цій ниві. Ба більше: у цей період спортивні інтереси гімназистки були зосереджені на плаванні, де вона робила певні успіхи.
1917-й перевернув спокійне й розважливе життя усієї сім’ї Руденків. Батько не знайшов спільної мови з новою владою і вирішив податися у священники, тим паче, що колись, у юні роки, навчався у духовній семінарії. Від голоду під час Громадянської війни померли Людмилині мати і старший брат. Та, попри все, дівчині вдалося здобути середню освіту — вона екстерном закінчила профшколу і влаштувалася на роботу у місцевій комендатурі. З цієї установи влітку 1921-го отримала скерування до Одеського інституту народного господарства (ОІНГ), який саме тоді утворився. Відтак увійшла до числа найперших студенток/ів нового вишу. Звідси й розпочався її шлях до висот шахової майстерності.
Людмила записалася до шахового гуртка. Першим її тренером був Марк Гордіан — на той час один з провідних шахістів Одеси й України. Пік його спортивних досягнень припав на 1928 рік: тоді він став бронзовим призером першості Одеси, а на чемпіонаті України розділив третє-четверте місця. І це при тому, що Марк Пилипович був знаним фахівцем у банківській сфері, навіть керував Одеським відділенням Держ-банку СРСР. Навантаження на основній роботі не дозволяло йому приділяти шахам значну увагу, тому сконцентрувався на шаховій композиції, тобто складанні задач та етюдів. Особливого успіху досяг у так званих «казкових шахах», зокрема у 1958-у переміг у першому всесвітньому конкурсі Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ).
Шаховий гурток ОІНГ відвідував також професор інституту Олександр Сухов — людина надзвичайно цікавої долі. В юності він став професійним революці-онером, змушений був емігрувати, вищу освіту отримав у Німеччині. Потрапивши у 1917 році до Одеси, став лідером місцевих меншовиків, визнаним оратором, друкував на сторінках «Южного рабочего» віршовані фейлетони. Під час роботи в ОІНГ професор О. Сухов створив й очолив першу в Україні кафедру економічної історії, у 1921-у видав підручник з економічної географії, який став першим надрукованим в Україні посібником для вищих навчальних закладів. Водночас у 1920-х він входив до десятки найсильніших одеських шахістів.
Ще одним представником одеської шахової еліти, з яким у гуртку контактувала майбутня чемпіонка світу, був проректор ОІНГ професор Сергій Білодід (у турнірах він грав як Баллодіт) — неодноразовий чемпіон і призер першості міста.
Про рівень відвідувачів шахового гуртка ОІНГ свідчить такий показовий факт: у чемпіонаті Одеси 1922 року перше місце посів С. Білодід, а третє-четверте розділили М. Гордіан та О. Сухов. Як бачимо, справжній тріумф представників Одеського інституту народного господарства!
Оточення таких майстрів, імовірно, зіграло вирішальну роль у виборі Людмилою Руденко спортивного профілю. Бо спочатку її успіхи у плаванні були значно вагомішими, ніж у шахах. У 1921-у на чемпіонаті Одеси з плавання вона швидше за всіх подолала дистанцію 400 метрів брасом, а в 1925-у виборола друге місце на першості України.
Цей рік був останнім, коли Людмила жила в Одесі. Спочатку вона переїхала до Москви, а в 1928-у — до Ленінграда, де прожила все подальше життя, працюючи за професією економіста, яку отримала в Одеському інституті народного господарства. Звісно, уроки шахової секції ОІНГ дуже посприяли їй у подальшому розвитку й досягненні вагомих успіхів. Вона стала чемпіонкою Москви та Ленін-града, непогано виступала на всесоюзних турнірах. У 1929-у її запросили до Одеси для участі у першості міста серед жінок. І тут Людмила стала двічі чемпіонкою — як шахістка і як плавчиня. Автор газети «Вечерний Ленинград» писав з подивом: «Змагання на водній доріжці та битва на шаховій дошці! Які, здавалося б, несумісні заняття. Але Людмила Руденко успішно поєднувала їх».
9 травня 1935 року відбулася знаменна зустріч нашої героїні з першою чемпіонкою світу з шахів серед жінок, легендарною Вірою Менчик, яка давала сеанс одночасної гри з десятьма провідними шахістками СРСР. Свою партію Людмила програла, але почула схвальні слова від переможниці. Тоді ще ніхто не міг уявити, що зустрілися перша і друга чемпіонки світу.
Під час війни, зрозуміло, було не до шахів. Але саме тоді Людмила Руденко зробила те, що вважала головною подією свого життя: вона вивезла з оточеного Ленінграда 300 дітлахів, практично врятувавши їх від голодної смерті. Ешелон із 13 вагонів з дітьми і тими, хто їх су-проводжував, добирався до Уфи майже цілий місяць. Важко навіть уявити, скільки сил, енергії й винахідливості довелося їй докласти, щоб забезпечити проїзд залізницею восени 1941-го.
Післявоєнний період — час найбільших успіхів Людмили Руденко. Як одну з найкращих шахісток СРСР її запросили на турнір претенденток на звання чемпіонки світу. На той час місце «шахової королеви» після трагічної загибелі Віри Менчик було вільним. У цьому турнірі, який проходив у грудні 1949-го — січні 1950-го, брали участь 16 шахісток із 12 країн. У надзвичайно напруженій і складній боротьбі Людмила Руденко випередила всіх суперниць і стала другою чемпіонкою світу з шахів серед жінок. І першою з українок, які вибороли цей титул. Вона проклала шлях майбутнім чемпіонкам світу з України Анні Ушеніній і Марії Музичук.
У 1952-у Людмила виграла першість СРСР, після чого отримала почесне звання «Заслужений майстер спорту». Три роки носила титул найсильнішої у світі. Але в 1953-у поступилася у матчі Єлизаветі Биковій, яку, до речі, тренував одесит Юхим Коган. У 1976-у на знак визнання заслуг другої чемпіонки їй було присвоєне звання «Міжнародний гросмейстер».
Людмила Володимирівна пішла із життя 1986-го. З нагоди її 100-літнього ювілею виконком Міжнародної федерації шахів оголосив 2004-й «Роком Людмили Руденко».
Українка Людмила Руденко - в дудлі Google
На жаль, у нашому місті якось забулося, що перша українська чемпіонка світу з шахів серед жінок Людмила Руденко почала свій спортивний шлях саме в Одесі. Але, як то кажуть, краще пізніше, ніж ніколи. І згаданий на початку статті захід, що відбувся з ініціативи ректора ОНЕУ Анатолія Ковальова — цьому яскравий приклад. У вступному слові очільник вишу нагадав славні шахові традиції, які формувалися на самому старті діяльності ОІНГ і продовжують розвиватися в ОНЕУ. Присутніх привітав випускник ОНЕУ, голова правління банку «Восток», депутат міськради Вадим Мороховський, який очолює обласну організацію Федерації шахів. Він висловив побажання, щоб в Одесі з’явилася вулиця імені славетної шахістки (поки що така вулиця є лише на її батьківщині, у Лубнах), і пообіцяв усіляко цьому сприяти.
А потім відбувся шаховий бліц-турнір, у якому взяли участь випускники, викладачі, студенти та співробітники ОНЕУ. Переконливу перемогу здобув відомий підприємець-винороб Владислав Блюмберг, який виграв усі партії. На другому місці — журналіст Ігор Кисельов. Третім став Влад Бондаренко. Кращий результат серед жінок показала Юля Костіна — авторка яскравої книжки «Шахи для малюків». Утім, переможених не було. Усі учасники турніру отримали подяки від ректора.
Головний же результат цього заходу — це оновлення пам’яті про Людмилу Руденко, чий шлях до світової слави розпочався саме в Одесі.
Андрій РАЙКОВ
Автор висловлює щиру подяку шаховому історику із Лубен Станіславу Суханицькому, який надав цінні відомості про життєвий та спортивний шлях Людмили Руденко.
Перша «шахова королева» з України
