В Одесі бракує крові: донори пояснили, чому людей стає менше

В умовах війни потреба у донорській крові залишається постійною, але культура регулярного донорства в Одесі так і не сформувалася. Самі донори називають головними проблемами брак інформації, часові витрати та поширені міфи, через які люди відкладають або взагалі відмовляються від здачі крові.

Донорство «за компанію» як спосіб змінити життя

Минулого року ми розповідали про Гліба Лушкіна – людину, для якої здача крові стала свідомою звичкою. Проте, як показує час, ситуація в Одесі майже не змінилася. Донорство залишається стихійним: люди приходять до лікарень лише в критичні моменти або «за компанію», а стабільна культура донорства так і не сформувалася.

Для багатьох друзів Гліба саме його приклад став поштовхом до донорства. Андрій, один із них, зізнається: раніше до здачі крові ставився скептично, але змінив думку, спробувавши це зробити разом із друзями.

– Це виявилося зовсім не складно. Трохи дисципліни в харчуванні – менше солоного і копченого – і здоровий сон. Після процедури я відчув прилив сил, ніби організм «перезавантажився» і запустив механізм відновлення. До того ж це чудовий стимул стежити за своїм тілом: після того, як почав здавати кров, я змінив раціон і схуд на 7 кілограмів, – радо каже Андрій.

 Донор Андрій

Чому в Одесі не вистачає донорів крові?

Попри щире бажання допомагати, донори стикаються із системними проблемами. На думку Андрія, це:

1. Брак комунікації.
2. Часові витрати.
3. Конкуренція з приватними фірмами.

– На мою думку, держава недопрацьовує щодо пропаганди донорства, – каже Андрій. – Лікарні постійно звертаються, що потрібна кров. І навіть якщо уявити, що я кидаю роботу, їду в лікарню, то не обовʼязково встигну доїхати і  здати кров, бо це потребує чимало часу. Тому розраховувати лише на добровільних донорів не варто – на початку війни їх було багато, а зараз кількість зменшилась. Погіршує ситуацію і платна здача плазми крові, яку пропонують приватні фірми. Бо потенційні донори йдуть туди, щоб отримати до 650 гривень за одну здачу на противагу безоплатній здачі у державній установі.

Страх і міфи: чому одесити не йдуть здавати кров

Сергій, який долучився до донорства за порадою друзів, згадує, як оточення намагалося його відмовити.

 Донор Сергій

– Мені розповідали казки про інфекції та небезпеку. Ці стереотипи настільки живучі, що люди бояться йти на станцію переливання, навіть не спробувавши знайти правдиву інформацію.

На його думку, проблема в тому, що соціальна реклама донорства в Україні слабка. Мало прикладів, коли великий бізнес чи лідери думок системно підтримують цю справу.

Руйнуємо міфи: чому здавати кров – це безпечно

Якщо ви все ще вагаєтеся, час розвіяти головні страхи про здачу крові:

• Це небезпечно? Ні. Сьогодні використовують лише одноразові стерильні системи. Ви не можете підхопити жодну інфекцію.
• Чи потрібна лише рідкісна кров? Потрібні всі групи. Чим поширеніша ваша група крові, тим частіше її потребують у лікарнях.
• Це боляче? Єдиний неприємний момент – укол голкою. Це значно менш боляче, ніж будь-який побутовий поріз, а сама процедура триває всього 10 хвилин.
• Чи це шкодить здоров’ю? В організмі дорослої людини міститься близько 5-6 літрів крові. Забір 450 мл – це цілком безпечна кількість, яку організм швидко відновлює завдяки природним механізмам регенерації.

Що потрібно змінити у донорстві?

Донори впевнені: ситуацію не врятують поодинокі герої. Потрібна державна стратегія: від навчання важливості донорства ще зі школи до реальних пільг для підприємств, які заохочують своїх працівників здавати кров.

Сьогодні, в умовах війни, потреба в крові є постійною. Це не просто медична процедура, а свідомий вибір кожного, хто хоче бути корисним країні. А ви вже здавали кров цього року?

Світлана Комісаренко