Міни? Дурниця, справа життєва! – блоги «Одеського життя»

Складається враження, що багато одесити забувають про те, що надворі війна, руйнуються міста, гинуть люди. Хотілося б, щоби ми про це згадували не лише за сигналом повітряної тривоги. Ні, я не пропоную, за прикладом стародавніх юдеїв, посипати голову попелом і позбавити себе всіх радостей життя, давайте просто чинити розумно і дотримуватися правил.

У 10-му тролейбусі часто можна почути, як водії просять пасажирів вимкнути та сховати мобільні телефони перед проїздом блокпоста. За часом це займає не більше п’яти хвилин, і відключений телефон нікому не завдасть незручностей. Проте багато хто продовжує тикати пальцями в екрани смартфонів, ігноруючи попередження. Тому особливо самовпевненим стали зауважити самі пасажири.

Тиждень тому я їхала в тролейбусі, і навпаки сиділо юне ефірне створення, яке самозабутньо натискало на екран смартфона наманікюреним пальчиком. Коли проїжджали блокпост, чоловік поряд попросив: «Дівчина, вимкніть телефон». Дівчина з подивом підвела на нього очі: «А навіщо?!». Тут уже не витримала я і гаркнула: «Бо блокпост проїжджаємо!». Зітхнувши, дівчина вимкнула телефон з таким виглядом, ніби робила нам ласку. Хотілося запитати: може вона взагалі не в курсі, що в країні відбувається?

Інша болюча тема – це пляжі, де «сміливці» плавають мало не в обійми з мінами. Їх не бентежить навіть попереджувальний напис «Небезпечно, міни!» із зображенням тих, хто вже поплавав. Поліція, яка патрулює пляжі, може тільки попереджати потенційних купальників, і це загалом правильно: кожен сам відповідає за своє життя. Однак я вважаю, що така поведінка з боку громадянського населення – просто свинство. Замість того, щоб займатися важливішими речами, пов’язаними із захистом України, поліцейські змушені в повній амуніції в дику спеку блукати пляжем, щоб попередити «відпочиваючих» про те, що вони й так знають. Совість треба мати, панове!

Купатися в оточенні мін – це що зараз особлива доблесть? Чи пофігізм? Якщо в тих, хто, отямившись від власної безстрашності, входить у море, запитати, чи згодні вони віддати своє життя за два-три купання в морі, то відповідь гарантовано буде негативною. Дивовижна нісенітниця: врятуватися від обстрілів у рідному місті, щоб загинути на пляжі в Одесі.

Думаю, нічого страшного не станеться, якщо особливо «сміливі» одесити і ті, кого війна змусила залишити власний будинок, не викупаються в морі або не поваляються морським пісочком. Вони збережуть життя для того, щоб після війни Одеса прийняла їх із радістю та привітністю. А на пляжах, розмінованих та безпечних, можна буде вдосталь набратися морського повітря, сил та здоров’я, не ризикуючи при цьому життям.