Михайло Поживанов: «Будапешт — це символ обману, а «Труханов урятував Одесу від російського сценарію»

В Одеському регіональному прес-центрі Національного спілки журналістів України відбулась традиційна зустріч голови РО НСЖУ Юрія Работіна з Михайлом Поживановим — відомим громадським діячем, колишнім мером Маріуполя, чотириразовим народним депутатом України та засновником Міжнародної фундації Магдебурзького права. Відбулась відверта розмова.  У фокусі — війна, політика, місцеве самоврядування не вивчені уроки минулого, та нові ляпаси влади. Майбутнє України, яким воно буде?

 Основні ідеї розмови:

Маріуполь — це Україна
 – Маріупольці захищали місто з перших днів війни. Багато з них загинули або досі перебувають у полоні.
 – Люди не погоджуються з ідеями «віддати» окуповані території, бо це знецінює їхні жертви.

Недопустимість політичних компромісів за рахунок людей
 – Влада не має права приймати рішення, які суперечать суспільному запиту та інтересам тих, хто постраждав.
 – Історія з "меморандумами" та "референдумами" у 2014 році — приклад згубної м’якотілості, яка привела до трагедії.

Критика бездіяльності влади у 2014–2022 роках
 – У Маріуполі були сили, здатні зупинити проросійські групи, але цього не зробили.
 – В інших містах — Херсоні, Мелітополі, Бердянську — ворог зайшов без бою через безвідповідальність командування.

Маріупольці мають право на повернення
 – Ті, хто втратив домівки, мають юридичне і моральне право на своє майно, на своє місто.
 – Держава має це визнати і гарантувати, що Маріуполь буде українським — не лише на папері, а й фактично.

Заклик до пам’яті й відповідальності
 – Неможна забувати, що сталося з Маріуполем.
 – Потрібно чесно з'ясувати, чому місто здали, і не повторювати цих помилок.

Михайло Поживанов: «Будапешт — це символ обману. Ми вже один раз повірили — вдруге не маємо права»

— Пане Михайле, ви часто наголошуєте: трагедія Донбасу почалася не у 2022-му, а значно раніше.

— Так. Ще з 2014 року на тій частині території, яку ми втратили, людей почали системно обробляти. До 2022-го навіть дітям у школах повністю промили мізки. Їм нав’язали спотворене уявлення про Україну, про нашу історію, про «братський народ».
 Коли почалася велика фаза війни, я пробував із деякими людьми звідти говорити телефоном. Це було неможливо. Вони звинувачували нас, мовляв, їхні чоловіки чи діти загинули «в АТО». А я відповідав: «Дякуйте Росії — це вона кидала вас у м’ясорубку, а не свою армію». Але люди цього вже не розуміють.

— Ви не раз говорили, що помилка 2014 року дорого коштувала Україні.

— Безумовно. Якби тоді Турчинов ухвалив рішення дати збройну відсіч хоча б у Криму — навіть короткочасний конфлікт із “зеленими чоловічками” показав би всім: Україна чинитиме опір. Тоді Донбас і Луганщина не повірили б у безкарність.
 Але коли керівники міст і підприємств почали підписувати меморандуми, гарантувати, що «референдум пройде мирно, без пострілів» — це була капітуляція, прикрита фразами про мир.

— Ви згадали про зустрічі світових лідерів. Як оцінюєте нинішню позицію Заходу?

— Мене дивує тиша Європи. Після розмов Трампа з Путіним усі мовчать. А місцем нової зустрічі називають Будапешт — це ж символ обману!
 У 1994 році нас там переконали віддати ядерну зброю, обіцяючи гарантії незалежності. Підписали Росія, США, Велика Британія. І що ми маємо сьогодні?
 Для українців слово «Будапешт» — це не дипломатія, це зрада. Ми вже один раз повірили — вдруге не маємо права.

— Ви добре пам’ятаєте ті роки зсередини політичного процесу.

— Так, я тоді був народним депутатом другого скликання. Раніше працював професором, доктором наук, пройшов шлях на «Азовсталі» від розливника сталі до начальника цеху. Це була справжня школа життя.
 У 1994-му я став міським головою Маріуполя. Місто мене підтримало в першому турі. Тоді закон вимагав, щоб проголосувало понад 50% виборців — тобто реальний мандат довіри. А не як зараз, коли 10% населення обирають владу.

— Ви були серед тих, хто підтримав Леоніда Кучму. Не шкодуєте про це?

— Тоді здавалося, що він зможе змінити країну. Я навіть у прямому ефірі закликав маріупольців голосувати за нього. 90% містян підтримали. Але вистачило цього ненадовго.
 Далі пішла корупція: трубну промисловість подарував своєму зятеві, потім віддав Ахметову металургію, Фірташу — хімію, щоб «збалансувати».
 У результаті вся економіка опинилася в руках кількох людей. І сьогодні ми пожинаємо плоди того, що кожен президент закладав цеглини в цю систему олігархії.

— Ви критикуєте і нинішню владу. У чому головна проблема, на вашу думку?

— У відсутності досвіду. Коли президент каже: «Я прийшов із цією командою і піду з нею», — то треба розуміти, що ці люди ніколи не керували навіть невеликим підприємством.
 Вони не знають, що таке виробництво, податковий тиск, нестача сировини, блокування експорту. Тому сьогоднішня економіка задихається.
 Без сильної промисловості, без реальних інвестицій ми не відновимо країну.

— Отже, Україна потребує не просто союзників, а справжніх партнерів і власної сили.
— Саме так. Ми не можемо сподіватися, що хтось знову гарантує нашу безпеку. Другого Будапешта Україна не витримає.

Михайло ПОЖИВАНОВ: «Якщо інвестор не може повернути свої гроші — хто завтра ризикне вкладати?»

Про валютні обмеження і втрату довіри інвесторів

— Сьогодні Національний банк каже: «Ви не маєте права виводити валюту з України».
 І відповідно всі міжнародні інвестори, які свого часу заводили кредитні ресурси, статутний капітал, передавали обладнання, — сьогодні навіть із воюючої країни не можуть забрати свої кошти.

Якщо ти не можеш повернути те, що вклав, то який дурень завтра піде знову вкладати в таку країну? Ми ж це чудово розуміємо, і ті, хто нас слухає, теж. Якби управлінський склад бодай раз пропустив це через себе, усвідомив, думаю, справи в нас ішли б набагато краще.

Я неодноразово, навіть у твоїх ефірах, казав: треба створювати коаліційний уряд — обирати найкращих людей з усіх політичних сил, незалежно від того, хто де був. Бо країні сьогодні потрібні фахівці, а не прапори партій.

«Те, що відбувається навколо Труханова — це просто абсурд»

— Думаю, ми все одно торкнемося теми Одещини і подій навколо Геннадія Леонідовича Труханова. Як на мене, це просто нонсенс, абсурд.

Ти ж знаєш, останні півтора року я певною мірою зблизився з ним, з Одесою, з регіоном загалом. Хоча з Одещиною мене пов’язує давня історія — ще з початку 2000-х.

Північ Одещини: політичний досвід і довіра людей

— Здається, це був 2005 чи 2006 рік, коли я відповідав за виборчий округ на півночі області — Ананьїв, Любашівку, Саврань, Балту, Миколаївку. Тоді були чисто партійні вибори, і не було жодного села, селища чи містечка, де б я не побував, не зустрівся з людьми.

Партія «Батьківщина» тоді мала близько 4% підтримки, а ми дали 19,8%. Під час президентської кампанії мені вже довірили всю північ Одещини — Котовськ (нині Подільськ), Кодиму, Красні Окни, Фрунзівку, Ширяєве. У середньому по районах ми показали 34–35%, а в Балті Юлія Тимошенко перемогла з понад 51%.

Чому так? Тому що ми працювали, ми вірили, ми спілкувалися з людьми і вели команду.

«Я захоплений Одесою ще зі студентських років»

— Мій зв’язок з Одесою — не лише політичний. Я захоплений цим містом ще зі студентських років. Пам’ятаю, як у 1978 році під час металургійної практики в Кривому Розі ми з хлопцями сіли на потяг і приїхали до Одеси. Цілий день гуляли, ночували просто на пляжі біля моря, наступного дня ще побули тут і повернулися додому. Це був мій перший «одеський досвід» — і назавжди залишився у серці.

Про Гурвіца, Саакашвілі та політичні помилки

— У політичному сенсі я тоді був близький до Едуарда Йосиповича Гурвіца. Пам’ятаю, як попереджав його: «Не вір Саакашвілі». Коли той висунув Боровика, наполягав, щоб штаби працювали разом. Я казав: «Вони тебе обдурять».

Інша його помилка була в тому, що він не працював із депутатами міськради — висунувся самовисуванцем, без підтримки політичних сил.

Саме тоді вперше з’явилися чутки про нібито паспорт Труханова. Потім це перевіряли всі можливі правоохоронні органи. Гурвіц завжди був у команді Петра Порошенка, а Порошенко підтримував його. Якби ця історія мала підстави — усе давно спливло б назовні.

Після 2019 року нова влада, нове керівництво СБУ на чолі з Бакановим знову перевіряло це питання. І жоден орган не підтвердив наявність подвійного громадянства.

«Труханова перевіряли не раз — інакше й бути не могло»

— У 2022 році, коли почалася війна, подібна перевірка була обов’язковою. Міський голова, навіть якщо офіційно не має допуску до державної таємниці, знає, де в місті стоїть протиповітряна оборона, які частини дислокуються, які підприємства працюють і сплачують податки. Тому він не міг не пройти перевірку.

А в 2024 році, коли ми з ним зблизилися ближче, я можу сказати публічно: повірте, людина з моїм досвідом має друзів і знайомих на різних щаблях влади — з ким ми колись працювали, спілкувалися, робили спільні справи.

Михайло ПОЖИВАНОВ: «Так не робиться в нормальній країні. Історія поставить усе на свої місця»

— Я розумію, який тиск сьогодні чиниться на Геннадія Леонідовича Труханова з боку правоохоронних органів.
 Я звернувся до свого давнього знайомого — людини, що обіймає дуже високу посаду в Генеральній прокуратурі України. Кажу йому:
 «Друже, скажи відверто — щоб не сталося так, що я підтримую людину, а потім виявиться, що вляпався у щось недобре. Подивись, будь ласка, що там по цих справах».

Він відповів:
 «Дай мені трохи часу. Я підніму всі матеріали, попрошу, щоб показали. Можеш спокійно працювати — жодної судової перспективи немає. Це суто політичні справи, і вони не мають юридичної сили з точки зору Кримінального кодексу».

Це сказав мені професіонал, якому я довіряю. І я вірю цим словам, бо так воно й є. Це бачать усі одесити.

«Рішення про усунення мера — безглузде і незаконне»

Навіть у самому Офісі Президента, ухвалюючи це рішення, добре розуміли його безглуздість. Про це говорили майже всі — навіть опоненти Труханова в міськраді.
 Я дивився інтерв’ю депутата Обухова, який балотувався від «Європейської солідарності». Він прямо сказав: «Я до нього ставлюся критично, можу багато закинути, але те, що відбулося, — поза правовим полем. Так не можна було робити».

Це справді грубе порушення законодавства.
 Коли ви користуєтесь петиціями, які запускає якась людина зі Львова, і за ніч набирається 25 тисяч підписів — це виглядає щонайменше дивно.

«Якщо можна проводити концерти в Києві — то можна й вибори»

Я розумію, чому влада пішла на цей крок — щоб посилити позиції президента. Але чому тоді не можна провести вибори?
 Верховна Рада продовжила свої повноваження «на період воєнного стану», хоча ми бачимо, що в Києві проходять концерти, масові заходи, марафони.

Так, у межах артилерійського обстрілу — інша справа, там дійсно потрібні військові адміністрації. Але що заважає провести вибори у Закарпатті, на Волині, у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській, Полтавській областях, навіть на більшій частині Дніпропетровщини?

Там немає бойових дій. То чому не можна дати людям право голосу?

«Магдебурзьке право: лише громада має право обирати голову»

Так не робиться в нормальній країні. Ми ж говоримо про місцеве самоврядування, про магдебурзьке право — лише громада має право обирати собі голову.
 Якщо в місті немає бойових дій, то про жодну військову адміністрацію не може бути й мови.

Не хочу обговорювати персоналії, але скажіть: чим ситуація в Ізмаїлі, Чорноморську чи Південному краща за одеську? Там що, менше «прильотів»?
 Якщо керуватися цією логікою — то в кожному місті треба створювати військову адміністрацію. Але ж це абсурд.

«Труханов залишився в місті — на відміну від багатьох інших мерів»

Труханов залишився в Одесі. На відміну від деяких міських голів, які в перші дні війни покинули свої громади.
 Так, кожен має свої обставини: у когось діти, у когось родина, але оцінку цьому дасть історія.

Я бачу, що Маріупольська міська рада продовжує працювати, і мер Бойченко досі її очолює. Я до нього ставлюся з повагою, сам у 2015-му переконував маріупольців голосувати за нього. Але ситуації різні.

«Суд у Страсбурзі Труханов виграє, але час може бути втрачено»

Я розумію, що Труханову доведеться пройти важкий шлях через суди. Держава, певно, буде затягувати процес, щоб він не дійшов швидко до Європейського суду з прав людини. Але я впевнений: той суд він виграє.

Проблема в іншому — за цей час можуть відбутися незворотні зміни. Пройдуть вибори, зміняться політичні розклади, і тоді просто скажуть: «Отримуй компенсацію за зарплату». Це буде виглядати як знущання.

Я сам колись пройшов через подібне. Коли в 1998 році мої вибори було визнано «порушеними», суддя мені сказала:
 «Можете звертатися за компенсацією». А я відповів: «Прийду до маріупольців і скажу, що хочу гроші з міського бюджету для себе? Ні, не візьму жодної копійки».

«Такі кроки підривають місцеве самоврядування»

Я бачив подібні ситуації ще у 1997 році — коли намагалися усунути Гурвіца в Одесі, Данілова в Луганську. Ми вже проходили це все. Гурвіц довів, що був правий, і його потім знову обрали. Те саме й Данілов — став і депутатом, і губернатором, і секретарем РНБО.

Тому скажу щиро: те, що сьогодні зробив Офіс Президента, — безглуздо і беззаконно. Я повністю на боці Геннадія Леонідовича Труханова і переконаний, що він доведе свою правоту.

«Труханов урятував Одесу від російського сценарію»

Не забуваймо, що саме він не пішов у фарватері ОПЗЖ. Якби тоді, у 2020-му, він об’єднався з ними — у міській і обласній радах одна сила мала б до 80% голосів.
 Уявіть, що було б у 2022-му, коли ворог стояв під Миколаєвом і Херсоном? Якби ці «скорики й компанія» підняли руки й сказали: «Ми за Росію»?

Труханов зробив більшість разом зі «Слугою народу» і тим самим урятував Одесу від катастрофи. Це — факт, який треба визнавати.

«Вірю в Одесу і в нашу державу»

Сьогодні важливо, щоб міська рада продовжувала працювати. Можливо, будуть певні зміни у керівництві, але головне — стабільність. Одеса має жити й розвиватися.

Я вірю в наш народ, у наші Збройні сили і в те, що справедливість переможе. Ми повинні залишатися собою — чесними, гідними, відданими своїй країні.