Романи з одеською родзинкою: що не всі знають про створення «12 стільців» та «Золотого теляти»

Цього року культовим романам Іллі Ільфа та Євгена Петрова «12 стільців» та «Золоте теля» виповнюється 95 і 91 рік відповідно. Незважаючи на те, що Одеса дала світові багато талановитих авторів, перевершити Ільфа та Петрова поки що нікому не вдалося, а їхні твори відомі та улюблені у всьому світі. Ми хочемо познайомити вас із маловідомими фактами, які допомогли авторам надати романам неповторної одеської родзинки.

З сюжетом допоміг Конан-Дойль

Прийнято вважати, що сюжет «12 стільців» був подарований авторам-початківцям Ільфу і Петрову рідним братом останнього Валентином Катаєвим. Проте літературознавці не спростовують, а радше доповнюють цю версію. Виявляється, сюжет був частково запозичений авторами з оповідання Конан-Дойля «Шість Наполеонів», де два бандити шукають перлину, заховану всередині одного з гіпсових бюстів Наполеона.

Де знаходиться Старгород?

Дослідники творчості Ільфа та Петрова впевнені, що прообразом Старгорода послужило місто Старобільськ Луганської області. Також завдяки Луганській області у романі з’явилися назви село Чмарівка та містечко Лучанськ. Восени 1926 року Ільф і Петров побували в цих місцях у службовому відрядженні і почерпнули з місцевого життя масу деталей для майбутнього роману.

Авантюрист-міліціонер

Всі знають, що прообразом великого комбінатора став Осип Шор, інспектор одеського карного розшуку, а за сумісництвом натхненний авантюрист. Але мало хто знає, що в роки громадянської війни, повертаючись із Петрограда до Одеси, Осип Шор провертав віртуозні комбінації, які пізніше були використані у романі. Наприклад, не вміючи малювати, він влаштувався художником на агітаційний волзький пароплав, погано розбираючись у шахах, видавав себе за гросмейстера, прожив цілу зиму у «спекотної жінки», обіцяючи їй одружитися та видаючи себе за агента підпільної антирадянської організації.

Героїв обирали серед родичів та знайомих

Валентин Катаєв стверджував, що «всі без винятку персонажі написані з натури, зі знайомих і друзів, а один навіть з мене самого», маючи на увазі інженера Брунса. Племінниця першої дружини Катаєва свого часу прочинила секрет, хто послужив прототипом інших героїв. Наприклад, Еллочку-людожерку автори списали з однією з її тіток Тамари Сергіївни, яка працювала ретушером. Прототипом Фими Собак стала теткіна подруга Раїса Сокіл, яка під час війни стала фронтовою медсестрою. Обидві жінки любили речі і говорили про них годинами. Що ж до образу Воробьянинова, його риси автори запозичили в двоюрідного дядька Євгена Петрова і Валентина Катаєва.

«12 стільців» екранізували навіть у нацистській Німеччині

Щодо екранізацій роману «12 стільців», то їх було дуже багато. Серед найцікавіших – фільм знаменитого американського режисера та продюсера Мела Брукса, в якому він сам зіграв роль двірника Тихона. Ще один чудовий фільм поставили у фашистській Німеччині у 1938 році. Щоправда, дію сценарист переніс до Австрії, а також змінив імена головних героїв. Вороб’янінов став Феліксом Рабе, Остап Бендер – Алоїсом Хофбауером, а кількість стільців зросла до тринадцяти. З титрів також було виключено прізвище Ільфа через неарійське походження.

«Золоте теля»: хепі-енд не сподобався авторам

В одній із перших версій роману «Золоте теля» фінал був зовсім іншим. Бендер віддавав гроші Корейко державі та повертався до Зосі, з якою вирушав до загсу. Однак самі автори відкинули цей хепі-енд, оскільки зрозуміли, що щасливого кінця великий комбінатор аж ніяк не заслужив. Тому завершення пригод Бендера має хоч і сумний, але повчальний характер.

Ким була графиня?

Фразу «графиня обличчям, що змінилася, біжить до ставка» автори роману запозичили з книги про смерть Льва Толстого. Ці слова увійшли до репортажу газети «Речь» про спробу самогубства Софії Андріївни Толстой після відходу чоловіка з Ясної Поляни.

Лоханкін, гасіть світло!

В описі «воронячої слобідки» точно відтворено атмосферу московської «комуналки» 1930-х років, де проживало сімейство Євгена Петрова. Там був і грузинський князь, і нічия бабуся. Внучка Петрова Катерина Катаєва вважала, що реальним прототипом Васісуалія Лоханкіна могла послужити її бабуся Валентина Грюнзайд. Вона походила із заможної сім’ї колишніх чаєторговців, ніколи не працювала, любила розмірковувати про долі російської інтелігенції та постійно забувала гасити світло у місцях загального користування.