КІНО НА ВИХІДНІ: 8 фільмів, які відмовилися від кольору і не помилилися

Юлія КотлярДо їхніх послуг — усі кольори, які здатен передати екран, проте кінорежисери все частіше воліють показувати свої історії в монохромі. Наскільки чорно-білі фільми взагалі доречні в 21 столітті? З’ясовуємо на прикладі восьми недавніх картин!

Відтоді, як фільми здебільшого стали кольоровими, кінороби все одно періодично повертаються до лаконічної чорно-білої картинки. Так, у 80-х був «Скажений Бик» Мартіна Скорсезе, у 90-х — «Список Шиндлера» Стівена Спілберга, у нульових — кіноадаптація коміксу Френка Міллера «Місто Гріхів», а в 2012 році чорно-білий і німий «Артист» здобув Оскар як найкращий фільм року. Але за останні п’ять років можна помітити, що чорно-білих фільмів дедалі більшає. З найсвіжіших прикладів — чилійський фільм «Граф» (El Conde), який на 80-му Венеціанському кінофестивалі отримав нагороду за найкращий сценарій. То що це — модний тренд, який скоро зійде нанівець, чи єдиний спосіб розкрити потенціал деяких кінокартин? Розбираємося разом.

Чорно-білий як декорація

Трагедія Макбета

• Рік: 2021
• Режисер: Джоел Коен
• У ролях: Дензел Вашингтон, Френсіс Макдорманд, Брендан Глісон

Зловісне пророцтво трьох відьом і підбурювання дружини призводить лорда Макбета до вбивства короля і захоплення трону. 

У цій кіноадаптації Шекспіра світло і тінь — різкі й майже реальні на дотик — відіграють не менш важливу роль, ніж актори. Багато критиків після перегляду заявляли, що «Трагедія Макбета» — візуально приголомшлива картина, гідна навіть увійти в десятку найкрасивіших фільмів століття. 

Стилізація під фільми минулого

Манк

• Рік: 2020
• Режисер: Девід Фінчер
• У ролях: Гері Олдмен, Аманда Сейфрід, Лілі Коллінз, Чарльз Денс 

Голлівуд 1930-х років очима сценариста-алкоголіка Германа «Манка» Манкевича, який працює над сценарієм культового «Громадянина Кейна».

Фінчер вирішив, що розповісти залаштунки створення «Громадянина Кейна» вийде найкраще, якщо перейняти стилістику зйомки фільмів з тридцятих-сорокових. Тому монтаж, манера акторів говорити свої репліки, навмисне шиплячий звук, музика, а також «сигаретні опіки» в кутку кадру, що сигналізують — пора міняти бобіну з плівкою, — все це «Привіт!» з минулого. 

Кадр з фільму «Манк»

Маяк

• Рік: 2019
• Режисер: Роберт Еґґерс
• У ролях: Роберт Паттінсон, Віллем Дефо 

Два доглядача маяка — старий Томас Вейк і молодий Томас Говард — намагаються зберегти здоровий глузд, живучи на віддаленому і загадковому острові Нової Англії в 1890-х роках. А зробити це не так вже й просто: чоловікам ввижається привид вбитої чайки, русалки, та й один одному вони не довіряють. 

Як знімати фільм, якщо хочеш, щоб він максимально нагадував фільм жахів із сорокових? Взяти на озброєння чорно-білу гаму, квадратний кадр, а також плівка з «подряпинами»! І, звісно ж, талановитих акторів, які немов прибули з тієї епохи. 

Ностальгія творця

І Альфонсо Куарон, і Кеннет Брана виступили в обох випадках і режисерами, і сценаристами, «Рома» і « Белфаст» — частково автобіографічні фільми про неспокійні часи, які вони спостерігали дітьми. Можливо, обидва режисери хотіли таким чином опрацювати свої почуття і спогади, а чорно-білий колір фільмів показує — це те, що назавжди залишилося в минулому. 

Рома

• Рік: 2018
• Режисер: Альфонсо Куарон
• У ролях: Яліца Апарісіо, Марина де Тавіра

Історія життя звичайної сім’ї середнього класу в Мехіко 1970-х. Головні героїні — покоївка Клео і мати чотирьох дітей Софія — справляються не тільки з особистими викликами, а й потрапляють в епіцентр громадянських заворушень, що закінчилися трагедією. 

Белфаст

• Рік: 2021
• Режисер: Кеннет Брана
• У ролях: Джуді Денч, Джеймі Дорнан 

На дворі — 1969 рік. Дев’ятирічний Бадді росте в сім’ї протестантів у Белфасті, що в Північній Ірландії. Очима хлопчика, який багато помічає, але не все може правильно зрозуміти, ми спостерігаємо за наростаючим громадянським конфліктом, який виливається у вуличні заворушення.

Контрастне чергування

У цих трьох фільмах режисери вирішили поєднати чорно-білі епізоди з кольоровими, що кожного разу викликало обговорення серед критиків і глядачів — а чи так це було необхідно? Зрозуміти це можна тільки після перегляду. Але навряд чи б вони справляли таке ж враження, будучи повністю кольоровими. 

Оппенгеймер

• Рік: 2023
• Режисер: Крістофер Нолан
• У ролях: Кілліан Мерфі, Роберт Дауні-мол., Емілі Блант, Метт Деймон, Джош Гартнетт, Флоренс П’ю

Історія американського вченого Роберта Оппенгеймера та його ролі у створенні атомної бомби.

Крістофер Нолан любить порушувати правила кінооповіді — то час у нього йде у зворотному порядку, то події однієї години, дня й тижня відбуваються одночасно. Навіть у закостенілому жанрі кінобіографії він вирішив зробити все по-своєму. За словами режисера, чорно-біла частина фільму — це епізоди, де розказано об’єктивну правду, а ось кольорові — домисли та інтерпретації режисера.

Блондинка

• Рік: 2022
• Режисер: Ендрю Домінік
• У ролях: Ана де Армас, Едріан Броуді

Заснована на бестселері Джойс Керол Оутс, «Блондинка» переосмислює життя однієї з найяскравіших ікон Голлівуду, Мерилін Монро. 

Глядачі обговорювали багато версій, чому частина фільму знята в ЧБ, одна така версія схожа на трактування аналогічного прийому в «Оппенгеймері» — наявність чи відсутність кольору розмежовує реальні події та допущення. Однак, знавці біографії Монро цю теорію розбили —- припущень у фільмі в обох випадках настільки багато, що місцями від реальної біографії Монро тут хіба що імена. Режисер же розставив усі крапки над «і»: після Мерилін збереглося сотні, якщо не тисячі, фотографій у різних образах, багато з яких відтворено у фільмі. І якщо фото було чорно-білим, то таким ставав і весь епізод. 

Французький вісник

• Рік: 2021
• Режисер: Вес Андерсон
• У ролях: Білл Мюррей, Оуен Вілсон, Тільда Свінтон, Бенісіо Дель Торо, Едріен Броуді, Френсіс Макдорманд, Тімоті Шаламе, Джеффрі Райт та інші 

«Французький вісник» — щотижневий вигаданий журнал, який закривається після смерті головного редактора. Редакція має випустити останній номер, а отже, до нього мають увійти найкращі матеріали. 

Вес Андерсон відомий своєю яскравою картинкою з насиченими кольорами. Згадайте його ж «Готель Гранд Будапешт» з його наднасиченою лілово-рожево-бордовою гамою. Чому ж цього разу половина його фільму немов покарана і позбавлена фарб? Одна з причин — режисер хотів таким чином віддати данину поваги кінокартинам Французької нової хвилі. Є більш очевидне, але від цього не менш цікаве трактування. «Французький вісник» — газета, а отже, у неї бувають кольорові та чорно-білі шпальта.

   Юлія Котляр