Після російсько-турецьких воєн освічені ділові люди з різних країн та країв, котрі прибули ловити щастя до Причорномор’я, дуже потребували книжок та періодичних видань.
Попит породжує пропозиції. Книжки та часописи завозилися до Одеси спочатку лише морем з-за кордону, бо залізниці у наших краях ще не було. Як свідчила тогочасна статистика, найбільше книжок надходило через Одеський порт.
Торгівля книжками, виявляється, дуже прибуткова справа. Першими почали торгувати книжками харківський купець Ширяєв та француз Рубо. 1838 року одесити купили книжок на понад 50 тисяч рублів. Це була рекордна цифра для нестоличного міста. У ділового та чиновного люду виникли солідні книжкові зібрання.
А от першими громадськими бібліотеками, доступними певному колу читачів, були бібліотеки при клубах. Найвідоміший був Комерційний клуб.
У тридцятих роках XIX століття в Одесі мешкало майже 60 тисяч населення. У 14 навчальних закладах опановували професії майже 2,5 тисячі молодих людей. Недарма наше місто називали південною столицею імперії. Бібліотеки навчальних закладів відігравали значну роль у формуванні загальної культури. Найраніше бібліотеки були засновані у Шляхетному інституті та Комерційній гімназії.
Найзначнішою була бібліотека Ришельєвського ліцею. Вона складалася з трьох відділів. Найвідвідуванішим був студентський. Прем’єр-міністр Франції герцог Ришельє доповнив книгозбірню ліцею, подарувавши залишені в Одесі книжки заснованому навчальному закладу. Він також подарував ще й 13 тисяч франків на придбання підручників. Списку книжок з бібліотеки мецената не збереглося, але за деякими побічними фактами ми знаємо її склад. Ці книжки нині – золотий фонд наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
У сучасного читача, небайдужого до своєї Вітчизни, виникає закономірне запитання: чи видавалися у ті часи книжки українською мовою? Відповідь ствердна.
Першою українською книжкою в Одесі була «Маруся». Казка невідомого автора. Вона датована 1834 роком.
Хоча Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876 року спричинили значну перерву у виданні українських книжок, часописів, та все ж таки протягом півстоліття в Одесі побачило світ близько двох десятків видань. Звертає увагу словник. Його назва «Словниця української (або югово-руської) мови» Фортуната Піскунова, виданий одеським книготворцем Є. П. Распоповим 1873 року. Так одесити «відзначили» 10-річчя Валуєвського циркуляру.
Значна роль у книговидавничій справі українською мовою належить Євтиму Івановичу Фесенку. 15 грудня 1883 року – дуже пам’ятна дата для Євтима Івановича – на Грецькій вулиці він засновує власну друкарню. Її продукція виходить тисячними тиражами, успішно продається. Стає популярною за межами Росії. Одержує чотири нагороди на зарубіжних виставках.
Тут доречно нагадати про перший український літературний альманах «Нива». Дата його видання – 1885 рік. Від одеської «Громади» справою видання займався Михайло Петрович Боровський.
Євтим Іванович пізніше згадуватиме про свого однодумця: «Через Михайла Петровича друкарня одержала замовлення на тираж 2000 примірників «Ниви», для якого я зобов’язаний був виписати з Петербурга спеціальний шрифт, що я й зробив». Тираж часопису «Нива» шанувальники українського слова миттю розкупили.
До 75-х роковин від дня народження Тараса Шевченка Є. Фесенко видав окремими книжками поеми «Княжна», «Москалева криниця», драму «Назар Стодоля».
Слід додати, що видавець майже щороку випускав для шанувальників українського слова книжки, що стосувалися творчості Кобзаря. Серед них роботу «Тарас Шевченко в літературі та мистецтві», «Українська драматургія», доповнення до цього покажчика – «До української драматургії» Михайла Комарова.
Книжки з друкарні Є. Фесенка вирізнялися серед загалу видань високопрофесійним художнім оформленням. Підприємець залучав до ілюстрування, виготовлення обкладинок знаних майстрів пензля, графіки. Наприклад, охоче виконував замовлення Фесенка Віктор Васильович Ковальов. Колись В. Ковальов служив у Департаменті Міністерства юстиції.Тоді ж почав відвідувати рисувальні класи столичної Академії мистецтв. Там познайомився з Тарасом Шевченком. Вони подружили. Спільно винаймали квартиру. Пізніше В. Ковальов допомагав побратимові видавати й продавати офорти «Мальовничої України». Вони контактували й після Шевченкового заслання. Віктор Ковальов плідно використовував досвід свого друга, виконуючи замовлення у друкарні Є. Фесенка.
До оформлення книжок часто залучався ще один одеський художник – Амвросій Ждаха. У 1896-1901 рр. митець створив ілюстрації до кількох поем Кобзаря.
Важлива роль в українській книговидавничій справі належала Іванові Левковичу Липі, громадському та державному діячеві часів Української Народної Республіки. Він упорядковував альманах «Багаття». Цей альманах відкрив читачеві і зовсім нове ім’я – на сторінках «Багаття» дебютував Олександр Плющ. Про цього автора ми сьогодні майже нічого не знаємо. Опублікувавши його «Записки недужої людини», Іван Липа підтримав обдарованого 18-річного юнака. На жаль, хвороба не дала йому розквітнути. А далі Іван Липа впорядкував і видав в Одесі творчу спадщину прозаїка. Вона склала два томи. Цей набуток ліг в основу видання 1991 року (видавництво «Дніпро»).
Іван Липа також брав участь у виданні першого в Одесі українського літературно-художнього часопису «Основа». Знайома назва? Так, це зумисне. Одеські видавці вважали, що вони продовжують справу Пантелеймона Куліша, Євгена Гребінки. Три номери цього часопису вийшли 1915 року.
Бурхливі часи Української революції... Іван Левкович засновує видавництво «Народний стяг». За короткий час воно дало читачеві серію книжок з актуальних проблем поточного життя. Наприклад, і сьогодні з неослабною увагою читаємо «Казки про волю» Івана Липи. Вони складають серію з п’яти книжок: «Гомін по діброві», «Чайка Небога», «Юрасів Сад», «Хапко і Давець», «Лада Прекрасна». Майже усі книжки «Народного стягу» дочекалися часів Незалежності у складі фонду Одеської національної наукової бібліотеки (колишньої «горьківки»).
Сьогодні в Одесі та області густа мережа бібліотек. Бібліотеки шкільні, районні, міські, обласні. Великий вибір книжок. На будь-який смак. Хоча проблеми є. Та не будемо їх ворушити сьогодні.
А першою була «Маруся»