Чим прославився матрос Вакуленчук – на його честь назвали площу та вулицю у центрі Одеси

«Одеське Життя» продовжує розповідати історії радянських назв вулиць. Йтиметься про спуск Вакуленчука (нині Деволанівський узвіз) та площу Вакуленчука (нині Митної). Хто ж був такий, що аж двох топонімів в Одесі удостоївся?

М’ясо з хробаками

Дві попередні теми в цій рубриці були так чи інакше «кривавими». Це площа 9 Січня («Криваве воскресіння») і вулиця 5 Грудня («кривава» сталінська конституція). Так виходить, що й одеські топоніми, що розглядаються нижче, пов’язані з кров’ю.

Але перед цим, традиційно коротко, про те, чому зараз – «Деволановський»?

А тому що голландський інженер Франц де Волан поряд з Йосипом де Рібасом не просто стояли біля колиски Одеси: вони своїми працями створювали Одесу! А Вакуленчук Григорій Микитович був «творцем» повстання моряків на броненосці, що перебував у Чорному морі, «Великий князь Потьомкін – Таврійський».

Справа була в червні 1905 року. Не здуру почали бузити мореплавці, не політики підбили їх на бунт. Тож, якщо по-розуму, то «творцями» повстання, що закінчилося стріляниною, тобто кров’ю, були вкрай оборзевшие «панове офіцери» зі штату «Потьомкіна».

Команда броненосця виявила, що доставлене на борт м’ясо кишить хробаками. Матроси повідомили про це старшому лікарю, він оглянув м’ясо, визнав його придатним у їжу, наказав промити м’ясо у соляному розчині – і можна борщ варити.

Матроси відмовилися їсти борщ, виготовлений з м’яса з опаришами. Вони демонстративно їли лише хліб та пили воду. «Блакитна кров» обурилася відсутністю покірності у команди, і зрештою на палубі корабля виникла ситуація, коли офіцери та матроси дивилися один на одного крізь приціли.

Застрелений у перестрілці

Але вогонь ніхто не відкривав… поки якийсь кочегар не пульнув по чайці, що пролітала повз. Ну і понеслося: наступним пострілом артилерист Вакуленчук, 1877 року народження, із житомирських селян, убив свого безпосереднього начальника, лейтенанта.

У перестрілці, що зав’язалася, свої дві кулі клопотав і Вакуленчук. Поранення виявилися смертельними. Усього крім шести офіцерів та суднового лікаря було вбито і четверо матросів. Але всі матроси, крім Вакуленчука, загинули, як кажуть, від «дружнього вогню», тобто від пострілів своєї ж «братви».

Тільки Григорія Микитовича було вбито офіцером – на очах у всіх! Ну як не скористатися ситуацією! Коли його тіло з «Потьомкіна» доставили до Одеси, урочистий похорон Вакуленчука перетворився на значну демонстрацію. На цвинтарі від імені Одеського комітету більшовиків виступив Омелян Ярославський (про вулицю його імені в Одесі ми вже розповідали). Він закликав демонстрантів продовжувати боротися із самодержавством. Поховано Вакуленчука на 2-му Християнському цвинтарі в Одесі.

Кращий у світі фільм і дорогий орден

В Одесі знаменитий Сергій Ейзенштейн до 20-річчя подій у 1925 році, зняв «Броненосець „Потьомкін“» – німий історичний художній фільм. Неодноразово в різні роки цей фільм визнавався найкращим чи одним із найкращих фільмів усіх часів та народів за підсумками опитувань критиків, кінорежисерів та публіки.

І ще: у 1955 році, до 50-річчя повстання на броненосці, орденами СРСР було нагороджено близько ста матросів з «Потьомкіна», які ще були здорові на той час. Орден «Червоної Зірки» серед колекціонерів предмет зовсім не рідкісний. Його тираж дуже великий – 3876742 штуки. Середня ціна – 60-70 доларів. Є, звісно, ​​і рідкості. Це, наприклад, ранні, довоєнні нагороди (громадянська війна Іспанії), окупація Угорщини 1956 року, за Афган. Тут йдеться вже про сотні доларів. Але рекордсменом, схоже, стали «Червоні Зірки» потьомкінців. Так, орден із документом на матроса Яківця Василя Логіновича у 2010 році було продано на аукціоні у США за 8500 доларів.

Валерій Боянжу