Пам’ять, правда і перемога: як в Одеському РО НСЖУ вшанували військових журналістів
Сьогодні, 11:00 |
В умовах повномасштабної війни журналістика в Україні остаточно перестала бути лише професією. Вона стала служінням. Служінням правді, суспільству й державі. Саме ця думка стала лейтмотивом пам’ятного заходу, присвяченого Дню вшанування військових журналістів — дню, коли країна згадує тих, хто загинув, виконуючи свій професійний обов’язок нарівні з військовими.
Журналістика як фронт
З 16 лютого в Україні офіційно відзначають День пам’яті військових журналістів — дату встановлено наказом Міністерства оборони у 2018 році. Цей день пов’язаний із загибеллю капітана третього рангу Дмитра Лабуткіна — військового журналіста телерадіостудії «Бриз», який загинув під час виконання бойового завдання.
За роки війни Україна втратила десятки журналістів — як військових, так і цивільних. Багато з них пішли добровольцями на фронт, багато продовжували працювати в зоні бойових дій, фіксуючи злочини агресора та доносячи світові правду про події.
Під час заходу неодноразово звучала думка: інформаційний фронт — це такий самий фронт, як і передова.
Саме завдяки роботі журналістів світ побачив зруйновані міста, убитих мирних жителів, наслідки обстрілів і злочини проти людяності. Саме слово стало зброєю, яку неможливо заглушити.
Пам’ять як відповідальність
Присутні вшанували загиблих хвилиною мовчання та спільною молитвою. Згадували конкретні імена — колег, друзів, земляків. Особисті історії посилювали розуміння того, що за сухою статистикою стоять долі, родини, незавершені життя.
Особливу увагу приділили тим, хто залишається в полоні або вважається зниклим безвісти. Молитва за повернення захисників додому стала не формальністю, а щирим виявом спільного болю й надії.
Пам’ять у цей день звучала не як скорботне завершення історії, а як продовження відповідальності. Зберегти імена, передати їх молодим поколінням — означає зберегти саму тканину національної пам’яті.
Наступність поколінь
Символічно, що в залі були представники різних поколінь журналістів: ветеран військової журналістики, випускник 1962 року, чинні військові кореспонденти, журналісти, які після початку війни стали військовослужбовцями, а також студенти факультетів журналістики.
Ця зустріч поколінь стала живим доказом того, що традиція української військової журналістики не переривається.
Молодь почула не абстрактні лекції, а реальні історії людей, які пройшли війну. Пролунав заклик активніше приходити до військової журналістики — у військах відчувається потреба в професіоналах, здатних грамотно й відповідально працювати з інформацією.
Перемога як головна мета
У багатьох виступах повторювалася ключова думка: головне завдання суспільства сьогодні — перемога.
Журналістика розглядається не ізольовано, а як частина спільного національного зусилля. В умовах четвертого року повномасштабної війни кожен на своєму місці виконує свою місію — військовий на передовій, журналіст на інформаційному фронті, викладач в аудиторії, волонтер у гуманітарній сфері.Культура як моральна опора
Особливу атмосферу заходу надали вірші та пісні, написані під час війни. У них звучали теми свободи, втрат, мужності та віри.
Поезія й музика стали не просто мистецьким доповненням, а способом колективного переживання болю й надії. Через слово і пісню війна осмислюється, перетворюючись на духовний досвід, що об’єднує.
Культура у воєнний час виконує функцію психологічної підтримки — вона допомагає вистояти, зберегти гідність і не втратити людяність.
Журналістика буде
У виступах лунала ще одна важлива думка: форма журналістики може змінюватися — газети, сайти, месенджери, блоги, — але її сутність залишиться незмінною.
Суспільству завжди буде потрібна перевірена інформація, професійний аналіз і відповідальність за слово. І в цьому сенсі журналістика — не тимчасове явище, а фундамент демократичної держави.
Служіння правді
Захід став не стільки офіційною церемонією, скільки актом професійної та громадянської єдності.
Пам’ять про загиблих військових журналістів — це нагадування про ціну правди. Робота чинних кореспондентів — доказ мужності. Підтримка студентів — інвестиція в майбутнє.
Війна змінила країну, але не змінила головного — прагнення до свободи й правди.
Музичного настрою до Дня вшанування військових журналістів додав відомий Одеський бард Анатолій Сєбов.
І поки звучить чесне слово, поки фіксується істина, поки зберігається пам’ять — Україна залишається сильною.
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.