Гумор, який не дає піти на дно. Ukrainian Cosmopolis

«Гумор — як плавальний міхур у риби: не вирішує, куди плисти, але допомагає не піти на дно».

Саме ця метафора могла б стати епіграфом до чергового Cosmo Kvartirnik №11, організованого спільнотою Ukrainian Cosmopolis. Цього разу говорили про тему, яка на перший погляд здається легкою, але насправді безпосередньо торкається психологічного стану суспільства, — про гумор під час війни.

Гостею зустрічі стала Тая Найденко. Учасники розмови намагалися зрозуміти: як змінюється український сміх, коли війна триває роками, коли новини щодня приносять біль, а суспільство одночасно живе у просторі тривоги, інформаційного перевантаження та постійної невизначеності.

Ukrainian Cosmopolis — спільнота українських дослідників, для яких важливими є цінності справжньої інтелектуальної свободи. Одним із форматів її діяльності стали неформальні зустрічі — квартирники, що об’єднують міжнародних резидентів, українських стипендіатів, дослідників, журналістів і всіх, хто готовий говорити про складні суспільні явища без готових відповідей та спрощених схем.

Війна змінює навіть жарти

Цивільний гумор, який існував до повномасштабного вторгнення, за великим рахунком, не зник. Але поруч із ним виник інший — воєнний, точніший, жорсткіший, часто багатошаровий. Він реагує на події майже миттєво, фіксуючи не лише політичну ситуацію, а й емоційний стан суспільства.

Війна рухається — і жарти рухаються разом із нею. На квартирнику сміялися з Трампа, Зеленського, політиків і, зрештою, із самих себе. Адже здатність посміятися із власної ситуації іноді є чи не останнім способом зберегти внутрішню свободу. Проте поступово розмова вийшла далеко за межі власне гумору. Бо сміх завжди говорить про суспільство більше, ніж здається.

Коли сміятися вже недостатньо

Учасники зустрічі відзначили важливу зміну: суспільство дедалі важче сприймає легковажні, «квартальні» жарти представників влади. Те, що за інших обставин могло здаватися просто невдалим жартом, сьогодні сприймається значно гостріше.

Причина очевидна: війна триває занадто довго.

За роки повномасштабного протистояння українці втратили відчуття, що війна — це короткий історичний епізод, який ось-ось завершиться. Для мільйонів людей вона стала повсякденністю. За гумором стоять загиблі, поранені, зруйновані будинки, вимушене переселення, втрати, виснаження і постійне очікування новин із фронту.

А тому суспільний запит змінюється.

Особливо гостро це проявляється на тлі численних корупційних скандалів і викриттів. У ситуації, коли громадяни бачать несправедливість, нерівність відповідальності та неоправдані привілеї окремих представників системи, демонстративна легкість влади вже сприйматися не як спосіб підтримати людей, а як відсутність розуміння їхнього стану.

Суспільство хоче від влади більшої серйозності. Не обов'язково похмурості. Не заборони на жарти. А саме відповідальності, співмірної з масштабом викликів.

Інформація, втома і «спіраль мовчання»

Є ще один важливий вимір цієї розмови — інформаційний. Тривала війна створює особливе когнітивне навантаження. Людина роками перебуває у потоці тривожних повідомлень, суперечливих оцінок, політичних заяв, пропаганди, контрпропаганди, військової інформації та соціальних мереж.

На цьому тлі виникає втома від самої необхідності постійно щось осмислювати. Додається і феномен «спіралі мовчання»: людина може утримуватися від висловлення власної думки, якщо вважає її непопулярною або небезпечною для публічного простору. Особливо це відчутно там, де інформаційний порядок денний значною мірою формується потужними провладними комунікаційними ресурсами.

І саме тут гумор набуває особливого значення. Мем, іронічна репліка, сатиричний образ або навіть чорний жарт можуть стати способом сказати те, що складно сказати прямо. Гумор не обов'язково руйнує інформаційне домінування. Але він дозволяє людині зберегти власну дистанцію від нього.

Інша серйозність

Під час зустрічі прозвучала цікава думка про те, що серйозність сьогодні не повинна належати лише одному політичному табору. У правій політичній традиції серйозність давно асоціюється із сім'єю, порядком, дисципліною, традицією, ієрархією. Але чи можлива інша серйозність?

Серйозність без строю. Без пафосу. Без заборони сміятися. Серйозність, яка не боїться сумніву, критики й самоіронії. Можливо, саме така серйозність сьогодні потрібна українському суспільству — не як протилежність гумору, а як його продовження. Адже сміх не заперечує трагедію. Навпаки — іноді він є способом її витримати.

Гумор як індикатор суспільства

Український гумор сьогодні — це своєрідний барометр суспільних настроїв. Він фіксує втому, страх, обурення, розчарування, надію і здатність чинити опір. Він стає дедалі складнішим, бо складнішою стає сама реальність.

І якщо на початку великої війни сміх часто допомагав мобілізуватися, об'єднатися і вистояти, то тепер він дедалі частіше виконує іншу функцію — допомагає осмислювати те, що з нами відбувається.

Можливо, тому сучасний український гумор стає менш безтурботним, але більш змістовним. Війна змінює суспільство. Змінює його мову, культуру, політику — і навіть спосіб сміятися. І якщо старий гумор допоміг нам не піти на дно, то, можливо, саме з нового гумору поступово народиться нова серйозність.

Така, що дозволяє дивитися реальності прямо в очі — і водночас не розучитися сміятися.