Наприкінці березня громади Петродолинського та Новоградківки відвідали поважні гості з Німеччини: Керуючий Єпископ Об'єднання Євангелічно-Лютеранських церков Німеччини Ральф Майстер та керівник Німецького національного комітету Всесвітньої Лютеранської Федерації Норберт Денеке. Вони ознайомились зі служінням сільських громад в соціальній сфері, відвідали дитячі центри в обох громадах та зустрілись з переселенцями з Херсонської області. Особливо важливою була зустріч з Ніною Кнутас, головою Євангелічно-Лютеранської громади села Зміївка Бериславського району, яке було 7,5 місяців під окупацією, зараз знаходиться на лінії вогню. Ніна лише на два тижні виїхали за межі села і наступного дня після зустрічі вирушила до рідної Зміївки.
Петродолинське, колишній Petersthal, зустріло гостей двоповерховою церковною будівлею, на другому поверсі якої розташовані кімнати для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб. На першому поверсі – зала для богослужінь та навчальні класи, які ніколи не пустують. Охайне подвір’я кірхи обладнано дитячім майданчиком і квітковими клумбами.
На початку зустрічі з членами лютеранської громади пастор Олександр Гросс звернувся к присутнім з проханням розповісти гостям із Німеччини про свої враження від пережитого під час військових дій та висловити свої побажання та зауваження.
«Відпочиваємо, є світло, є вода, тихо не чуємо вибухів… У нашому селі Зміївка Херсонської області з жовтня місяця зникло світло і вода. Завдяки допомозі пастора Олександра в нашому селі з’явився електрогенератор, люди дуже вдячні. Завдяки цьому генератору ми почали подавати воду в село.
Ми з дочкою завтра вже вирушаємо до свого села. Велика вдячність не тільки від мене, а й від усіх людей, тому що пастор Олександр завжди нам пакує цілу машину продуктів. Наше село знаходилось в окупації з 24 лютого 2022 року. Нас відрізали від світла, не давали виїхати до Херсона, і дуже великих труднощів було дістатися до Нової Каховки. Вже в березні 2022 року у нас в селі скінчились продукти. Ми ділились тим що є, підтримували один одного як могли. Через місяць Бориславський хлібозавод наладив випуск хліба, але його привозили до нас один раз на тиждень з нормою півбуханки на людину. Іноді російські військові пошкоджували завод, а іноді відбирали хліб з машини, що їхала до нас. Через півтора місяці росіяни почали заходити в наші села, проводили обшуки, забирали цінні речи, шукали ветеранів АТО. Українського мобільного зв’язку не було і ми були вимушені користуватися російським. В червні росіяни налагодили постачання продуктів і медикаментів для цивільних осіб, але була дуже висока для нас ціна. Дуже багато було в селах російських солдат які їздили на танках і на машинах і по огородах. Коли не було продуктів то виживали за рахунок корів, свого молока, яєць. Зміївка - це єдине село з навколишніх, де не поставили російського старосту. П’ять разів мене змушували зареєструватися і працювати на окупантів, але я цього не робила. Росіяни мабуть знали, що вони будуть уходити то з жовтня місяця вони почали танками валити кам’яні стовбури. 11 листопада нас звільнили солдати ЗСУ, після чого нас почали обстрілювати росіяни з другого берега Дніпра. До війни у нас в селі було дві з половиною тисячі населення та вісімсот дітей, після початку російського бомбардування люди роз’їхались, то в селі залишилось біля чотирьохсот жителів і сімнадцять дітей», -розповіла Ніна Кнутас, керівник Євангелічно-лютеранської громади Зміївки.
«Чи є у вас зв’язок між людьми, що повиїжджали?», - запитав Ральф Майстер.
«Зв'язок між всіма є люди пишуть, що хочуть повернутися, але ми просимо поки не повертатись тому що тривають ще обстріли. Але деякі люди повертаються, бо хочуть працювати на землі. В інші роки в цей час у нас була же посаджена картопля», - відповіла Ніна Кнутас. «Яким чином навчаються діти зараз, чи мають змогу навчатися діти громади, які виїхали за кордон?», - запитав у присутніх Норберт Денеке. «Діти які присутні зараз тут, а також ті які знаходяться за кордоном мають змогу навчатися в українській школі, така можливість була відсутня в Зміївці, коли там не було зв’язку», -відповіла дівчина старшокласниця.
Присутні подякували високим гостям із Німеччини за допомогу.
«Особливість часу в тому що залишились в основному дідусі і бабусі, а це в купі з дітьми дуже вражені верстви населення. Бути керівником Євангелічно-Лютеранської громади Зміївки, це бути в громаді як мама і коли поряд є пастор, це дуже надихає і дає сил щось робити для людей. Пастор завжди підтримає мудрим словом, без нього було б дуже тяжко! Ми дуже сподіваємось, що скоро все скінчиться і ми приступимо до мирних справ в мирному житті», - поділилася с присутніми Ніна Кнутас.
«Ми поділяємо з вами цю надію, ми молимося за вас в своїх церквах, зараз іде Великий Піст, це час коли молитвою очищується людська душа. І ми дуже сподіваємось, що цей жахливий час скоро закінчиться і прийдуть кращі часи. Я бачу в вас велике бажання повернутися до дому, до мирних справ. Нехай Господь вас благословить!», - наголосив Керуючий Єпископ Об'єднання Євангелічно-лютеранських церков Німеччини Ральф Майстер.
На закінчення зустрічі діти Зміївки, в знак шани и вдячності, подарували Ральфу Майстеру власноруч виробленого лялькового песика, який створений по образу легендарного собаки-сапера «Патрона».
Наступним пунктом перебування гостей із Німеччини був населений пункт Новоградківка, колишній Neuburg. Свою назву село отримало на честь баварського міста Neuburg, розташованого на річці Дунай. До речі, Євангелічно-Лютеранська громада Новоградівки налічує 221 років історії. Перлиною села Новоградківка була будівля лютеранської церкви (кірхи), збудована відомим архітектором Християном Бьойтельшпахером (Christian Beutelspacher) у 1903-1904 роках. Освячення храму відбулося 10 жовтня 1904 року. Сам архітектор також є уродженцем Нойбурга, де народився у 1864 року. Випускник Дрезденського університету відомий також участю у будівництві Центрального поштамту в Одесі, Лютеранської кірхи у Луцьку у 1906 році, розбудовою лютеранського храму в Доброолександрівці у 1898 році, багатьох прибуткових будинків в Одесі та інших містах, а також у Німеччині.
«Будівля кірхи, у якої під час війни була знесена вежа, у радянські роки використовувалась як будинок культури. На добудованому фасаді будівлі досі можна прочитати цей напис. Однак у 2000 році Будинок культури було закрито, а у 2005 році аварійну будівлю вже як приватну власність було передано Церковному управлінню НЄЛЦУ в Одесі. На жаль, за 18 років так і не знайшлися можливості для його відновлення. Експертиза фундаментів показала, що будівля збудована на наносній землі і не може бути перебудована. У наступні роки будівля кірхи зазнала багаторазового пограбування. Хтось шукав у ньому металу для здачі на металобрухт, а хтось розбирав дерев'яні конструкції для опалення своїх будинків. Спроби громади врятувати будівлю не мали успіху. Однак, надія на відновлення історичної будівлі церкви все ще не втрачена», - розповідає пастор Олександр Гросс.
Гості із Німеччини відвідали багатостраждальний храм, оглянули його поїхали до Дитячого центру «Віфанія», біля якої побудована невеличка затишна капличка. В ній, як у великому храмі є свій орган. Спустившись до учбових класів гості побачили чисті й охайні приміщення обладнані сучасною технікою. На столах, за якими займалися діти були навчальні матеріали і дитячи іграшки. Так невимушено з елементами гри вихователі Центру досягають учбових результатів.
«Тут дітки якими ми займаємся соціально не захищені, вони діти бідних, а подекуди й асоціальних батьків, які не хочуть працювати, випивають, приділяють своїм дітям мало уваги, обділяють домашнім теплом. Діти з охотою відвідують навчально-виховний центр бо тут вони знаходять насамперед ласку і домашнє тепло. Але потрібно відмітити важливу навчальну складову. Розумієте, зараз в Україні така ситуація, що діти не мають можливості навчатися безпосередньо в шкільних класах, вони навчаються онлайн. Ці діти не мають відповідної апаратури для навчання онлайн. По суті ми стали майже єдиною можливістю навчатися для цих дітей. Ми підтримуємо зв'язок з вчителями, які звертаються до нас с проханням щоб ми стали школою ля цих дітей, я вам скажу ми більше ніж школа тому що ми не тільки навчаємо і виховуємо, цих дітей ми доглядаємо за ними турбуємось про них, годуємо, одягаємо. З початком війни працівники центру надавали гуманітарну допомогу і батькам цих дітей. Культурна програма вихованців центру включає відвідування в Одесі кінотеатру, дельфінарію це для них відкриває цілий новий світ», - розповіла вихователь Дитячого центру «Віфанія» Ольга Борейко.
Зі свого боку Ральф Майстер розповів про труднощі з якими зіштовхуються подібні центри в Німеччині в питаннях соціалізації дітей новоприбулих біженців із країн Африки та країн Ближнього Сходу.
«Ми вдячні нашим гостям за чуйність та підтримку, а також за пожертви для медичного фонду, з якого наразі отримують допомогу мешканці навколишніх сіл», - відзначив пастор Олександр Гросс.
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Соціальне служіння під час війни
