АКТУАЛЬНІ НОВИНИ

 
   

КОНТАКТИ
Інформація повинна бути вільною.
Посилання — норма пристойності.




При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове. Copyright © 2018-2024.
Top.Mail.Ru


 Маріуш Заруський і Одеса


25-04-2021, 13:30 |

Восьмого квітня минуло 80 років від смерті в Херсонській в’язниці Маріуша Заруського, надзвичайно популярної в Польщі постаті. Це бригадний генерал (general brygady), письменник-мариніст, яхтсмен, альпініст, засновник польської гірсько-рятувальної служби та організатор вітрильного спорту. Проте, мало хто знає, що значна частина життя легендарного поляка пов’язана з Україною та Одесою.

Народився Маріуш 31 січня 1867 року в селі Думанові, що розкинулось над річкою Смотрич трохи на північ від Кам’янця-Подільського. В цьому селі його батько Северин Заруський орендував маєток і вів добротне господарство. Родина Заруських — а це батько, мати Єфросина, брати, старший Станіслав і молодший Болеслав, та дід Йозеф — мешкала в просторому будинку неподалік від російсько-австрійського кордону. Це була родина з великими патріотичними традиціями, його батько і дядько Стефан були учасниками повстаня 1863 року. То ж дитячі роки Маріуша припали на період переслідування поляків після повстання. Клопотання дворян та місцевих селян, які стверджували, що під час повстання «пан адміністратор» не виїжджав з дому, дозволили уникнути заслання до Сибіру. То ж сім’я Заруських не була розлучена, і у Маріуша було щасливе дитинство. Він читав «Робінзона Крузо» та твори Жюля Верна, грався з ровесниками в індіанців та інші ігри.

Батьки намагалися дати дітям ґрунтовну освіту. Спочатку Маріуш навчався у приватній школі Мілковських у Могилів-Подільському, далі продовжив навчання в Кам’янець-Подільській гімназії, по закінченні якої у 1885 році став студентом фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Після 2-го курсу помер батько, і сім’я Заруських переїхала до Одеси, оселившись в будинку на вулиці Базарній. Одеса стала для Маріуша другим домом, його поглинув бурхливий водоворот життя в цьому місті. Саме тут юнак назавжди закохався у море, навчався в морскій школі, виходив в море на яхтах, а під час літніх канікул здійснив свою першу морську подорож на вітрильнику «Мева» на Далекий Схід через Єгипет, Сирію, Індію, Китай та Японію простим моряком.

Навчаючись в університеті Маріуш Заруський займався нелегальною роботою, підтримував зв’язок із польськими рухами «Польська ліга» та «Сокіл». Щоб уникнути підозри, вступив волонтером до царського війська і через рік звільнився в званні прапорщика. Та царська поліція натрапила на слід організації, і невдовзі Маріуш був відправлений на 5 років заслання до Архангельська. Тут діяла польська громада, де він познайомився з Тадеушем Галецьким, відомим під літературним псевдонімом Анджей Струг, з яким тривалий час підтримували стосунки. За підтримки громади Заруський видав збірку «Із Надсона — вибрана поезія». Маріуш домігся від губернатора дозволу вийти в плавання матросом на кораблі. Гарантією повернення стало чесне слово. Перше плавання він здійснив на шхуні «Держава», а після повернення закінчив Морську школу і отримав звання штурмана каботажного судноплавства. Вже навесні 1899 року в якості штурмана Маріуш Заруський веде вітрильник «Надія»до Норвегії. Враження від подорожі він відобразив у своїх поетичних збірках «Морські сонети», «Північні моря».

Після закінчення терміну заслання Маріуш повернувся до Одеси, де одружився з Ізабеллою Кетлінською, донькою відомого лікаря — господаря квартири, де проживала його матуся. У 1901 році молода сім’я переїхала до Кракова, де Маріуш закінчив мистецьку школу. Через фінансові труднощі та здоров’я дружини подружжя переїздить у гірське містечко Закопане, де Маріуш створив рятувальну групу, яка у 1909 році переросла у «Татрську добровільну рятувальну службу» — першу гірсько-рятувальну службу у Польщі. З 1912 року до початку Першої світової війни Маріуш Заруський бере активну участь в нелегальній воєнізованій організації «Стрілецький союз». В 1914 році він іде на службу в 1-й кавалерійський полк польського легіону (1 Pulk Ulanow Legionow Polskich), який воює на боці Австро-Угорщини проти Росії, і через деякий час стає командиром цього полку.

Після розпаду Австро-Угорщини М. Заруський — активний учасник воєн 1918—

1921 рр. Польщі за незалежність. Поступив солдатом в національну польську армію, за три роки війни пройшов шлях від рядового до генерала та став особистим ад’ютантом президента Польщі Станіслава Войцеховського — з 1923-го по 1925 рік. Однак, не бажаючи брати участі у інтригах у вищих ешелонах влади, подав у відставку.

Відставний генерал вирішив присвятити залишок життя своїй юнацькій мрії — морю. Він у 1923 році організував «Морську і річкову лігу» та «Польський яхт-клуб», бере участь у заснуванні інших морських організацій у Польщі. На посаді генерального секретаря Комітету народного флоту об’їздив усю країну з метою популяризації мореплавства. На пожертви населення було придбано вітрильний фрегат «Дар Поможа», яхти «Феміда І» і «Феміда ІІ». Як капітан цих суден, М. Заруський здійснює навчальні морські рейси для молоді. Після ліквідації у 1932 році Комітету народного флоту генерал знайшов сили продовжити займатись улюбленою справою. На початку 30-х років Маріуш Заруський підготував три посібники з мореплавства, активізував свою діяльність з молодим поколінням, високо цінуючи виховне значення і можливості харцерства (скаутської організації). Перша навчальна харцерська шхуна «Завіша Чарни»(«Zawisza Czarny») з’явилася у 1934 році, й на посаду капітана запросили М. Заруського. Екіпаж, який більш як наполовину складався з підлітків, здійснив перший рейс за маршрутом Копенгаген — Лондон — Антверпен. До серпня 1939 року шхуна виконала 26 рейсів.

Друга світова війна не дозволила здійснити М. Заруському все задумане. Рятуючись від фашистів, генерал виїхав до Львова, куди вже у вересні 1939 року увійшли радянські війська. Підрозділи НКВС одразу розпочали арешти «неблагонадійних буржуазних елементів», до яких зарахували й 72-річного генерала. Маріуш Заруський був засуджений на 5 років заслання і переведений до Херсонської в’язниці №2 НКВС для подальшої відправки у Сибір. У в’язниці Маріуш важко захворів і 8 квітня 1941 року помер після тяжкої хвороби та виснаження. Постановою Львівської обласної прокуратури від 21 червня 1989 року Маріуша Заруського було реабілітовано.

В Україні про генерала вперше заговорили лише на початку 90-х років. У 1999 році за допомогою краєзнавців Херсона вдалося виявити місце поховання в’язнів місцевої тюрми та встановити надгробок на могилі

М. Заруського. Згодом до Херсону в дар католицькій громаді міста були доставлені дзвін «Генерал Заруський» та пам’ятна дошка з написом: «Для того, котрий полюбив гори і моря, а понад усе — Вітчизну і цієї любові навчав своїх вихованців».

Одеса також має піклуватися про увічнення пам’яті видатної людини.

Василь Вельможко. Краєзнавець


Газета: Вечерняя Одесса
 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.