«Вона має таку фізичну підготовку, яка дозволяє їй піднятися над технічними вимогами твору та працювати над художнім підходом…».
Це ж як треба танцювати, щоб про тебе з таким захопленням писали провідні балетні критики Америки! Але саме так танцює наша землячка Христина Шевченко.
В історії артистичної Одеси є один дивний момент. Звідси вийшло багато відомих артистів. Якщо скласти список одеситів — майстрів естради, це займе кілька сторінок дрібним шрифтом. Якщо додати акторів театру та кіно — список зросте в рази. Славилася Одеса й оперними співаками…
А ось добре знаних артистів балету, вихідців з Одеси, одразу і не пригадаєш. Тим цікавіша доля Христини Шевченко...
Народилася вона 17 вересня 1988 року. Її батько був гімнастом, мати співала і танцювала. Й доньку вони змалку привчали до спорту та мистецтва. Дівчинці було чотири роки, коли вона почала займатися художньою гімнастикою у знаменитої тренерки Ніни Вітриченко, яка виховала багаторазову чемпіонку світу та призерку Олімпіади-96 Олену Вітриченко.
Подруга матері танцювала в Одеському театрі опери та балету, завдяки чому дівчинка могла бувати за лаштунками храму мистецтва. В одному з інтерв’ю Христина згадувала: «Мені було чотири роки, коли я подивилася з-за куліс «Сплячу красуню» — й обімліла. Це було так красиво! Тоді, мабуть, я зрозуміла підсвідомо, чим хочу займатися в житті».
У часи «відлиги» в СРСР багато писали про тих майстрів мистецтва, які емігрували і про яких раніше не можна було згадувати. Один з таких — видатний танцівник Михайло Баришников. Крім того, що багато виступав, він ще й десять років керував Американським театром балету (American Ballet Theatre — ABT) і чимало зробив для популярності цього колективу.
Закохавшись у творчість цього майстра, Христина мріяла танцювати саме в АВТ. Але поки що це була лише мрія. Коли дівчинці сповнилося вісім років, її сім’я емігрувала до США й оселилася в Пенсільванії. Там мама насамперед знайшла для доньки балетну школу, якою керували Боян і Стефані Спасови. Хоча до того Христинка не розмовляла англійською, але дуже швидко навчилася. Утім, у дитинстві вчити мови легко, особливо, коли потрапляєш у відповідне середовище. І в творчому сенсі вона швидко прогресувала. В період навчання впродовж трьох років танцювала партію маленької Маші у балеті «Лускунчик» у постановці Пенсільванського балету. Також знімалася у телевізійній передачі «Дега та балет» на каналі NBC.
Щасливим став 2003 рік. Під час виступу у молодіжному Гран-прі Америки Христина посіла перше місце в класичній і сучасній секціях юніорського дивізіону.
Потім 15-річна балерина стала наймолодшою в історії лауреаткою премії Принцеси Грейс. Цю премію принцеса Монако Грейс, вона ж — відома кіноакторка Грейс Келлі, заснувала у 1964-у для акторів-початківців театру, кіно і танцю, які досягли визначних успіхів. Лауреати отримують грант у розмірі 10 тисяч доларів. Ці гроші дали Христині фінансову можливість їздити світом і брати участь у балетних конкурсах.
Наступним творчим випробуванням був Московський міжнародний конкурс артистів балету. За два тижні дівчині довелося пройти три виснажливих тури. Вона танцювала варіації з балетів «Корсар», «Дон Кіхот», «Пахіта», а також два сучасних твори. Зізнавалася, що не очікувала отримати золоту медаль, тому коли суддівська колегія на чолі з видатним балетмейстером Юрієм Григоровичем оголосила про свій вердикт (а це сталося о першій годині ночі), була на сьомому небі від щастя.
А ще через рік Христина стала бронзовою призеркою Міжнародного конкурсу балету в Джексоні (США). Саме тоді вийшла стаття Джозефа Карманама під промовистим заголовком «На підйомі». Ось рядки з неї: «Вона здатна розповісти всю історію завдяки своєму виразному торсу та гнучким рукам…, володіє симетрією технічного досвіду та природного артистизму. Ви не можете знайти слабку ланку в її технічній підготовці; вона стрибає, крутиться і чітко фразує. Сьогодні вона є чимось на зразок унікуму — танцівниця, чий класицизм абсолютно невимушений».
У 2007 році здійснилася дитяча мрія нашої землячки: вона стала стажеркою балетної трупи омріяного театру. Й одразу отримала роботу. За п’ять днів довелося вивчити партію Марі у «Лускунчику».
Коли Христина переїхала до Нью-Йорка, їй стала у нагоді одеська звичка багато ходити пішки — щодня з Дерибасівської на Канатну і назад. Тільки тепер її маршрут пролягав від квартири до Юніон-сквер, де розташовувалася репетиційна студія АВТ, або до Лінкольн-центру, де йшли вистави. Вона якось жартома зауважила, що завдяки цьому не лише гуляє, а й додатково тренує ноги.
У червні 2008-го Христину прийняли до кордебалету АВТ. 2010-й приніс їй нову відзнаку — Танцювальну премію Маргарет Мур.
У червні 2013-го Христині довелося терміново замінити травмовану прима-балерину АВТ Джилліан Мерфі у балеті Олексія Ратманського «Форте-піанний концерт №1». Після прем’єри їй аплодували не лише захоплені глядачі, а й колеги по сцені. А Джоан Акочелла, балетний критик журналу New Yorker, назвала її виступ «найдивовижнішим».
В іншому колективі за такий успіх дівчину з кордебалету одразу б підвищили до солістки, а в ABT на це знадобися ще рік. Й от, нарешті, у серпні 2014-го Христина Шевченко стала солісткою уславленого театру. А ще через три роки — прима-балериною (principal dancer) трупи.
За цей час вона встигла отримати ще одну відзнаку — Мистецьку стипендію від видатної філантропки Леонори Анненберг.
«Пані Шевченко, струнка, як пір’їнка, в’юнилася сценою, як змія», — йшлося про виступ українки у рецензії в New York Times.
Весняний сезон 2017 року Американський театр балету відкрив у Метрополітен-опера виставою «Дон Кіхот». Про дебют Христини в ролі Кітрі в одній з рецензій було написано, що він «забезпечив достатньо святкового феєрверку, щоб задовольнити найвибагливіших балетоманів».
Чим же була зумовлена така висока оцінка?
«З перших хвилин вона була вогняною… Її діагональні стрибки Акту II були ідеально виконані… Її завершальні фуети були приголомшливими — вона виконала повних 32 з них, кожен другий — подвійний, закінчуючи потрійним, зберігаючи щонай-більше два фути від початкової позиції…».
Її талант називали рідкісним дарунком, який «дає можливість Шевченко, а з нею й усій виставі, сяяти як найяскравіша зірка на небі».
З таким же успіхом вона станцювала головну роль у «Лебединому озері». Як відзначали критики, «наприкінці вистави публіка просто шаленіла». А Христину Шевченко визнали найкращою Одеттою/Оділією ABT з часів виступу видатної грузинської балерини Ніни Ананіашвілі.
В інтерв’ю журналу Vogue на запитання про секрети успіху Христина відповіла, що потрібно бути перфекціоністом, а ще — не здаватися і бути готовою стрибнути вище за власну голову. Що вона і робить.
Прима не забуває свою Батьківщину. У вільний час любить готувати українську їжу. Її фірмова страва — голубці, замариновані в томатному соусі та заправлені сметаною.
Проживши майже 30 років у США, Христина Шевченко зізнається, що мріє якось прилетіти до Одеси, поблукати Дерибасівською і станцювати в Театрі опери та балету, де зародилася її мрія, яка стала реальністю.
Едуард АМЧИСЛАВСЬКИЙ,
Олександр ГАЛЯС.
Прима американського балету
