Відчуття наростання загроз змушує американців, незалежно від партійної приналежності, шукати рятівника, що явиться в образі президента. Цей президент має гарантувати зростання економіки, знизити ціни на їжу та житло, забезпечити кращу охорону здоров’я, захистити країну від ураганів, зупинити глобальне потепління, встановити мир у всьому світі, очолити, надихнути, оновити й навести лад.
Політологи зафіксували запит на диво ще за передвиборної кампанії Барака Обами й Джона Маккейна. Обама та його команда відгукнулися на цей виклик. Мішель Обама в лютому 2008 року сказала: «Нам потрібно зцілити наші душі. Душі в нашій країні зранені. Ми збилися зі шляху. І це починається з натхнення. Це починається з лідерства».
Рятівник має бути харизматичним, а не таврованим поразками аутсайдером, і мати хист захоплювати слухачів. Обама був саме таким, і він переміг на виборах.
Услід за Обамою за тією ж логікою обрали Дональда Трампа. Він теж був політичним новачком, який рекламував себе в месіанських термінах. «Я єдиний, хто може врятувати цю націю», — заявляв він під час своєї першої передвиборної кампанії. «Я — ваше правосуддя… я —ваша відплата», — повідомив він під час другої.
Аби підтримати свій образ рятівника, він запропонував виборцям нове в американській політиці явище — культ власної персони з усіма атрибутами поклоніння. Нещодавно, наприклад, відбулось урочисте відкриття гігантської позолоченої статуї перед його гольф-клубом у Флориді. Крім того, Трамп подарував виборцям апробовану авторитарними режимами ідеологію, де є хороші «Ми» й недолюди «Чужі». До поповнюваного списку ворогів потрапили насамперед нові іммігранти, потім — «внутрішні вороги»: демократи, НАТО, а нині додався Іран.
Але Трамп не вічний. Найімовірніше, йому не вдасться залишитися на третій незаконний термін: завадять вік (йому вже майже 80) і Конституція США. Та й рейтинг президента падає не щодня, а щогодини: на сьогодні лише 36% американців схвалюють роботу президента.
Так чи інакше, до 2028 року перед демократами постане питання: хто балотуватиметься в президенти й зможе проти-стояти республіканцям, які вже вибудували потужну систему захисту — суди з призначенцями Трампа й джеррімендеринг, тобто перекроювання електоральної карти, що гарантує їм перемогу в Конгресі у багатьох штатах навіть за меншості голосів.
Навіть після провалів непідготовленого до президентства Трампа демократи навряд чи знову поставлять на системного кандидата. Після того, як Джо Байден, досвідчений професіонал, відмовлявся поступитися місцем іншому кандидату, попри очевидні вікові проблеми, ідею «класичного» президента було остаточно дискредитовано.
Але що нового можуть протиставити Трампу й трампізму демократи? Позиція демократів відома й має глибоке коріння. Джерела їхньої сьогоднішньої політики слід шукати в роках Великої депресії, коли демократи під керівництвом президента Франкліна Делано Рузвельта в 1930-х роках запропонували «новий курс для американського народу». Цей «новий курс» був утіленням філософії лібералізму й означав, що уряд більше не працюватиме тільки для сприяння бізнесу. Уряд бізнес регулюватиме, забезпечуватиме базовий соціальний захист і розвиватиме інфраструктуру — будуватиме дороги, школи, дамби. До другої половини XX століття уряд зайнявся ще й просуванням індивідуальних прав, охороною довкілля, доступом до освіти, охорони здоров’я тощо. Держава заопікувалась і просуванням моральних категорій, таких як повага до меншин, щедрість, співчуття до бідних і хворих.
Протягом останнього десятиліття виборців почав неабияк дратувати надмір моралістської риторики лібералів і брак конкретних дій. Ба більше, лібералізм завжди мав ідеологічних противників, які вбачали у такому правлінні репресивний соціалізм, що шкодить економіці й спрямований проти багатих та успішних. Зараз цих противників очолює Трамп. Показово, які ярлики використовують консерватори щодо лібералів: «обіймачі дерев», «ліберали — кровоточиві серця», «ліберали — підвищуй податки й витрачай», «борці за все хороше».
Щодо ідеології «борці за все хороше» нічого нового вигадати не можуть, тож мають два варіанти: повернення країни до традиційного лібералізму, від якого вона відійшла за Трампа, або лівий популізм. Водночас сьогоденного запиту на рятівника ніхто не скасовував.
Перший можливий кандидат у президенти — маловиразна Камала Гарріс, яка обіймала посаду віцепрезидентки США за Байдена й програла на президентських виборах 2024 року. Одним із передвиборних слоганів, які вона постійно повторювала, був: «Ми не повернемося назад». Вона мала на увазі часи офіційної дискримінації проти нацменшин і жінок, але для виборців, які бояться майбутнього, це не ідеальна реклама. Вона б просувала традиційні для демократів соці-альні програми, зелену енергію й підтримувала Україну. Більшість американців уже склала про неї враження, й воно до перемоги не призвело.
Успішнішим кандидатом може стати інший системний демократ — губернатор Каліфорнії Гевін Ньюсом. Він розуміє тривожні настрої виборців та їхні апокаліптичні страхи. Так, свою нещодавно видану автобіографію він починає словами про катастрофи. «Моє життя, — пише він, — у XXI столітті перевернули пандемія, кліматичні зміни, лісові пожежі, посуха й зростання сил авторитаризму, чиє презирство до демократії небезпечніше за полум’я». «Що залишиться від штату й від нації і що успадкують четверо моїх іще малих дітей?!» — тривожиться він. Але Ньюсом — типовий політичний інсайдер, який не творив див: не врятував свій штат ні від сил природи, ні від напливу до міст безхатьків. У нього навіть є зв’язки з табором Трампа — його колишня дружина, з якою він залишився в добрих стосунках, працювала ведучою FoxNews і була заручена з Дональдом Трампом-молодшим.
На лівому фронті Демократичної партії лідирує конгресвумен від Нью-Йорка Александрія Окасіо-Кортес. Вона наймолодша (їй 36 років), і хоча в Конгресі ця демократка вже сім років, позиціює себе як людину зі сторони. Як і Ньюсом, вона чудово відчуває запит суспільства «Міленіали, покоління Z і всі ті, хто прийде після нас, дивляться вгору й думають: «Світ загине за дванадцять років, якщо ми не розв’яжемо проблеми зміни клімату, і ваше головне запитання — як ми за це платитимемо?» — сказала нещодавно Окасіо-Кортес.
У неї правильний для передвиборної кампанії місіонерський розмах. Відповідаючи на запитання про можливе висування своєї кандидатури на вищу посаду, зокрема президентську, Окасіо-Кортес заявила: «Моя мета — змінити країну». Її маніфест «Справедливе суспільство» сповнений знайомих ліберальних ідей: у багатій країні ніхто не має злидарювати або залишатися без нормальної медицини. Вона пропонує збільшити допомогу бідним, надати більше прав робітникам, не позбавляти держдопомоги колишніх в’язнів та іммігрантів. «Лівизна» цієї програми — в активнішому втручанні держави в економіку. Наприклад, вона пропонує обмежити зростання оренди житла й гарантувати базовий рівень життя для всіх.
Окасіо-Кортес, як і Трамп, уміє визначити ворога й таким чином згуртувати прихильників. Вороги для неї — це мільярдери та корпорації. «Не можна заробити мільярд доларів, — заявила вона в інтерв’ю. — Просто неможливо це заробити». Вона говорить дуже живо, ефективно використовує соцмережі й може так довірливо розмовляти зі своїми слухачами, наче вони — її давні друзі. А от щодо противників у владі демократка дозволяє собі гострі випади, які поціляють у болючі точки опонента. «Джей Ді, ти такий дуполиз — якби Трамп сказав, що цуценят можна їсти, ти б попросив у нього рецепт», — написала вона віцепрезидентові країни в дописі на X.
Харизматична Окасіо-Кортес могла б бути привабливим вибором для демократів. Але її схильність до твердого держконтролю в економіці й членство в партії Демократичних соці-алістів Америки, яка часто вторує пропаганді РФ, не сподобається в США дуже багатьом. Сумніви у значної частини американців викличе і її план скоротити військовий бюджет США.
Насторожують також слова Окасіо-Кортес про Україну. Вона зазначила, що дуже важливо не заохочувати імперіалізм і не допускати, щоб Росія чи будь-яка інша країна порушувала суверенітет іншої держави й мала з цього зиск. «Але як це виглядатиме в деталях, гадаю, це потребує глибшого обговорення», — заявила вона. 2026 року дивно не мати установки, як допомогти Україні. Додамо до цього, що 2022-го Окасіо-Кортес проголосувала проти законопроєкту про конфіскацію активів російських олігархів на користь України.
Але і Гарріс, і Ньюсом, і Окасіо-Кортес — наразі лише найпомітніші фігури на «демократичному» обрії. Героя дня й рятівника демократів іще не видно. Та це не означає, що він не з’явиться. Можливо, на політичну сцену ще влетить позасистемний кандидат, про якого вчора ніхто навіть не думав. Його може принести вітер чергової кризи, страхів і надій.
Анна БРОДСЬКІ-КРОТКІНА,
завідувачка програми славістики в університеті імені Вашингтона та Лі
у штаті Вірджинія (США), докторка філологічних наук, журналістка.
Джерело
Америка в очікуванні дива: Як страх перед кризою породжує політичне месіанство
