Наполегливе бажання шостого Президента України сконцентрувати владу в своїх руках зрозуміле. Більше року воно приносило Зеленському користь. Рейтинг глави держави був, наприклад, набагато вищий за рейтинг партії «Слуга народу», а рівень довіри до нього — за рівень довіри до уряду і парламенту. Але все має межу. Пісочний годинник політики тепер готовий перевернутися. З усіма наслідками.
Гілля, коріння і політичне сміття
Не втомлююся нагадувати, що Україна, згідно з Конституцією, є парламентсько-президентською республікою. Повноваження глави держави головним чином обмежені силовим блоком, сферою зовнішньої політики, а у внутрішній політиці здійснюються через голів місцевих адміністрацій. Це в ідеалі. На практиці президенти України завжди виходили за ці межі, а принцип поділу гілок (виконавчої, законодавчої та судової) влади реалізовувався, переважно, у міжнародних угодах і конвенціях. Задля краси правової системи.
Крім Кравчука, який не встиг до кінця скористатися владою, і Ющенка, який користуватися владою не вмів, Інші у відносинах з парламентом, урядом та суддівським корпусом хитрували, як могли. Але Основний Закон (навіть в інтерпретації Кучми, Януковича і, почасти, Порошенка) заважав будувати і цементувати моноліт авторитарної держави.
Конституція заважає і шостому Президентові, який, на відміну від попередників, не хитрує, а керує бетономішалкою, куди по черзі й упереміш потрапляють гілля, коріння та політичне сміття. З цієї суміші, загалом, і складається політика адміністрації Зеленського або, вибачте, Офісу. Спостерігати, як упродовж року зі сміття ліплять закони, перекривають фінансові дірки в бюджеті і змінюють прем’єр-міністрів, називаючи це реформами, — захоплююче. Але захоплююче збоку.
Відповідальність за те, що відбувається, перед народом, як не крути, формально несе не Офіс, а Верховна Рада. Мало кого цікавить, чи ефективно працює, чи ні так звана «монобільшість» і в яких стосунках з Президентом народні депутати з груп впливу олігархів. Із залу під куполом, раптом щось, «на вилах» виноситимуть усіх без розбору. Разом з керівництвом парламенту.
Дмитрові Разумкову чи Русланові Стефанчуку не відмовиш у тому, що називається політичним чуттям. Відповідати за дієздатність та ефективність Верховної Ради вони, звісно, готові, але відмолювати чужі гріхи — ні. Терпіти порядок, коли з найменшого приводу міністри «радяться» з чиновниками Офісу, а не з парламентськими комітетами, — взагалі неприпустимо. Тим більше неприпустимо, що окремих міністрів не можна викликати «на килим» і звільнити через голосування в залі.
Ба більше: за схвалення парламентом програми уряду правовий імунітет отримує весь Кабінет Міністрів і в своїх діях на рік стає незалежним від депутатського корпусу. Саме тому, а не з іншої причини, програмі, представленій Денисом Шмигалем 18 червня, забракло голосів для затвердження. І навряд чи найближчим часом вони знайдуться, як би не наполягав Володимир Зеленський.
Інтерпеляція. Парламент іде в наступ
Щоб закріпити червневу перемогу, народним депутатам слід не зупинятися, а законодавчо повернути собі право так званої інтерпеляції. Тобто можливості розглядати в межах профільних комітетів діяльність конкретного міністра, оцінювати цю діяльність і виносити оцінку для голосування в зал. Аж до звільнення міністра простою більшістю голосів.
За інформацією «Української правди», подібний законопроєкт вже готується, а його ініціаторами виступає близько сотні народних депутатів, серед яких (увага!) голова фракції «Слуг народу» в парламенті Давид Арахамія та Голова Верховної Ради Дмитро Разумков. Зрозуміло, що за «інтерпеляцію» проголосує значна частина опозиції, а також згадані групи впливу олігархів.
Законопроєкт, за даними тієї ж «Української правди», вже викликав негативну реакцію глави Офісу Президента. Андрій Єрмак прямо зажадав від керівництва фракції «Слуга народу» і від керівників парламентських комітетів «право інтерпеляції» не розглядати. Але це не подіяло. Частина комітетів ВР законопроєкт уже розглянула і схвалила. І найближчим часом пісочний годинник влади може бути перевернутий. Якщо не втрутиться Володимир Зеленський.
В умовах різкого падіння рейтингу (п’ять пунктів за півтора місяці, за оцінкою КМІСу) шостому Президентові України було б вигідно частину помилок, зроблених ним особисто та його оточенням, перекласти на міністрів та народних депутатів. Але «комплекс Наполеона» полягає у тому, щоб помилок не визнавати взагалі, а замість ліків застосовувати сильні засоби. На зразок відставки уряду цілком або розпуску Верховної Ради.
Однак одна справа розпустити ВР патріотичного ґатунку 2014 року, а зовсім інша — через розбіжності розігнати своїх же. «Реформаторів», спеціально навчених у Трускавці. Хтозна, хто прийде на зміну таким залежним людям. Згідно з рейтингами того ж КМІСу, оцінки довіри виборців «Європейської солідарності», ОПЗЖ і «Батьківщини» в абсолютних цифрах зростають, а в сукупності наздоганяють показники «Слуг народу». Одне слово, проводити разом з місцевими виборами парламентські — великий ризик.
Хоча, якщо подумати, набагато більший ризик в умовах економічної та фінансової невизначеності криється у збереженні нинішнього складу Верховної Ради. Пандемія коронавірусу (в Україні число заражених на 9.07.20 перевищило 50 тисяч осіб) заважає розробляти і вживати законодавчі заходи, які дозволили б триматися на плаву або зберігати видимість благополуччя. Для виходу з довго-тривалої кризи необхідні не законодавчі штурми, а довготривалі, продумані компетентними фахівцями конкретні плани.
Такі плани, за чутками, є. Але у Верховній Раді спроби їх оформити законодавчо наштовхуються на перешкоди. Спочатку у вигляді політичної конкуренції. Потім — у вигляді боротьби інтересів фінансово-політичних угруповань. Далі — у вигляді бажання нічого не робити взагалі. Так безпечніше. Простіше зберегти крісло і, якщо пощастить, забезпечити собі переобрання.
Але в шторм, а восени політичний шторм у країні неминучий, політична конкуренція, інтереси ФПГ і переобрання дуже втратять у ціні. І для політиків залишиться одне правило. Вижити. Вижити самим або разом з нами. А це вже — як вийде.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.