Велика політика на цьому тижні почалася з великої події за океаном. Цю подію очікували, але ніхто не був упевнений до кінця, що юристи чинного президента США Дональда Трампа не винайдуть приводу, щоб уповільнити процес передачі влади новообраному главі держави.
ПОВЕРНЕННЯ ДО НОРМИ
Навіть зараз, коли колегія вибірників своїм голосуванням за-кріпила перемогу Джозефа Байдена з переконливою перевагою (302 голоси проти 232 голосів за нинішнього господаря Білого Дому), існує можливість перенесення виборчої суперечки у Конг-рес. Подібна можливість примарна, але прихильники Трампа збираються йти до кінця, хочуть використати всі важелі, які надає Конституція і всі прецеденти виборчих кампаній за час існування США. У цій ситуації показником є не те, чи визнає Трамп свою поразку, а те, як Байдену вдасться впоратися з опором республіканців у Сенаті і на рівні штатів в перші місяці після інав-гурації 20 січня.
Як би не хотів 46-й президент США продовжити курс, намічений президентом Бараком Обамою (не факт, до речі, що він цього хоче), навіть серед демо-кратів є різні, іноді полярні, думки щодо важливих питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. Нас, в Україні, природно, цікавить зовнішня політика і її Східноєвропейський напрямок. І тут далеко не все ясно.
На відміну від Трампа, який звик до мови угод та їх оформлення у Твіттері, Байден, скоріш за все, віддасть перевагу повільному пасьянсу і подивиться, як ляже карта. Призначення на ключові пости в державі людей з перевіреної Вашингтонської обойми, вихованих колишнім держсекретарем Клінтон і колишнім віце-президентом Байденом, певна річ, свідчить про бажання відновити нормальне функ-ціонування державної машини.
Але згадаємо, що за Обами значило слово «нормальне» щодо України. Нормальним вважалося не робити нічого, що викликало б роздратування Кремля і Путіна особисто. Нормальним вважалося під час російської агресії у відповідь на прохання про постачання зброї посилати нам у вигляді допомоги плащ-намети і ковдри. Нормальним з боку Клінтон було вести з Лавровим розмови про перезавантаження відносин після російської окупації грузинських територій.
Якщо така норма повернеться, майбутній держсекретар США Ентоні Блінкен, як раніше сам Джозеф Байден, буде літати з Вашингтона до Києва, виголошувати гучні слова про підтримку України і намагатися нічим не дратувати господаря Кремля. Хоча так поводитися тепер буде непросто. Від часу першого «перезавантаження» минуло більше одинадцяти років. За цей час Росія окупувала частину України, за допомогою збройних сил допомогла сирійському диктатору Асаду зберегти владу, втрутилася у лівійський конфлікт і наповнила військовими радниками чи не всю Африку.
Російські хакери регулярно зламують інформаційні системи державних установ у Європі та в США. З цією загрозою цивілізований світ впоратися поки що не може. Не може він впоратися і з агресивною російською тріадою. З тіньовими мільярдами, що спрямовуються Кремлем на пропаганду і підкуп політичних лідерів у всіх країнах. З «дипломатією вето» в Раді Безпеки ООН і, певна річ, з ядерною валізкою у руках людини, що порушує міжнародне право.
АМЕРИКА СТАНЕ ЗРОЗУМІЛОЮ І БЛИЗЬКОЮ
З чого почне Байден розплутувати цей клубок проблем? Із його заяв навіть приблизно цього не можна уявити. В американській пресі вже з’явилися припущення, що Кремлю доведеться мати справу з «жорстким Обамою», людиною, не схильною йти на поступки, людиною, яка не боїться розлютити Путіна. Щодо контролю над озброєннями (продовження договору СНО-3), то це, ймовірно, так. Щодо дотримання прав людини — можливо.
Але малоймовірно, що за Байдена в повному обсязі будуть запроваджені вже прийняті Конгресом і підписані Трампом так звані «пекельні» санкції (включаючи широкі фінансові та галузеві), які завдають удару по російській економіці загалом. Хоча скажемо прямо: тільки такі санкції здатні зараз стримати Кремль. Відкласти їх запровадження — значить спровокувати розширення збройної агресії з боку терористів з непередбачуваним результатом. Уже в 2021 році.
Тим часом, завдяки зміні влади, процес комунікації адміністрації США та України на офіційному рівні сповільнився й ускладнився. Трамп, як відомо, після довгих зволікань номінував для роботи в якості повноважного посла в Україні одного з найдосвідченіших і найтитулованіших американських дипломатів, фахівця в галузі міжнародної безпеки з бойовим минулим генерал-лейтенанта у відставці Кіта Дейтона.
Дейтон пройшов довгий шлях узгоджень у Держдепі, в Палаті Представників та в Сенаті і мав би вже приступити до виконання своїх обов’язків у Києві. Але його майбутній шеф — держсекретар Майк Помпео, за чутками, зажадав діяльної участі Дейтона у виборчій кампанії Трампа. Дипломат відмовився. Призначення зависло в повітрі.
Байден, здавалося б, повинен врахувати незалежну позицію Дейтона і призначити його на очікувану посаду. Але ні. Як повідомив колишній представник Держдепу щодо України Курт Волкер, в обраного президента США інший погляд на цю проблему. До Києва він збирається призначити свою людину. Можливо, це буде кваліфікований і гідний дипломат, але новий претендент мусить пройти такий же довгий ланцюг узгоджень, як Дейтон. І не факт, що Сенат, де більшість, імовірно, збережуть республіканці, піде назустріч побажанням президента-демократа.
У 2021 році очолювати посольство США в Україні буде, скоріше за все, дипломат на ранг нижче за Повноважного посла. Який не має повноважень приймати самостійних рішень і виступати із заявами у тому разі, якщо ситуація різко загостриться. А курирувати Україну будуть, як за Обами. За допомогою човникових візитів проконсулів, порад, як боротися з корупцією, і заспокійливих промов про підтримку.
Велика демократія, одне слово, стане ближчою до нас в усіх сенсах. А будемо слухняними — і якихось грошей підкине.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
ПІСЛЯ ТРАМПА