2 січня — 180 років від дня народження Тадея Розеславовича Рильського (1841—1902), українського культурно-освітнього діяча та етнографа
Одним «із ліпших знавців українського народного життя» вважав Іван Франко Тадея Рильського, про якого видатний поет Максим Рильський написав: «Гордість наповнює серце при думці, що я син того Тадея».
Правобережна Україна навіть за Коліївщини підпорядковувалася Польщі, а приєднання до Російської імперії теж мало чим змінило побут місцевих селян-українців, бо вони залишилися безправними кріпаками тих самих польських панів і магнатів. Тому з неабиякою мужністю юний шляхтич Тадей Рильський ще студентом Київського університету дійшов висновку: «Ми не можемо лишатись колоністами, якщо хочемо бути корисними народові». Тож у навчальному закладі, створеному для виховання молодих польських дворян, насамперед відданих Російській імперії, виник гурток... хлопоманів. Так презирливо називали їх шляхтичі за прагнення прислужитися «хлопам» — хліборобам-українцям.
На відміну від прославлених за радянських часів бомбістів-«народовольців» та інших революціонерів, хлопомани «всього-на-всього» вивчали життя простого люду, записували малоросійські пісні та обряди. А ще були твердо впевнені, за словами Тадея Рильського, що «український народ може добре вирішити свою долю, тільки будучи освіченим».
Та саме це стало злочином, за який «відступники»-хлопомани у травні 1860 року постали перед судом. Щоправда, поки що шляхетським, який звинуватив студентів в антипатріотизмі та поширенні атеїзму і вільнодумства серед «голоти». А після того, як хлопомани на чолі з Тадеєм Рильським і Володимиром Антоновичем восени 1860-го вийшли з польського студентського земляцтва, вже київський земський ісправник Подгурський подав «по інстанції» рапорт про «таємне товариство комуністів». І відкрили справу «О предосудительных сношениях студентов Киевского университета с крестьянами».
У помешканні братів Тадея й Осипа Рильських та в маєтку їхнього батька провели обшуки. Як зазначено у підписаному начальником сумнозвісного Третього відділення царської канцелярії князем Долгоруковим документі, головним доказом вини підозрюваних стали «несколько листов тетради, написаной Фаддеем Рыльским на малороссийском языке, в которой рассказывалась история Украины, наполненная местами, могущими возмущать крестьянские умы; так, напр., об угнетениях народа, о восстании его под предвод. Хмельницкого, об успехе этого восстания и т. п.». Крім того, слідство встановило, що Тадей Рильський «посещал крестьянские избы и шинки», «читал дворовой прислуге поэму «Наймычка» і навіть... співав із селянами народних пісень.
Щоб студенти Рильські «по легкомысленной молодости и по дурно направленному воспитанию в доме родителей» не стали жертвою «злочинних» переконань, «высочайше повелено» направити їх для завершення навчання у Казанський університет під суворий поліцейський нагляд.
Отож українська пісня та інтерес до рідної історії були підставою для примусового вислання вглиб Росії. Проте братам Рильським поталанило. Інформація про їхнє покарання дійшла до Герцена, а відтак потрапила на сторінки друкованого за кордонами Російської імперії журналу «Колокол». Найвірогідніше, саме це стало причиною несподіваної царської «милості», завдяки якій опальних братів залишили довчатись у Києві. Та справу «Об обществе хлопоманов и членов оного Антоновиче, Рыльском и Чубинском», як свідчать архіви, офіційно закрили лише 15 квітня 1876 року.
Слід віддати належне передбачливості батька Тадея Рильського, який виділив сину третину спадку (у сім’ї було троє дітей) відразу по закінченні ним навчання. Тож село Романівка нині Попільнянського району на Житомирщині стало постійним місцем проживання «провінційного» поміщика, «прожектами» якого з упровадження сповідуваних ним принципів переймалися вже навколишні шляхтичі, а не жандарми.
Романівський поміщик ставився до місцевих селян як до рівних, чим немало дивував навколишніх панів. Він за власний кошт збудував та утримував церковно-приходську школу, в якій були кабінети фізики і хімії, а зимовими вечорами вчили писемності дорослих. Старання католика Тадея Рильського про освіту православного люду були навіть відзначені подякою і благословенням... Київського митрополита Платона.
Романівський пан регулярно захищав інтереси своїх односельців у судах, що викликало невдоволення сусідів-поміщиків. Та чи не останньою краплею, яка переповнила їхню чашу терпіння, стало одруження в 1878 році рано овдовілого Тадея з... неписьменною селянською дівчиною Меланією Чуприною. До речі, свого найменшого сина, якому судилася висока доля поета, батько назвав на честь... Максима Залізняка.
Цілком закономірно, що на сусіда-хлопомана полетіли поміщицькі доноси, підкріплені бойкотом «дивного пана». Але Тадей більше дорожив довір’ям сільської громади та дружбою з кращими представниками тодішньої української інтелігенції, ніж думкою шляхти. Однак вирощене збіжжя і пану, і романівським селянам доводилося збувати аж у Кенігсберзі, бо, отримуючи чи не найвищі у Сквирському повіті врожаї, хлібороби не хотіли віддавати вирощене зерно за безцінь спекулянтам-перекупникам.
До речі, якщо плідна праця Тадея Рильського на ниві етнографії нині вже відома, то його внесок у розвиток вітчизняної економічної науки ще належно не поцінований. Між тим, саме він започаткував фахову укра-їнську термінологію, видавши у тоді закордонному Львові, на який не поширювалася царська заборона друку україномовних книг, фундаментальні «Студії над основами розкладу багатства». За визнанням Івана Франка, вони стали «першою працею по економії суспільній на нашій мові».
Тадей Рильський серед перших у Російській імперії взявся за економіку вивільнених із кріпацької неволі селянських господарств. Задовго до столипінської земельної реформи наш земляк дійшов висновку про її необхідність. На переконання дослідника, без оренди панської землі із наступним її викупом багатодітні хліборобські родини не прогодують навіть себе. Тому у державних інтересах — створити спеціалізовані земельні банки для надання селянам кредитів, що дасть можливість найпрацелюбнішим вибитись у заможний стан.
Не втратив значення зроблений Тадеєм Рильським висновок, що «прибуток з капіталу, вкладеного у земельну власність, можна і треба відрізняти від земельної ренти». Пан із Романівки вважав, що необхідне «суспільне заволодіння рентою задля того, щоб сей збірник нерівності шансів людської праці зробити засобом зрівноваження їх». Іншими словами, пропонував запровадити механізм, який урівноважував би прибутковість роботи аграріїв на різних за своєю природною родючістю ґрунтах. Отож, діючі за радянських часів диференційовані закупівельні ціни на продукцію, вирощену на чорноземах чи поліських пісках, фактично ґрунтувалися на згаданих вище теоретичних розробках Тадея Рильського.
Найвагоміша заслуга цього великого патріота в тому, що він став першопрохідцем на шляху духовного відродження українства. Його служіння інтересам народу — приклад для мільйонів послідовників, серед яких на чільному місці його син Максим — славний нащадок того самого Тадея.
Віктор ШПАК.
«ХЛОПОМАН ТАДЕЙ РИЛЬСЬКИЙ»