Люди старшого покоління добре пам’ятають, що раніше в райцентрівському селищі Доброславі (тоді — Комінтернівському) була єдина аптека (вона й нині розташовується на вулиці Грубника), яка задовольняла потреби у ліках, здебільшого вітчизняного виробництва, практично всього населення району. Хіба що якась частина жителів приміських сіл користувалася послугами одеських аптек. У районній аптеці продавалися й препарати-мікстури, що їх фахівці виготовляли безпосередньо на місці.
Керівник аптечного закладу був шанованою серед місцевих мешканців людиною. Багатьом, скажімо, добре відоме ім’я Євдокії Петрівни Іванової, яка не одне десятиліття віддано служила фармацевтичній справі і завжди прагнула своєчасно допомогти хворим потрібними ліками, роблячи це, без перебільшення, за душевним покликом.
Нинішні аптеки, а їх у селищі аж шість, виглядають як сучасні супермаркети: чистота, розмаїття упаковок, ввічливі й переважно молоді провізори, одягнені в красиві білі халати. Вони готові підказати, що хворому треба купити, бо, мовляв, це «допомагає всім». З професійним вишколом пояснять вам, чому ті самі ліки, виготовлені на наших фармакологічних підприємствах і за кордоном, мають різні ціни, які іноді відрізняються в кілька разів, і чому, переконають, треба купити саме імпортні. Такий начебто логічний для недосвідченої людини аргумент: «якщо ліки виготовлені за сучаснішими європейськими технологіями, то діють практично безвідмовно». Хоча могли б порадити й не гірші, але дешевші вітчизняні аналоги. Як бачимо, вбо-лівання за своє, рідне якось нині не на часі. Мабуть, на це є певні причини. А поки що ви купуєте все те дороге закордонне «добро», яке вам радять і деякі лікарі в наших медзакладах, і працівники аптек, свідомо підтримуючи американську, німецьку, швейцарську, індійську та інші світові економіки.
Обсяг українського фармацевтичного ринку (без урахування контрабанди і фальсифікатів) перевищує мільярдні суми в доларах США, левова частина з яких щорічно залишає межі України.
Представники іноземних фарм-кампаній постійно прагнуть переконати нас у тому, що без їхньої присутності багатостраждальний український народ… ну якщо не до літа, то до осені точно не доживе. Роблять вони свої аналітичні висновки грамотно і високопрофесійно. Однак у цих панів усе ж таки коротка пам’ять. Бо, нагадаємо, на момент розвалу СРСР в Україні зосереджувалося близько 80% усьо-го промислового виробництва ліків і практично вся наука про їх створення та виробництво. Виникає запитання: де ж воно все те ділося, кому було вигідно обмежити чи й узагалі прикрити виробничу діяльність чималої кількості профільних вітчизняних підприємств? Запитання, певна річ, риторичні.
Отже, слід робити самостійні висновки. Як на мене, потрібно менше дослухатися до «рекомендацій» наших закордонних добродіїв, які завжди стоять на сторожі власних бізнесових інтересів, а більше покладатися на самих себе і на раніше набутий вітчизняний досвід. Головне наше завдання має полягати у розвитку української фарм-індустрії, що сприятиме і здешевленню ліків для наших співвітчизників, і збільшенню надходжень до бюджету країни. І влада та бізнес тут повинні працювати в одному напрямку.
Іван РАФАЛЬСЬКИЙ.
смт Доброслав.
ІМПОРТНА «ПАНАЦЕЯ»?
