Коли зустрічаєшся з цією напрочуд гарною жінкою, її обличчя завжди випромінює теплу, сонячну посмішку. І це не артистичний прийом. Це — природжена риса дарувати людям добрий настрій, налаштовувати їх на відверту, щиру розмову.
Вона народилася на 72-й паралелі, на Крайній Півночі Російської Федерації. Й усе ж більша частина життя Людмили Геннадіївни Клебанової пов’язана з нашою країною і безпосередньо з Лиманщиною. Нині вона є знаною лідеркою жінок-фермерів України.
Після закінчення в 1978-у Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова, Людмила за скеруванням іде працювати вчителькою іноземної мови в Першотравневу загальноосвітню школу й паралельно продовжує заочно навчатися ще на одному факультеті університету — історичному. Спочатку молодий фахівець планувала відпрацювати в школі обов’язкові три роки і, як то кажуть, шукати щастя десь-інде, а залишилася тут на всі 12.
Клебанова, що називається, була чистим педагогом, бо не мала ні жодних побічних заробітків, ні, як багато хто з колег, підсобного господарства. Розвал СРСР і складні перші кроки становлення нової Української держави сер-йозно вплинули на і так непросте життя вчителя, на його подальшу долю. Активно налаштована жінка не могла чекати манни небесної. Щоб вижити в нових соціально-економічних умовах, потрібні були неординарні дії.
Перші, вже не шкільні гроші, Людмила Геннадіївна почала заробляти, допомагаючи з оформленням віз на поїздки наших співвітчизників до Німеччини. Знання мови й бажання знайти себе в новій реальності дуже знадобилися вчорашній сільській вчительці. Згодом зайнялася перекладацькою роботою, допомагаючи нашим підприємцям у налагодженні ділових стосунків з іноземними партнерами, зокрема німецькими. А ще згодом, це вже був новий етап її трудової біографії, взялася за втілення культурних проєктів (як-от книжкових ярмарків) між Україною та Німеччиною. Та все ж відчувала, що цього замало, що треба взятися за власний бізнес, аби бути самодостатньою й незалежною людиною.
Ще працюючи в сільській школі, Людмила Геннадіївна мала чимало знайомих, які взяли землю, зайнялися фермерством. Відтак вирішила створити власне фермерське господарство, яке назвала «Стежинка—2005», і стала однією з перших у тодішньому Комінтернівському районі керівником-жінкою.
У роки становлення України як незалежної держави обзавестися землею було неважко. Проблеми виникали пізніше — через недосконалість вітчизняного законодавчого поля. Тому тим, хто взявся працювати на землі, потрібно було вчитися відстоювати свої інтереси. Й активно налаштована жінка, маючи за плечима певний організаторський досвід, запропонувала фермерам Одещини об’єднуватися в громадські формування. Згодом на з’їзді фермерів України внесла пропозицію щодо створення громадської організації національного рівня — Союзу сільських жінок України. Делегатам сподобалася ідея нашої землячки, і вони доручили їй створити таку структуру.
У 1998 році організацію зареєстрували. Й відтоді Людмила Геннадіївна є головою правління ВГО «Рада жінок-фермерів України». Ця недержавна, некомерційна, неполітична організація покликана активізувати інтелектуально-творчі можливості сільських жінок у вирішенні соціально-економічних проблем та розвитку громадянського суспільства на селі.
Є керівники, які з приходом на ту чи іншу посаду не поспішають сповна задіювати надані їм повноваження, як то кажуть, притираються до оточення, подовгу входять у справу. Цього не скажеш про Клебанову. За порівняно невеликий термін вона зуміла увійти у свою роль і «засві-титися» цікавими, креативними підходами у багатьох напрямках громадської роботи.
За роки перебування на виборній посаді сотні жінок-фермерів України знайшли у ній надійного захисника, порадника і наставника. Зустрічаючись з представниками вищих ешелонів влади, Людмила Геннадіївна постійно відстоює інтереси жіночого аграрного руху країни. Вона частий гість у фермерських господарствах, які очолюють жінки. Як голова всеукраїнської громадської організації не оминає можливості поспілкуватися і з колегами, чиновниками з інших країн, долучитися до запропонованих ними і профінансованих їхніми урядовими структурами проєктів. Скажімо, вже не перший рік, «жіночі» фермерські господарства майже з усіх наших областей беруть участь в українсько-канадському проєкті з розвитку плодоовочів-ництва, який реалізує асоціація МЕДА за фінансової підтримки Канадського агентства з міжнародного розвитку. Міжнародна співпраця українських жінок-фермерів з кожним роком розширюється.
Щодо загальнополітичних питань, які жваво обговорюються в аграрному середовищі, то Клебанова як очільниця громадської організації жінок-фермерів вважає, що нинішній владі не варто було поспішати з ринком землі. Питання щодо його впровадження спочатку мав вирішувати на референдумі український народ. Бо ж не секрет, що у деяких країнах відкриття ринку землі позбавило фермерів можливості конкурувати з великими агрохолдингами.
Щоб зерновий бізнес був рентабельним, каже Людмила Геннадіївна, потрібно мати не менше тисячі гектарів ріллі. Викупити таку кількість землі для самодостатнього ведення фермерського господарства переважній більшості дрібних сільгоспвиробників не по кишені. Тому вигідніше її орендувати. Фермерство — це не бізнес, а форма самозайнятості населення. Переважна більшість таких господарств не може бути джерелом великих капіталів. Експортери, перекупники — ось хто заробляє. Як показав минулий посушливий рік, фермери, які не мали оборотних коштів, опинилися у вкрай скрутному становищі. Їм складно було повернути навіть відсотки за узяті банківські позики, а держава, прямо скажемо, забула про свої обіцянки щодо забезпечення тривалого пільгового кредитування дрібних сільгоспвиробників, як і про фінансову підтримку основних напрямків аграрної галузі. Все це разом узяте, наголошує лідерка громадської організації, веде до скорочення об’єктів малого товарного виробництва на селі, поголовного безробіття місцевого населення. Втікає молодь. Дипломованих фахівців у сільській місцевості з кожним роком меншає. Який тут розвиток села, коли біля хат можна побачити лише дідусів та бабусь?!
Важке становище в АПК Людмила Геннадіївна пов’язує не тільки з економічною ситуацією, що склалася в країні, а й з кризою моралі у нашої влади. Ще в 1993—1996 та наступних роках з державного бюджету виділяли чималі кошти на розвиток фермерських господарств. Якби їх використали за цільовим призначенням, то багато фермерів сьогодні не перебували б на межі банкрутства. Спритні чиновники зробили так, щоб ця державна фінансова допомога, яку не потрібно було повертати, не потрапила за адресою і щоб великі агрохолдинги, як і рані-ше, продовжували диктувати свої правила гри на аграрному ринку країни.
І все ж, за словами Клебанової, у країні, від рядового трудівника і до чиновника найвищого рівня, настає прозріння, що так далі жити і працювати не можна. Україна має всі можливості стати процвітаючою європейською державою.
Сучасна ділова жінка, якою є героїня нашої оповіді, довела, що може бути і Жінкою з великої літери, й успішним керівником. Жінка — це гордість, краса й опора нашої країни, віковічний рушій і надійна запорука її життєдіяльності та процвітання. Вона незмінно демонструє свої працелюбство, мудрість, любов, і жертовність, усю велич материнства й безкінечність жіночої ніжності.
Іван РАФАЛЬСЬКИЙ.
ВОЛОДАРКА СОНЯЧНОЇ ПОСМІШКИ