В Одесі розпочав роботу проєкт «Хранителі часу онлайн», мета якого — збереження історичної пам’яті через особисті історії людей. Його втілює ГО «ВСАД «ІТ-бабусі» за сприяння міжнародної організації forumZFD, яка підтримує громадські ініціативи у вирішенні та трансформації конфліктів. Трансформацію конфліктів forumZFD трактує як цілісне зусилля, що стосується всього суспільства і включає освіту у галузі миру, моніторинг локальних конфліктів, мистецтво, спрямоване на соціальні зміни. forumZFD просуває різні способи вирішення конфліктів мирним шляхом, використовуючи при цьому різні інструменти та моделі.
Про досвід подолання нацистського минулого у Німеччині розповідає менеджерка проєкту forumZFD Рута ВАЛАЙТІТЕ.
Народилася вона у Литві, освіту здобула у Великій Британії, вивчаючи соціальну антропологію, політику та історію. За півтора року до приїзду в Одесу працювала у Варшаві, в проєкті, що займався дослідженням і попередженням антисемітизму в Європі.
ЧОМУ ДОСВІД ПОДОЛАННЯ МИНУЛОГО У НІМЕЧЧИНІ ВАЖЛИВИЙ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ?
— Після подій Революції Гідності ціннісні питання у суспільстві обговорюються дуже емоційно. Процес декомунізації підвищує інтерес до складних і важливих тем. У публічному дискурсі — на лекціях, у ЗМІ — люди наводять як приклад досвід Німеччини. Однак німецька модель подолання питань минулого, про яку часто говорять, насправді не існує як єдина і цілісна — це комплекс різних думок, заходів, тенденцій, що виникли у різні проміжки часу...
Головні слова, що описують процес розуміння, усвідомлення важкого минулого у Німеччині, — це подолання (Vergangenheitsbewаltigung) та опрацювання минулого (Aufar-beitung der Vergangenheit).
Термін «подолання минулого» був дуже поширений довгий час, але пізніше його критикували, оскільки він описує процес, який нібито завершився і був відкладений убік. Тобто ми подолали минуле і зупинилися. У 1990-х німці сподівалися, що вони вже змогли впоратися з наслідками важкого нацистського минулого, але після об’єднання Німеччини з’явилися нові проблеми, у тому числі такі, як неонацисти. Відтак стало зрозуміло, що варто говорити про рефлексії минулого як процес, який не завершується ніколи. Саме через процес опрацювання важкого минулого люди можуть визначити цінності, які для них є більш важливими. Змінюється життя — змінюється сприйняття минулого, тому цей процес — нескінченний.
Один із найкращих описів, який пояснює, навіщо працювати з минулим і чому це потрібно для Німеччини — текст німецького філософа і соціолога Теодора Адорно, представника Франкфуртської школи соціології. Він ставив перед суспільством такі питання: яким шляхом піде Німеччина, чи вдасться німцям збудувати демократичне суспільство, засноване на моральних цінностях, чому людям іноді зручніше жити у тоталітарному суспільстві? У своєму есе «Що таке опрацювання минулого?», опублікованому в 1959 році, Т. Адорно писав: «Минуле буде опрацьоване лише тоді, коли вдасться подолати самі причини подій минулого. Лише тому, що ці причини продовжують діяти, чари минулого досі не розвіяні».
Ці роздуми, опубліковані наприкінці 1950-х, і досі залишаються актуальними для посттоталітарних суспільств.
ЩО Ж ВІДБУВАЛОСЯ У НАПРЯМКУ ПОДОЛАННЯ НАЦИСТСЬКОГО МИНУЛОГО У ЗАХІДНІЙ НІМЕЧЧИНІ В РІЗНІ ПРОМІЖКИ ЧАСУ?
— У суспільстві ставлення до питання опрацювання минулого змінювалося поступово, зі зміною поколінь, адже це тривалий процес.
У 1945—1948 роках Німеччина була під окупацією, і це було чотири окупаційні режими. Ядро сучасної Німеччини формувалося політикою в американському секторі окупації. Американці вкладали чимало зусиль у те, щоб змінити ситуацію, а саме шукали політиків, у яких не було нацистського минулого, створювали школи для журналістів, створювали нові газети. У 1945—1946 роках відбувся Нюрнберзький процес, під час якого покарали лише верхівку Німецької націонал-соціалістичної партії, керівників СС, Гестапо та інших нацистських організацій. Однак це були процеси, які робили переможці війни для переможених. На це суттєво вплинув і міжнародний контекст, бо коли почалася холодна війна, американцям було стратегічно важливо, щоб Західна Німеччина якнайшвидше приєдналася до інших держав Заходу.
1950-і роки були періодом затишшя в обговоренні питання подолання нацистського минулого. У 1949-у була створена ФРН і суспільство зосередилося на формуванні державних систем, відбудові країни після війни, на створенні нових інституцій. Політика денацифікації, розпочата союзниками, полягала в тому, щоб людей, які займали високі посади при нацизмі, не допускати до влади у новій державі. Втім, процес денацифікації був повільним, іноді людей з нацистським минулим знімали з посад за скаргами з НДР — там денацифікація була жорсткішою. У 1950-і було активним покоління тих, хто добре пам’ятав 1930-і та початок націонал-соціалізму й був особисто залучений до побудови нацистської держави і провадження її політики. У публічному дискурсі історія нацистського періоду замовчувалася.
У 1960-х почалася зміна поколінь. Людям, що були підлітками під час націонал-соціалізму, було цікаво досліджувати й аналізувати цю проблему. У цей час змінилося покоління шкільних учителів і почалася нова хвиля усвідомлення, порушувалося дедалі більше питань, дискусій. Період націонал-со-ціалізму формально включили у програми історичної освіти ще в 1950-і, однак ці реформи почали впроваджуватися практично лише у 1960-і, коли прийшла нова генерація вчителів. У ті ж 1960-і відбувався процес покарання злочинців, які працювали в Освенцимі. Втім, лише маленька група з вищого керівництва табору Аушвіц-Біркенау була засуджена за особливо тяжкі злочини, тоді як тисячі з обслуговуючого персоналу СС ніколи не отримали покарання. Цей процес широко висвітлювався у ЗМІ й бурхливо обговорювався у суспільстві.
Переломним моментом став 1968-й — рік революцій у Західній Європі. Відбулася Празька весна, активізувалися студентські рухи в Італії, Франції та інших країнах. Молодь, яка народилася під час і після війни, не маючи власного досвіду життя при нацизмі і маючи чисту совість, змусила покоління батьків згадати своє минуле. Студенти починають досліджувати минуле своїх вчителів, і чимало професорів було знято з посад через певну належність до нацистського режиму. Таким чином, німецьке суспільство більше усвідомило свою провину і взяло відповідальність за націонал-соціалізм. У ЗМІ багато уваги приділялося питанням німецької колективної відповідальності.
У 1969 році федеральним канцлером ФРН став Віллі Брандт. Його політика була спрямована на пом’якшення напруги між країнами Східної та Західної Європи. 7 грудня 1970-го В. Брандт став на коліна перед монументом жертвам нацизму у Варшавському гетто, і цим симво-лічним жестом вибачався за злочини гітлерівського режиму перед людством від імені мільйонів німців, хоча особисто він ніяк не був причетним до цих злочинів.
1970-і були часом затишшя для теми історичної пам’яті у ЗМІ. Розвивалися ініціативи, так би мовити, «з низів». Люди почали досліджувати історії своїх місцевостей — історію концтаборів, масових репресій... У різних населених пунктах це мало великий вплив і сформувало німецьку культуру пам’яті.
У 1980-х відбувався підйом меморіальної політики, пам’яті минулого. До цього Голокост не грав такої великої ролі у національній свідомості німців. Він став центральною символічною подією лише у 1980-х. У Німеччині вважають, що величезну роль у цьому відіграв американський серіал «Голокост», який описував історію «Шоа» з погляду однієї єврейської родини. У ті часи у ФРН ще не було комерційних телеканалів і тому національне телебачення мало великий вплив на суспільство. Через серіал молодь усвідомила, що відбувалося між німцями та євреями, діти почали розпитувати батьків, точилися ди-скусії, освітні програми були адаптовані з більшою увагою саме до Голокосту.
Коли канцлером Німеччини став Гельмут Коль, історична політика набула нової ваги. Він просував різні масштабні проєкти, які формували офіційний наратив німецького минулого. Завдяки цьому в Німеччині зараз є чимало великих музеїв, таких як Дім історії у Бонні, Німецький музей історії і топографії терору в Берліні чи Меморіал знищеним євреям Європи.
ЯК ЗМІНИЛОСЯ СТАВЛЕННЯ ДО ТЕМИ ОПРАЦЮВАННЯ МИНУЛОГО В НІМЕЧЧИНІ СЬОГОДНІ?
— Чим ближче ми до сьогодення, тим важче узагальнювати і теоретизувати.
Публічний дискурс у Німеччині сьогодні досить жвавий і різний. Існує спільне визнання важливості відповідальності, яку німці несуть залежно від їхнього історичного досвіду. Проте частина людей вважає, що вже досить почуватися винними за минуле, потрібно йти в майбутнє і будувати свою країну. Інші відчувають, що страждання самих німців під час та після війни потребують більшої уваги. Чимало німців були змушені залишити рідні місця, а німецькі жінки зазнали масових зґвалтувань тощо. Тобто виникає деякий парадокс конкуренції між жертвами, коли кожна потерпіла сторона переймається тим, щоб її страждання не були забуті.
Є також тенденції змальовувати період нацистського минулого не таким жахливим, яким він був. Зокрема, у 2013 році на екрани Німеччини вийшов серіал «Наші мами, наші батьки», який розповідає про період Другої світової війни очима молодих німців, нацистів. Серіал став дуже популярним, його показували на державному телебаченні. Нацисти — молоді радісні люди, які очікують на швидку переможну війну над Радянським Союзом, мріють через кілька місяців повернутися додому. У серіалі нацистів показують як людей, що стали заручниками політичних ігор керівни-цтва своєї країни. Цей серіал жорстко критикували, сприйнявши його як спробу виправдання нацистів.
Сьогоднішня Німеччина — постеміграційне суспільство, в якому живе чимало людей, за походженням — не німців. І хоча люди, що з різних причин переїхали до Німеччини з різних країн, мають німецьке громадянство, німецька державна система все одно класифікує їх, як людей з «емігрантським походженням». Таке різноманіття привносить більше складності в публічне обговорення питання щодо усвідомлення минулого. Наприклад, досить часто антисемітизм у Німеччині описується як явище, поширене серед людей з мусульманським чи арабським походженням. Водночас антисемітизм серед етнічних німців, який, до речі, існує, подається як проблема, котру вирішено. Це впливає на те, як учителі у системі ос-віти ставляться до дітей різного походження.
Питання історичної пам’яті змінюються, але вони не стають менш актуальними.
Ольга ФІЛІППОВА.
МИНУЛЕ: ПРОБАЧИТИ НЕ МОЖНА УСВІДОМИТИ