Виклик прийнято: як працює екстрена медична допомога в Одесі

Вони здатні на неможливе. Саме тому у найскрутніші моменти життя ми рахуємо секунди до їхнього приїзду. Робота бригад Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Одеської області під час війни стала ще більш важливою і ризикованою. Хто вони, рятівники людських життів, і що спонукає медиків до вибору цієї важкої спеціалізації, дізнавалася кореспондентка «Одеського життя». 

Кожен дзвінок на лінію 103 — це виклик. Виклик професіоналізму диспетчерів, парамедиків, лікарів невідкладних станів, адже важко передбачити, з якими обставинами зіштовхнуться медичні працівники. Несподіванки можуть зустрітися вже на шляху до пацієнта: затори, загроза ворожих обстрілів, та й люди, що потребують допомоги, подекуди мають асоціальне оточення. 

Жодна інша робота не дасть стільки адреналіну

Свій перший виклик Леонід Юзичук, лікар невідкладних станів сьомої підстанції Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Одеської області (Центр), запам’ятав на все життя – і не тому, що він перший.

– Це був безхатько, у якого відкрилася кровотеча. Ми вчасно доправили його до лікарні, але поведінку і «аромат» пацієнта навряд чи забуду. 

Сьогодні медик вже впевнений: робота і не такі сюрпризи може підкидати. Але вибір професії був усвідомлений.

– Буду відвертим. Я родом з Рівненщини, бути медиком завжди хотів, вступив до Одеського національного медичного університету. Я був просто у захваті від Одеси, дуже хотів тут залишитися, а на нашу спеціалізацію не завжди багато охочих, тож і обрав саме її. Проте коли пропрацював кілька років, зрозумів – це найкраще, що я міг обрати. Коли вдається людину врятувати – такий адреналін, така енергія позитивна тебе наповнює, – це не описати! Повірте, мені є з чим порівняти, адже паралельно я ще працюю рентгенологом у поліклініці.

 Леонід Юзичук

– А були випадки, коли ви виявилися безсилими? 

– На жаль. Це був підліток з ДЦП. Батьки залишили хвору дитину на молодшого брата. Напад, судоми, ми довго реанімували дитину, проте хлопчик помер.

– Як вдається чи не вдається впоратися зі своїми емоціями під час таких випадків?

– Звісно, ти переживаєш. Хоча нас в університеті вчать, що близько до серця кожне чуже горе приймати не можна, необхідно емоції контролювати, але хіба це можливо? Дуже важливо досконало знати свою справу, допомогу надавати якісно, щоб самому собі сказати: я все зробив правильно. До того ж, кожен такий випадок ми аналізуємо на спеціальній комісії. 

– За час вашої роботи вигорання траплялося?

– Слава Богу, ні. Заряджаюся думками про кількість врятованих. А ще інколи кумедні пацієнти трапляються.

– Розкажіть.

– Виклик до бабусі з серцевою недостатністю, внаслідок якої у жінки виник набряк легенів. У таких випадках не можна лежати, сидіти треба. Ми бабусю садимо, а вона постійно лягає. І при черговій нашій спробі каже: «От якщо б ти поряд зі мною ліг, я ще ого-го!». І смішно, і грішно. Ми тоді впоралися, з жіночкою було все добре, але сміялися, згадуючи цей випадок, неодноразово.

Кожна робота змінює людину, накладає відбиток на її характер. Відчуває зміни у собі і Леонід.

– Рішення став швидше приймати, помічаю кожну дрібницю, знаєте, якась проблема, навіть життєва, а мозок починає одразу аналізувати, шукати оптимальне рішення. 

– Що вважаєте найважчим у своїй роботі?

– На даний момент це, напевно, надання допомоги після прильотів. До такого складно звикнути.

Парамедики мають замінити всіх лікарів

За добу Центр обробляє близько 1200-1500 викликів, які поступають на єдиний номер 103 єдиної оперативної диспетчерської служби, яка координує всю нашу роботу.

– Тож роботи в нас вистачає, – розповідає Федір Михайлюк, начальник Одеської станції швидкої медичної допомоги. – Ця робота складна, адже наші парамедики мають за лічені хвилини встановити попередній діагноз. У звичайних обставинах ми лікуємо захворювання у вузьких спеціалістів, а тут наші працівники мають замінити їх усіх, тож без ґрунтовних професійних знань і навичок не обійтися. Вони не можуть помилитися, адже від цього залежить, який саме протокол невідкладної допомоги слід застосувати, щоб стабілізувати людину й оперативно доправити до профільної лікарні чи відділення. Лише уявіть, який це стрес, – розуміти, що від твого рішення залежить людське життя! Саме тому у нашій професії немає випадкових людей. Потрапивши до нас, людина або дуже швидко змінює місце роботи, або залишається назавжди.

 Федір Михайлюк

Хто приїде на виклик?

– Дуже часто людина, що викликає бригаду швидкої, не розуміє, чому їй ставлять додаткові запитання. Сердиться, адже вважає, що диспетчер просто марнує такий дорогоцінний час.

– Наші працівники, як ніхто, розуміють важливість кожної секунди. Проте черговий має розуміти, яку бригаду та в якому складі краще направити до пацієнта, – пояснює Федір Михайлюк. – Нещодавно у системі екстреної медичної допомоги (ЕМД) відбулась реформа, і у складі бригади є або парамедик (раніше ця посада називалася фельдшер, має середню медичну освіту), або лікар невідкладних станів (працює з більш загрозливими випадками і має вищу медичну освіту). Тож в залежності від того, який стан у пацієнта, черговий доправляє на місце ту чи іншу бригаду.

– А є ще якісь суттєві зміни після реформи екстренки?

– Так. Змінилася підготовка парамедиків (колишніх фельдшерів), яка скерована на поглиблення навичок саме з надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі. Крім того, водій швидкої відтепер «екстрений медичний технік». Пройшовши відповідне навчання, він є не просто водієм транспортного засобу, а членом екіпажу ЕМД. У разі необхідності технік бере участь, наприклад, у проведенні серцево-легеневої реанімації тощо.

– А буває так, що парамедик вагається щодо постановки діагнозу чи якихось дій. Що тоді він має робити?

— Не часто, але трапляється. Телефонує нашому черговому лікарю, за необхідності – консультуємося з іншими спеціалістами.

Зараз медики екстренки постійно поглиблюють свої знання, здобувають додаткові навички, щоб якісніше надавати медичну допомогу одеситам на викликах.

– Меж досконалості немає. У нашій структурі є навчально-тренувальний відділ, де працівники проходять регулярні навчання, ми вдосконалюємо навички роботи за міжнародними протоколами, обмінюємося досвідом, адже наша робота, насамперед, командна. Від злагодженості екіпажів не в останню чергу залежить результат.

Крім того, Одеська станція швидкої медичної допомоги співпрацює з іноземними колегами.

– Так, нещодавно наші бригади брали участь у тренуваннях ЕМД у Польщі. Наші лікарі та парамедики також пройшли тижневі курси з аеромедичної евакуації. І це далеко не повний перелік міжнародних заходів, у яких наші працівники беруть участь та діляться власним досвідом роботи в умовах війни.

Робота 24/7

– Екіпажі ЕМД працюють подобово, так і я працювала (адже раніше була лікарем на швидкій), – розповідає Вікторія Медвідь, начальник відділу медицини катастроф і цивільного захисту Центру. – Тепер у мене звичайний робочий день, який триває 24/7. 

– Тобто?

 – Один з моїх обов’язків – організовувати і координувати роботу наших бригад, зокрема і на місцях прильотів, а це переважно вночі. 

– І як ви справляєтеся з таким навантаженням?

– Звикла ще з часів роботи у бригаді швидкої. Звісно, втомлююся, але коли робота улюблена, все переноситься легше.

– Родина не ображається, що Ви стільки часу проводите на роботі?

– Ні. У мене чоловік водій на екстренці, тож розуміє.

Швидка не приїде під час тривоги?

– Повернімося до роботи на місцях влучань. Наскільки мені відомо, екстренці не дозволяють працювати, поки не скасують повітряну тривогу. 

– Це справді так. Після загибелі медиків та працівників ДСНС під час повторних ворожих атак така заборона дійсно є. Проте ми дивимось по ситуації: якщо є інформація щодо загрозливого стану постраждалих, то все одно виїжджаємо, адже можна не встигнути. 

– Хто ухвалює таке рішення?

– Зокрема і я.

– Не страшно, адже ви виїжджаєте разом з екіпажами?

– А що поробиш? Є поранення та травми, які не чекають. 

– Наскільки складно організовувати роботу бригад?

– Є свої моменти, але згодом виробляється певний алгоритм. Досвід постійно допрацьовується. Ось, наприклад, робота наших екіпажів після прильотів. Якщо це біля багатоповерхових будинків, то майже усі постраждалі знаходяться поруч одне з одним, а якщо у приватному секторі – треба побігати по подвір’ях, тож за рахунок відстані необхідно й бригад планувати більше. 

– Чи виникає бажання змінити роботу?

– Часу подумати про це немає. Тут моя родина, улюблена робота і пацієнти, які на нас покладаються. Пригадую, ще під час роботи лікарем на швидкій вчасно і точно поставила одній жіночці діагноз, чим врятувала життя. Чомусь їй вдалося мене знайти тільки через три роки, але її «дякую» я ніколи не забуду. 

27 травня — День екстреної медичної допомоги

Щоденно в Одеській області цілодобово працює 180 бригад у 95 місцях дислокації – це станції, підстанції, пункти постійних базувань. 

Вони не лише надають ЕМД, забезпечують екстрене медичне перевезення, надають екстрену консультативну медичну допомогу, а ще здійснюють перевезення пацієнтів між населеними пунктами різних областей, наприклад з лікарень Херсону.

Їхня робота – боротьба за наше життя. Попри втому, невисоку заробітну плату, вигорання і подекуди докори близьких на брак часу для сімейних справ, працівники Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Одеської області здійснюють тихий щоденний подвиг. На честь професійного свята ми щиро вам дякуємо і, згідно з вашими традиціями, не бажаємо «спокійних ночей» і не кажемо «до побачення». 

Проте вітаємо з почесною нагородою, отриманою кілька днів тому, – здобутим у нелегкій боротьбі третім місцем на Всеукраїнському чемпіонаті бригад ЕМД «Карпатське медичне ралі-2025». 

 Карпатське медичне ралі. Команда Одещини

Ольга Магазинська