Грошова допомога переселенцям: очікування та реальність – історія одеситки

Це історія одеситки, яка спробувала оформити та отримати грошову допомогу від держави, покладену людям, змушеним тікати від війни. Чим практика відрізняється від того, що обіцяють «на папері», і з якими складнощами доведеться зіткнутися під час справи, з’ясовувала «Одеське життя».

Мама одеситки вижила у захопленій Бучі

Одеситці Олені Л. у перші тижні війни довелося пережити справжнє пекло: її 82-річна мама залишилася в захопленій Бучі. Спершу, як і багато українських людей похилого віку, навідріз відмовлялася евакуюватися. А потім стало пізно.

4 березня російський снаряд влетів у вікно маминої квартири на третьому поверсі, пробив дві стіни та спалив усе, що було у квартирі. Мати Олени ховалася в момент бомбардування у ванній, в’язала внучці шкарпетки – так і врятувалася.

Коли на голову посипалися цеглини, мама накрила голову дитячою ковдрою. Після бомбардування вона вибралася з ванної, натягла чобіт і пальто, взяла до рук сумочку з документами та ліками та вийшла. Далі пожежу у її квартирі гасив сусід. Він же знайшов і приніс другий чобіт.

Наступні десять днів жінка провела в підвалі будинку з іншими вцілілими мешканцями. Весь цей час дочка шукала можливості для евакуації. Мати вдалося вивезти лише 14 березня, із третьої спроби, при цьому друга спроба закінчилася обстрілом машини та пораненням одного з волонтерів.

Як вижила в Бучі жінка 82 років, з гіпертонією, з недавнім переломом руки, з тромбом в одній нозі та з забиттям другої ноги? Дивом – і за допомогою сусідів, волонтерів, безлічі добрих українських сердець.

Зустріч мами та дочки в Одесі:

А тим часом мати відгодовували одеським борщем і з жахом вислуховували подробиці пережитого кошмару. І їй справді виявився статус: «особи, тимчасово переміщеної у зв’язку з бойовими діями».

«На Київщині війна закінчилася!» або поневіряння в одеському Центрі соцпослуг

Сім’я, незважаючи на лихоліття, зберегла можливість забезпечувати себе самостійно, без допомоги держави.

У результаті Олена здалася. У червні вона поїхала до Центру соціальних послуг Приморського району міста Одеси на вулиці Армійській, 9 та відстояла там три черги.

– Першого дня мені розповіли, що я запізнилася на реєстрацію на «стоп’ятсот» годин. На другий день вдалося отримати від тамтешнього охоронця бланки на оформлення грошової допомоги та статусу внутрішньо переміщеної особи. На третій день чоловік під’їхав до центру соцпослуг о шостій ранку і до дев’ятої тримав там чергу.

Потім привезла і маму. Ми були другими у черзі за вільним списком внутрішньо переміщених. Ми просиділи три години. Поперед нас весь час йшли якісь люди, які (як нам сказали) зареєструвалися на прийом два місяці тому. І кожен із них, коли чув, що ми з Бучі, шарахався від нас, як від якогось вселюдського горя. Чесно кажучи, сидячи в цій черзі, я в якийсь момент майже повірила, що держава нам допоможе.

Однак коли настала черга реєструватися, мамі повідомили, що Київської області вже немає у списку для грошової допомоги, тому єдине, що може зробити Одеський центр, – це видати довідку, яка засвідчує статус внутрішньо переміщеної особи. І додали:

– Пишіть скарги до Мінсоцполітики. Або звертайтесь до ООН.

– Чесно кажучи, я і без них знала, що ніхто, крім мене, мамі не допоможе. Але навіщо так принижувати своїх громадян? Жінка похилого віку розповідає, що російський окупант знищив її квартиру, що через це вона змушена була переїхати, а у відповідь чує: «Ви запізнилися зі зверненням за допомогою. У вашому регіоні офіційно немає бойових дій».

Коли жінки вийшли з центру після всіх гарячих з’ясування стосунків з його співробітниками, після триденного процесу реєстрації, після того, як натовпи волонтерів та друзів допомогли зібрати та роздрукувати всі потрібні довідки, мати з надією запитала у Альони:

– Я зрозуміла, що компенсації за житло ми не отримаємо. Але допомогу у 2000 гривень нам дали, так?

– Ні, мамо, – змушена була відповісти Альона. – Нічого ми не здобули. Ми спізнилися, мамо. На Київщині вже давно мир.

Виплати переселенцям: що радять в одеському центрі соціальних послуг?

Кілька разів, завітавши до центру соцпослуг на Армійській, наш журналіст так і не зміг потрапити всередину: перешкодили повітряні тривоги, на час яких прийом припиняється. Але охоронець, що чергує біля входу, відповів на питання, що стосуються формування черги для внутрішньо переміщених осіб.

– Варіант перший – оформлятися через «Дію». Другий варіант – зареєструватися в черзі на стійці реєстрації та чекати часу прийому. У цій черзі зараз можна записатися на прийом на вересень. І не забувайте, що якщо оформите у вересні, то й виплати почнуть нараховувати лише з вересня!

Третій варіант – жива черга. Я тут з восьмої години приблизно, а люди починають підходити з шостої-сьомої ранку. Вони формують список черги та передають мені. За цим списком приймаємо скільки встигаємо за день.

Щодо дієвості реєстрації через «Дію», охоронець центру уточнив, що це може спрацювати лише у разі наявності «біометрії» – тобто пластикового паспорта нового зразка.

– Так, нас багато хто питав, чому ми просто не оформили все через «Дію», – підтверджує Олена. – Так от, саме в центрі соцпослуг я неодноразово почула слова: «Дія» – це нісенітниця, нам потрібні папери з мокрими печатками, тож у всіх чергах доведеться постояти ніжками, всі заяви написати ручками!»

На запитання, чи отримала її мати хоч якусь допомогу з березня, Олена відповідає:

– Так звичайно! 7000 грн. Вони прийшли від італійських волонтерів.

Що робити переселенцям, якщо відмовили у матдопомозі?

Втім, Олена не здалася без бою. Озброївшись постановою Кабміну України від 20.03.2022 №332, вона повернулася на Армійську, 9 та влаштувала, за її словами, «дискусію зі скандалом».

Нагадаємо, що ця постанова регулює порядок виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та встановлює, що право на допомогу мають зокрема ті люди, житло яких зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження.

Щоправда, у тому ж документі згадується і «Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення бойових дій або перебувають у тимчасовій окупації». І зазначено, що цей перелік формується в електронній формі в установленому законом порядку. Очевидно, саме в цьому переліку співробітники центру не знайшли Бучу – і вважали за свій обов’язок відмовити в матдопомозі.

У результаті документи на матдопомогу у Олени ухвалили. Після пред’явлення законодавчих актів та вимоги дати відмову у письмовій формі та з поясненням причини відмови.

– Але сказали, що чекати ми на цю допомогу будемо все життя, – уточнює одеситка. – Минуло три тижні. Чекаємо.

Компенсація за зруйноване окупантами житло: є нюанси

Після такої історії було навіть незручно питати про більш глобальне – компенсацію за зруйноване житло. Але ми таки запитали. І тут також з’ясувалося кілька цікавих моментів.

Все, що залишилося від квартири мами Олени Л. у Бучі:

– Ще у квітні, коли заговорили про можливість компенсації, наш будинок у Бучі був одним із перших, де мешканці спробували щось зафіксувати, – розповіла Олена. – Задокументували руйнування, склали імпровізований протокол, підписали колективно. Потім приїхала комісія і зраділа: о, ви вже маєте акт, все чудово! І поїхала. Інша комісія заявила, що так як у нас «практично повна руйнація» вдома, то фіксувати нема чого. Щоправда, у місцевій адміністрації потім повідомили, що щось не встигли зареєструвати, а якісь із наших документів просто втратили. Наразі стало відомо, що фіксація таких руйнувань взагалі повинна проводитись за участю спеціального експерта-криміналіста. Намагатимемося отримати експертний висновок і наново зібрати всі потрібні документи в Бучі.

Виходить, що з погляду держави з оформленням грошової допомоги запізнилися, а з фіксацією руйнувань – поквапилися. Буває і так.

Тая Найденко