Музика, що єднає століття: Алан Саттон зачарував Одесу майстерністю органного мистецтва

У кірсі Святого Павла відбувся п’ятий концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера, який подарував слухачам зустріч із величними традиціями європейської музики — від бароко до романтизму та музики ХХ століття.

Недільного вечора 11 жовтня 2026 року Одеська кірха Святого Павла — духовний і культурний осередок Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України — знову наповнилася чарівними звуками органа. Тут продовжив свою роботу XIV Міжнародний органний фестиваль імені Теофіла Ріхтера, що вже став помітною подією мистецького життя міста. Головним героєм п’ятого концерту став британський органіст Алан Саттон, а провідницею у світ музичних образів, історій та композиторських задумів — лекторка-музикознавиця Ельвіра Паламарчук.

Органіст Алан Саттон, президенктка Фесивалю Вероніка Струк та лекторка-музикознавиця Ельвіра Паламарчук

Програма концерту вражала широтою історичного охоплення й художньою різноманітністю. У ній поєдналися твори майстрів бароко, англійської органної школи, німецького романтизму та французької музичної традиції. Кожен твір відкривав нову сторінку історії органного мистецтва, а віртуозне виконання Алана Саттона давало слухачам можливість відчути, наскільки багатогранним може бути цей величний інструмент.

Від барокової величі до романтичної лірики

Концерт розпочався «Менуетом для труби» Альфреда Холлінса — англійського композитора й органіста, який залишив помітний слід в історії британської музики. Його творчість вирізняється особливою увагою до тембрових можливостей органа та вмінням поєднувати урочистість із витонченою мелодійністю. У транскрипції для органа твір розкриває можливості інструмента передавати характерні для духових інструментів яскравість, святковість і блиск.

Справжнім зануренням у світ північнонімецького бароко стала «Прелюдія, фуга та чакона до мажор» Дітріха Букстехуде. Цей композитор, який жив у XVII столітті й працював у Любеку, був одним із найвизначніших органістів свого часу. Його мистецтво справило величезний вплив на молодого Йоганна Себастьяна Баха. Історія музики зберегла відомості, що 1705 року Бах вирушив до Любека, аби почути Букстехуде, і затримався там значно довше, ніж передбачалося.

У творах Букстехуде орган постає не просто музичним інструментом, а цілим світом звукових архітектурних конструкцій. Прелюдія відкриває простір для вільного музичного висловлювання, фуга демонструє майстерність поліфонічного розвитку, а чакона вибудовує цілісну композицію на основі повторюваної гармонічної моделі. Такі твори потребують від виконавця не лише технічної вправності, а й глибокого розуміння стилю та внутрішньої логіки музики.

Особливе місце у програмі посіла «Прелюдія та фуга сі мінор» BWV 544 Йоганна Себастьяна Баха. Бахівська музика — вершина органного мистецтва, у якій інтелектуальна довершеність поєднується з духовною глибиною та емоційною силою. Цикл BWV 544 належить до найвідоміших великих органних творів композитора, хоча точне датування його створення залишається предметом музикознавчих досліджень.

Прелюдія вражає драматичним напруженням і масштабністю музичного розгортання, тоді як фуга розкриває дивовижну здатність Баха розвивати одну музичну тему в багатоголосому просторі. У цьому творі особливо виразно відчувається характерна для композитора єдність суворої форми та глибокого людського переживання.

Наступний твір — Andante in F Самюеля Веслі — переніс слухачів до Англії, де органна музика мала давні церковні традиції й посідала важливе місце в суспільному житті. Самюель Веслі, син композитора Чарльза Веслі, був одним із тих музикантів, які сприяли поширенню бахівської спадщини у Великій Британії. Його інтерес до музики Баха допоміг зміцнити зв’язок між континентальною поліфонічною традицією та англійською органною школою.

Назва Andante означає помірний, спокійний темп. Після масштабних барокових полотен така музика створює особливий простір для зосередженого слухання, тонких інтонаційних відтінків і ліричного настрою.

Мелодії минулого в музичному баченні ХХ століття

Однією з найцікавіших частин концерту стало знайомство з двома творами, що демонструють, як композитори ХХ століття переосмислювали музичну спадщину попередніх епох.

Французький композитор Жан Ален створив «Варіації на тему Клемана Жаннекена», звернувшись до традицій французької музики XVI століття. Клеман Жаннекен уславився передусім своїми багатоголосими шансонaми, у яких композитор передавав звуки навколишнього світу — спів птахів, гамір міського життя, атмосферу святкових подій. Ця традиція надихала музикантів і через століття.

Творчість Жана Алена, який жив у 1911–1940 роках, вирізняється особливим поєднанням давніх музичних форм із модерною гармонічною мовою. Його власний життєвий шлях трагічно обірвався під час Другої світової війни, але музика залишилася свідченням неабиякої творчої уяви композитора. Звернення до спадщини Жаннекена дало змогу побачити, як далеке минуле продовжує жити в сучасному музичному мисленні.

Англійську традицію представив Герберт Гауеллс із твором «Заповіт містера Талліса» (Master Tallis's Testament). Цей твір 1940 року належить до найвідоміших зразків англійської органної музики ХХ століття.

Гауеллс звернувся до спадщини Томаса Талліса — видатного англійського композитора XVI століття, який працював при королівському дворі за часів кількох монархів і залишив значний доробок духовної музики. Уявний «заповіт» Талліса втілено через старовинний музичний образ, який Гауеллс розгортає у власну, надзвичайно виразну композицію. Твір поступово набуває монументальності, а багатство органних регістрів допомагає створити відчуття простору, зосередженості й духовного піднесення.

Ці два твори стали особливо промовистим нагадуванням: музична культура не обмежується окремими історичними епохами. Кожне покоління знаходить у спадщині попередників власні смисли, зберігаючи живий зв'язок між минулим і сучасністю.

Йозеф Райнбергер: архітектура звуку

Значним випробуванням виконавської майстерності стала Четверта органна соната ля мінор, ор. 99, Йозефа Габріеля Райнбергера. Композитор, який жив у 1839–1901 роках, був одним із найавторитетніших представників німецької органної традиції XIX століття. Він працював у Мюнхені, викладав композицію та виховав не одне покоління музикантів.

Райнбергер залишив шістнадцять органних сонат, що й сьогодні становлять важливу частину концертного репертуару. Його музика поєднує романтичну виразність із чіткістю класичних форм, а орган у ній розкривається як інструмент виняткової поліфонічної та тембрової глибини.

Четверта соната, представлена частинами Tempo moderato, Intermezzo та Chromatische Fuge, дала змогу простежити різні грані композиторського стилю: від зосередженого, послідовного розгортання музичної думки до витонченої інтермедійності й складної хроматичної поліфонії.

Особливої уваги заслуговує хроматична фуга. На відміну від простішого тематичного розвитку, хроматизм передбачає активне використання півтонових змін, завдяки чому музична тканина набуває напруженості й гармонічного багатства. Виконавцеві необхідно одночасно утримувати логіку багатоголосся, передавати характер кожної теми та зберігати цілісність великої форми.

Саме в таких творах органне мистецтво постає справжньою архітектурою звуку — величною, складною та водночас емоційно насиченою.

«Вестмінстерський карильйон» — фінальний акорд вечора

Завершальним твором програми став знаменитий «Вестмінстерський карильйон» Луї В'єрна — один із найяскравіших творів французького органного репертуару. Луї В'єрн (1870–1937) був видатним французьким органістом і композитором, який майже все своє професійне життя пов'язав із собором Паризької Богоматері, де обіймав посаду титулярного органіста.

В'єрн належить до покоління французьких майстрів, які відкрили нові можливості симфонічного органа. Цей інструмент завдяки великій кількості регістрів, потужному звучанню та широкому динамічному діапазону здатний відтворювати враження цілого оркестру.

«Вестмінстерський карильйон», відомий також як Carillon de Westminster, пов'язаний із мелодією дзвонів Вестмінстерського палацу в Лондоні. Дзвонова тема, впізнавана завдяки годинниковому бою, стає основою віртуозної органної композиції, в якій знайомий мотив перетворюється на масштабну концертну картину.

Твір вимагає від виконавця виняткової техніки, точності ритму, упевненого володіння педальною клавіатурою та вміння розпоряджатися величезними тембровими ресурсами інструмента. У фіналі орган перетворюється на справжній дзвоновий оркестр, а музична тема набуває святкового, тріумфального характеру.

Вибір цього твору для завершення концерту був особливо вдалим: після складних поліфонічних композицій Баха й Райнбергера слухачі отримали можливість відчути іншу грань органного мистецтва — блискучу, театральну, сповнену енергії та життєствердного звучання.

Музика, яка об'єднує країни й покоління

Виступ Алана Саттона став яскравим свідченням того, що органна музика й сьогодні залишається живим, актуальним мистецтвом. Британський виконавець представив одеській публіці програму, яка об'єднала різні національні школи й кілька століть європейської культури — від Дітріха Букстехуде та Йоганна Себастьяна Баха до французьких і англійських композиторів новітнього часу.

Президенктка Фесивалю Вероніка Струк та лекторка-музикознавиця Ельвіра Паламарчук

Важливу роль у сприйнятті програми відіграла Ельвіра Паламарчук. Її виступи як лекторки-музикознавиці допомагають слухачам не лише насолоджуватися красою музики, а й розуміти історичне тло творів, особливості композиторського задуму та місце кожного автора в європейській культурі. Такий формат перетворює концерт на справжню мистецьку подорож, у якій професійні знання органічно доповнюють емоційне враження.

Не менш важливим є й сам простір концерту. Кірха Святого Павла в Одесі — це місце, де духовна традиція, історична архітектура та музичне мистецтво утворюють нерозривну єдність. Орган у храмовому просторі звучить особливо переконливо: його потужні акорди, прозорі верхні голоси та глибокі баси наповнюють залу відчуттям величі й внутрішнього спокою.

XIV Міжнародний органний фестиваль імені Теофіла Ріхтера продовжує підтримувати цю культурну традицію, знайомлячи одеситів із виконавцями з різних країн та відкриваючи нові сторінки світової музичної спадщини.

Нік Стьорді — відомий британський документаліст і письменник із Аланом Саттоном після концерту.

П'ятий концерт став ще одним переконливим підтвердженням високого мистецького рівня фестивалю. Він нагадав, що велика музика не знає кордонів, а її справжня сила полягає у здатності торкатися людських сердець незалежно від часу, мови чи національності. Вечір із Аланом Саттоном залишиться в історії фестивалю як яскрава сторінка, присвячена красі, майстерності та невичерпним можливостям органного мистецтва.