Чому не у війську?

Голова парламентського Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова в подкасті "Економічної правди" заявила, що в Україні 129 тисяч колишніх кадрових військових і правоохоронців, яким ще не виповнилося 60 років, отримують пенсію і при цьому не мобілізовані, а середній вік виходу на пенсію в окремих відомствах – 46-47 років. Цифри справді вражають, і критика справедлива.

Мене, так само, як і багатьох громадян України, бентежить, що така велика кількість офіцерів, яким ще дуже далеко до 60 років, – не у війську.

З іншого боку, я розумію тих, хто воює і не хоче, щоб ними керував офіцер запасу без жодного бойового досвіду лише тому, що в нього офіцерське звання.

Але все-таки кортить поставити запитання не лише нашим бадьорим емеритам, а й тим, хто про них говорить. Чому ви не вносите змін у закони, які зацементували таку порочну систему?

Чинне законодавство і зараз дозволяє призивати таких пенсіонерів, але лише на офіцерські посади. Саме це обмеження й варто змінити. І саме народні депутати мають повноваження вносити зміни до конкретних законів із зрозумілими пропозиціями:

• "Про військовий обов'язок і військову службу": передбачити, що офіцера запасу без бойового досвіду можна призначити на посаду сержантського чи рядового складу зі збереженням офіцерського звання. Субординацію і дисципліну в підрозділах за потреби можна прописати в статутах.
• "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію": тут можна прямо виписати порядок призову таких осіб під час мобілізації, а також, за потреби, особливості для отримувачів пенсії за вислугу років. Доведеться окремо врегулювати, яке грошове забезпечення отримуватиме офіцер на нижчій посаді, чи зберігатиметься пенсія під час служби, як зараховуватиметься бойовий досвід і хто його підтверджуватиме.

Частина питань узагалі не потребує закону. Від Президента залежать зміни до "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (затвердженого Указом Президента № 1153/2008) та аналогічних положень для інших військових формувань. Саме ці положення детально регулюють, на які посади можна призначати військовослужбовців залежно від звання. Змінює їх не Верховна Рада, а Президент, тому частину питань можна вирішити указом, без ухвалення закону.

Мені можна закинути, що держава витратила великі кошти на підготовку офіцерів-пенсіонерів, тож використовувати їх як рядових – марнотратство. Проте, на мою думку, більше марнотратство – платити пенсію здоровим чоловікам до 60 років, поки армії бракує людей.

Я не пропоную забирати у них пенсію. Ідеться лише про те, що під час війни військовий обов'язок мають усі придатні чоловіки до 60 років, і колишні "силовики" не повинні бути винятком.

Застереження про те, що офіцер на рядовій посаді створюватиме напругу в підрозділі так само безпідставне, бо підпорядкування в армії визначає посада, а не звання, і знову ж – це можна прямо прописати і врегулювати в статутах. А от напругу вже зараз створює інше: бійці бачать, що їхні ровесники з офіцерськими пенсіями залишаються вдома.

Якщо ж серед таких пенсіонерів є ті, чиї унікальні знання і талант можна використати за фахом, то людей з цінною кваліфікацією мають мобілізувати на відповідні офіцерські посади вже зараз, а не чекати, поки вони прийдуть самі.

І ось – поповнення війська на десятки, а можливо, й на сотню тисяч військових.

До чого я веду? Усе можна врегулювати, якщо є бажання. Усе можна критикувати, якщо є бажання. Можна навіть казати, що це неможливо або що починати треба не з цього, якщо є бажання. Однак бажання не втратити країну все-таки сильніше, тому варто не обурюватися і не розпачати у відкритий простір, а взяти тексти законів, добре продумати алгоритм, обговорити серед колег і якомога швидше проголосувати. І я щиро закликаю подумати над цим увесь депутатський корпус парламенту.

Ірина Подоляк

громадська діячка, заступниця міністра культури (2019-2020), народна депутатка VIII скликання

Джерело