Політична ситуація в країні погіршилася на думку 64% респондентів, не змінилася — 22%, про покращення говорять 7%.
Про погіршення відчуття впевненості щодо майбутнього зазначили 57%, для чверті воно не зазнало змін за останній рік, для майже 10% — покращилося (найбільше таких серед найстаршої вікової категорії). Десята частина опитаних не змогли визначитися з відповіддю.
Матеріальне становище родини тією чи іншою мірою погіршилося у 60%, не змінилося — для 35%, покращилося — для 4%. Про покращення частіше зазначають опитані віком до 30 років.
За винятком матеріального становища, серед оцінок усіх сфер спостерігається зростання частки тих, хто вказує на погіршення: найбільший приріст серед тих, хто бачить погіршення у політичній ситуації, — 14%.
Втрати внаслідок війни
Найпоширенішими втратами внаслідок війни є погіршення психоемоційного стану (49%) і здоров’я (39%). Близько чверті опитаних зазнали втрат доходів, роз’єднання сім’ї. Про загибель близької людини, втрату роботи повідомили 20%. Респонденти, що проживають у зоні бойових дій, загалом частіше вказують, що зазнали втрат. Погіршення стану здоров’я є поширенішим серед опитаних старше 50 років та ВПО.
Найгіршою шкодою, яку спричинила російська збройна агресія, опитані вважають загибель цивільних (72%), загибель військових (70%), тілесні ушкодження, спричинення інвалідності громадян (31%).
На думку респондентів, компенсація шкоди першочергово має бути спрямована родичам загиблих (68%); особам, які втратили житло та майно (44%); тим, хто пройшов полон (38%), отримав фізичні ушкодження (36%). Близько 30% вважають, що першочергово компенсація має бути спрямована ветеранам війни, п’ята частина —родичам зниклих безвісти.
Близько 60% респондентів вважають недоцільним надання підтримки українцям, які перебувають за кордоном, а 37% — що вона повинна надаватися. Надання допомоги частіше підтримують опитані із зони бойових дій, молодь, особи з досвідом переміщення та міграції.
Розуміння справедливості
Для половини респондентів поняття справедливості пов’язане з покаранням винних у злочинах, найактуальнішим це є для старших опитаних. Для 30% справедливість означає встановлення правди щодо всіх подій; для 15% вона полягає у компенсації збитків усім постраждалим — цю думку частіше поділяє молодь.
76% опитаних вважають, що досягти справедливості без арешту і суду винних у нападі на Україну та воєнних злочинах у найближчі роки є неможливим. 20% допускають можливість досягнення справедливості без виконання цих умов.
Пріоритетом української влади та суспільства у забезпеченні справедливості для постраждалих має бути притягнення винних до відповідальності (50%), усунення/недопущення до влади тих, хто співпрацював з окупантами (43%), пошук зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (33%). Порівняно з минулим роком зросла роль отримання фінансової компенсації: як пріоритет у забезпеченні справедливості її обрали 30% на противагу 23% торік.
Встановлення справедливості для жертв і постраждалих від війни, на думку опитаних, най-більше залежить від президента (50%), уряду (37%), парламенту (35%). Близько 20% респондентів основну роль надають громадянам України, міжнародним інституціям.
Майже 90% опитаних вважають, що разом із судовим розглядом мають застосовуватися і додаткові механізми забезпечення справедливості (комісії з люстрації, встановлення правди про події війни, компенсація шкоди постраждалим). Більшість (86%) переконана, що такі механізми повинні діяти на території всієї України.
Законність і правомірність діяльності цих інституцій забезпечить їхнє створення на основі угоди між Україною та кількома іншими країнами — таку думку поділяють 39% опитаних. 22% вважають, що на це вплине створення таких інституцій через зміни в Конституції та законодавстві, ще 16% — що діяльність додаткових інституцій мають за-твердити структури ООН.
Питання виправданості самосуду щодо винних у воєнних злочинах є неоднозначним серед опитаних: 48% вважають самосуд виправданим, 50% дотримуються протилежної думки.
Абсолютна більшість (95%) респондентів наголошують на важливості відкритого та регулярного інформування громадян і постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів.
Уявлення про реінтеграцію
Запровадження міжнародної тимчасової адміністрації для забезпечення процесу адаптації на звільнених територіях Донбасу і Криму підтримують 77% респондентів, проти цієї ідеї — 18%.
На думку більшості (84%), держава повинна вже зараз реалізовувати заходи для підтримки та налагодження зв’язку з населенням, що залишилося на окупованих територіях. 46% вважають, що такі ініціативи мають бути спрямовані лише на тих, хто підтримує Україну, 38% — на всіх, хто залишився на окупованих територіях. 9% сказали, що такі заходи не є пріоритетними, ще 5% — що держава точно не має витрачати на це ресурси.
Серед заходів підтримки населення, яке залишилося на тимчасово окупованих територіях, пріоритетними є сприяння в переміщенні звідти людей (35%); соціальні та пенсійні виплати тим, хто там лишився (34%); забезпечення трансляції українських медіа (33%). Необхідними є також гарантія визнання документів, отриманих в окупації (28%), залучення молоді з ТОТ (26%), організація доступу до державних послуг (24%).
55% респондентів вважають, що для мешканців окупованих територій не варто застосовувати обмеження в правах (право голосувати, займати певні посади, вести господарську діяльність), 41% — протилежної думки. На доречність обмеження прав для українських громадян, які виїхали за кордон, вказують 29% опитаних, проти такої ініціативи — 67%.
З тим, що отримання російського громадянства може бути виправданим, однозначно погоджуються 13% респондентів, а 42% — скоріше погоджуються. Протилежну думку мають 39%. Частіше погоджуються з можливістю виправдання отримання російського громадянства ті, хто має родичів на окупованих територіях.
Про колабораційну діяльність
Найчастіше до колабораційної діяльності опитані відносять перебування на керівних посадах в органах окупаційної влади (48%), участь в органі-зації т.зв. виборів та референдумів (46%), військову службу в лавах окупаційних збройних сил (44%). Кожен третій колабораційною діяль-ністю вважає службу в правоохоронних, судових органах та перебування на будь-яких посадах в органах окупаційного місцевого самоврядування.
46% опитаних погоджуються, що кримінальній відповідальності підлягає будь-яка співпраця з окупаційними адміністраціями, 52% — лише та, яка призвела до тяжких наслідків та злочинів. Частка тих, хто вбачає необхідною кримінальну відповідальність за будь-яку співпрацю, порівняно з опитуванням 2023 року, зменшилася на 6%.
Більшість респондентів (65%) вважають, що покаранням за взаємодію з окупаційною владою може бути обмеження щодо зайняття певних посад, близько 30% — застосування штрафу, 20% — обмеження участі в громадському житті, громадські роботи.
Покарання за співпрацю з окупаційними адміністраціями у вигляді позбавлення права займати державні посади, чи вести господарську діяльність має бути безстроковим на думку 63% опитаних. Ще 33% вважають, що воно має бути обмеженим у часі.
60% респондентів вважають, що ступінь та некримінальні форми покарання за колабораційну діяльність повинен визначати суд, близько чверті — місцеві органи влади; жителі громади безпосередньо, близько 20% — постраждалі та їхні родичі. Активна участь громади є актуальнішою для старших респондентів, роль судів та місцевої влади — для молоді.
Амністія
На думку близько 40% опитаних, амністія може надаватися за умови виконання суспільно корисних робіт із відновлення країни та за злочини, що не призвели до загибелі людей. Надання важливих і правдивих показань, сплата компенсації постраждалим можуть бути підставою для амністії на думку близько чверті опитаних, добровільне зізнання у конкретному злочині — 18%. А от 14% вважають амністію для осіб, винних у скоєнні воєнних злочинів, неможливою за будь-яких умов.
Про майбутнє
Серед ініціатив, які опитані готові підтримати задля стабілізації ситуації в країні після війни: збереження статусу автономії Криму (28%), запровадження перехідної адміністрації під егідою ООН на звільнених територіях Донбасу та Криму (23%), надання звільненим територіям розширених економічних повноважень (19%), надання звільненим територіям Донбасу статусу автономії (17%). 20% респондентів не готові підтримати жодну з подібних ініціатив.
Ідею запровадження на звільнених територіях Донбасу і Криму, окупованих у 2014 році, міжнародної тимчасової адміністрації, яка забезпечить процес адаптації та поступового повернення цих територій, підтримує майже 80%.
88% респондентів вважають, що Україна має спільне майбутнє з мешканцями територій, окупованих у 2022-у. 73% вбачають спільне майбутнє з мешканцями Криму та Донбасу, які були окуповані у 2014-у.
Про потребу національного обговорення між представниками різних регіонів України формату спільного майбутнього після звільнення окупованих територій кажуть 82% опитаних, 14% — не бачать такої потреби.
Більше половини вважає, що таке обговорення має розпочатися після завершення війни, 30% — уже зараз, 19% — після стабілізації ситуації на фронті. 51% ініціатором такого процесу вбачає громадян України, 34% — місцеві органи влади, 32% — національні органи влади, 30% — громадські організації.
Вшанування пам’яті
70% опитаних брали участь у заходах із вшанування пам’яті постраждалих, загиблих внаслідок агресії росії: 37% — у випадках, що стосувалися близьких людей, чи їх особисто, 33% — в офіційних заходах на рівні держави або громади. Не брали участі в таких заходах 30%. Мешканці за-хідних і центральних регіонів частіше зазначали про участь у меморіальних заходах.
Питання історичної пам’яті та відповідної державної політики є важливим для 90% респондентів.
93% опитаних погоджуються із твердженням, що Україна має вже зараз гідно вшановувати пам’ять жертв збройної агресії росії, зокрема через різні національні та місцеві ініціативи.
До перейменування міст, вулиць, площ на честь полеглих героїв, воїнів, ветеранів позитивно ставляться майже 90% опитаних, на честь волонтерів — близько 80%, на честь цивільних осіб — 67%.
На думку близько 40% респондентів, координатором ініціатив із вшанування пам’яті жертв російської агресії мають виступати державні органи. Ця роль має бути надана також місцевим органам влади (33%), постраждалим і членам їхніх родин (32%), громадським організаціям (25%), асоціаціям постраждалих (19%), церкві та релігійним діячам (5%).
Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2%.
Правосуддя в контексті збройної агресії
