На заході, як розповів «Новинар» (https://novynar.city), зібралися учні, вчителі, гості й усі ті, хто добре пам’ятає, ким для нашої культури була і залишається ця людина — майстер глибокого, тонкого гумору, який бачив життя крізь призму сміху.
Згадали, звісно, і видатного українського письменника Олеся Гончара, який, як і Степан Олійник, народився 3 квітня. Цей збіг дат став символічним, адже обидва залишили вагомий слід в українській літературі.
Сатира, сильніша за цензуру
Директор Балтського історичного музею Петро Ткач, виступаючи перед зібранням, нагадав про вагу слова у складні часи:
«Олійник жартував так, що сміялися всі, лише влада нервово здригалася». За його словами, сатира Степана Олійника завжди була не просто жанром, а способом опору: «Його гумор — це правда, обгорнута у сміх».
А ще розповів про те, що, будучи студентом педагогічного інституту, Степан Олійник носив вишиту сорочку. «За цю вишиванку його посадили в тюрму. І тільки завдяки тому, що в нього було дуже багато друзів, які написали листа і виклопотали йому волю, він зміг повернутися знову до навчання... Не цураймося нашого українства», — наголосив Петро Ткач.
Відома балтська журналістка, лауреатка премії імені Степана Олійника Таїсія Крисько згадувала гумориста з теплом і любов’ю: «Він писав сатиру, бо не міг терпіти в нашому суспільстві оте все зло, оті недоліки, негаразди, які були. І висміював це своїм пером. Але робив це з любов’ю. Він сміявся, однак ніколи не принижував. У цьому й була його сила — в доброму слові, яке ставало зброєю».
Директорка ліцею Надія Коптєва у своєму виступі, звертаючись передусім до молоді, не приховувала емоцій: «Я кажу про Олеся Гончара як про людину, котра, як і Тарас Шевченко, є пророком нашої нації. Коли ви станете дорослими і когось зацікавлять його щоденники, то побачите, як багато він говорив того, що є актуальним і сьогодні. Коли ж кажу про Степана Олійника, то навряд чи знайдеться хтось, хто не знає його гуморесок. Ви маєте пишатися тим, що він — наш земляк. Саме у ваших руках — зберігати па-м’ять , щоб і ваші діти, і ваші онуки знали про нього, пишалися ним».
Сум поруч із гумором живе
Надія Коптєва провела паралель між пам’ятником Степанові Олійнику і банерами-«кубами», встановленими на центральній площі міста, на яких — портрети загиблих героїв нинішньої російсько-української.
«Між цими банерами — мовчазними свідками нашої болючої сучасності — стоїть пам’ятник людині, яка вміла сміятися. І це контраст, який не можна не відчути. Він нагадує нам, як важливо зберігати людяність навіть у темні часи»,
— сказала вона, зауваживши, що серед полеглих захисників є чимало випускників ліцею.
Петро Ткач додав болючої статистики: «Сто сімей у нашій громаді вже втратили своїх синів і дочок. Сто... І це лише тут».
Після цих слів на подвір’ї ліцею повисла тиша — глибока і тривожна. Це був день пам’яті не лише про великого гумориста, а й про те, що сміх — це не завжди розвага. Це і наша зброя. І наша надія.
Людмила ШЕЛИХ
Правда, обгорнута у сміх
