КОНТАКТЫ
Информация должна быть свободной.
Ссылка — норма приличия.




При использовании материалов ссылка на источник обязательна. Copyright © 2018.
Top.Mail.Ru


 КОРДОНИ СОНЦЯ З КРАЮ СТЕПУ


4-12-2019, 13:30 |

Степ. Спокусливі лови незвіданого з краю кордонів... 
Глибокий подих тисячоліть паморочить голову таїною своїх скарбів, що піднялися в небо зорями застиглого в безкінечній тяглості шляху... 
...Ти сповитий віковою ласкою Берегині та заколисаний молитвами мільйонів років надій і сподівань...

Урожайна осінь цього року ознаменувалася появою в культурному просторі Одеси нової модерної скульптурної композиції, автором якої став один із лідерів абстрактного напряму одеської мистецької школи, заслужений художник України Сергій Савченко. Скульптурну групу встановлено у головному парку міста — імені Тараса Шевченка, в зеленій зоні на тлі безмежного простору моря, що межує з небом.

Транзитна зона моря обережно торкається краю — кордону величезної плити тверді — цієї скрині, в якій десятками тисячоліть назбиране, наперед освячене віно етносу... Степ — кордон цивілізації, величезний ареал землеробства. Степ — незборимий репрезентант глибини віків…

Перші експерименти з об’є-мними формами Сергій Савченко презентував 2000 року на виставці «Знак і простір» в Одеському художньому музеї, де окрім двовимірних композицій живопису й графіки були представлені розписані природні форми — гарбузи-таракуци, а також вертикальні дерев’яні стовпи з поліхромним розписом. Мистець поставив перед собою нове цікаве завдання — перевести експресію кольору в простір. Форма дошки (обробленого творчою волею людини дерева, яке саме по собі має природну тектоніку й глибинну семантику) підводила його до осягнення й утілення теми вертикалі у змістовому та формальному аспектах, а також створення об’єкта, що побутує в просторі й часі та становить єдність аверсу й реверсу.

Тема далі розкривалася в камерних формах вирізьблених із дерева абстрактних скульптур — варіаціях втілення формо-ритмо-кольору. Згодом вони стають своєрідними ескізами для проєктів значних розмірів. 2018 року майстер створив серію великих дерев’я-них розписаних скульптур (висотою 2,5 м) для Музею сучасного мистецтва Корсаків у Луцьку.

Мистецтво проявляє плани великого світу. Від астрального плану, через рельєф фізичного плану і в глиб часу, разом і драматизм сполуки цих планів…

У середині ХХ століття археолог, етнолог, філософ і засновник теорії етногенезу Лев Гумільов стверджував, що в давніх культурах на рівні етносу створювалися сакральні «архетипи форми». Втілення архетипу форми вертикалі як ритмічно-абстрактної формули можна побачити в усіх без винятку прадавніх країнах. Пригадаймо лише кілька: в Єгипті — обеліски, у Греції — колони, в давніх слов’ян — кам’яні ідоли (Збруцький ідол) тощо. Встановлюючи їх, пращури відтворювали ритуал космогонії, де вертикаль втілювала активну чоловічу енергію вищого сонячного божества, творчого початку життя, Світло (Амон, Ра, Зевс, Аполлон, Сонце-Дажбог). Прямовисна архетипна форма (стовп, дерево, ліствиця, гора) — мітологема архетипу Осі Світу (Axis Mundi) і пов’язаних із ним архетипів Пупа Землі (мітологічного центру світу) й Дерева Життя. Вертикаль втілює різноманітні моделі. Наприклад, у більшості мітологічних і ритуальних систем вона слугує моделлю світобудови, поєднуючи підземний, земний і небесний світи. По вертикалі — «вперед і вгору» — спрямовано рух духовного життя суспільства й прагнення Духу й душі кожної людини. Пряма людська фіґура уособлює універсальний образ, «створений за Образом і Подобою».

Абстрактна скульптурна композиція «Кордони сонця з краю степу» складається з чотирьох спрямованих угору вертикалей (висота найдовшої — 2,5 м), розташованих по прямій лінії з невеликим, немов хвилястим, зміщенням. Високі прямокутні постаменти (1,35 м) відривають об’ємні колірні форми від землі, додаючи монументальности, значущости, ще більшої спрямованости до злету знакам, що немов виростають із необробленого первозданного моноліту в оформлений ритмо-формо-колір. Простір між скульптурами стає додатковим елементом групи. Він сприймається одночасно як пластичний і колірний елемент цілісної форми композиції.

Кожна зі скульптур має спорі-днену й, водночас, індивідуальну пластику. Пульсуючі ритми вертикалей утворені динамічними м’якими овальними та прямокутними ламаними формами. Об’ємні форми композиції Сергій Савченко створював способом ліплення, для якого притаманний метод формоскладання. Важливо, що в такий спосіб разом із додаванням матеріалу мистець вплавляє емоцію, відчуття напруги — життя форми. Пластична форма, створена з глини, сама по собі йде від землі. Вона зберігає своєрідну «генну прапам’ять» першоелементів творення.

Фактура поверхні кожної з чотирьох скульптур розмаїта: шліфовані гладкі ділянки контрастують із шорсткими, рубленими, струганими, ліпленими. Кожна частина по-різному взаємодіє зі світлом, рефлексами оточення, завдяки чому форма й колір набирають безконечного розмаїття відтінків, щохвилини оживають у світловому просторі. Так скульптура набуває якостей живописности — сприйняття об’єкта у взаємозв’язку із середовищем, де динаміку створюють світло й повітря.

Своєрідність скульптури Сергія Савченка в її новій якості: ефект пластичного, «дотикового», виразно рукотворного об’є-му мистець доповнює емоцією візуального ефекту кольору. Сприйняття перетворюється на акт руху — послідовність сприйняття в часі. На відміну від класичної круглої скульптури, де завжди зберігається відчуття фронтальних площинних планів кам’яного блоку, скульптурно-живописні форми передбачають входження у навколишній простір колірними плямами, що створює певну інтриґу взаємодії.

Проблема контрастів, якою майстер займається все своє творче життя, вирішується і в колірному ладі «скульпто-живопису». Кожен скульптурний об’єкт має певний домінуючий колір: синій, червоний, білий, золотавий. Екзистенція кольору на тривимірній поверхні відбувається не тільки в просторі, а й у часі: в процесі споглядання — співпереживання — огляду твору. Чільні кольори розвиваються довкола у тонких ґрадаці-ях нюансів теплого-холодного та активізуються контрастними (додатковими) тонами: червоний — зелений, синій — червоно-помаранчевий, золотавий — пурпурний, білий — чорний.

Чистий яскравий колір сучасної скульптури має спорідненість із символічним звучанням кольорів монументально-декоративних мозаїк та вітражів, а також іконопису Середньовіччя. Ще в 1970-х роках у пошуку ідентичности Сергій Савченко з групою одеських мистців визначив для себе моделі свободи в плані вибору орієнтирів і джерел інформації та натхнення. Ними стали давня ікона й мистецтво аванґарду, на які в той час радянська влада наклала табу. Саме вони, а також сакралізоване своєю ритуальною основою народне мистецтво втілювали пошук метафори Священного у створенні пластичного образу.

В абстрактній скульптурі чистий колір набуває самостійного семантичного звучання. Зовнішній вигляд збуджує внутрішні вібрації у глядача: на рівні емоції — душевні, на ментальному рівні — духовні. Навіть «звучання слова» в назвах кольо-рів дає багатий символічно-асоціативний контекст. «Синій» — «синь», має співзвуччя зі словом «сяяти». Синє небо… Синє море… Синій колір видається неосяжним і недосяжним для людини. «Червоний» — червень, вогонь, кров, життя, калина — народжує асоціації з темою життя, жертви, жаркої пори року, вогнища й духовного горіння. «Білий» — лунає тонко і високо: білосніжний, ніжний, блиск-сяяння, світло, чистота — все це образне втілення теми Світла, тварного й нетварного. Разом із «чорним» поринаємо вглиб, це звучання стає метафорою первісної темряви печери, материнського лона праматері Землі, куди падає для нового народження насіння.

Ритміка колірних сполучень творів Сергія Савченка споріднена з протяжними піснями степового реґіону України, декоративними ряднами, що їх ткали наші бабусі, багатозначною, але невелеслівною колористикою вишиванок. Це колірні гармонії Природи й Життя.

Абстрактна скульптура сучасного одеського майстра в допитливого глядача одразу викликає зацікавленість: «Що це?». Форма, вільна від безпосередньо запропонованого автором сюжету, втіленого в конкретних матеріальних образах, провокує кожного зазирнути в глибину себе з метою віднайдення самоідентичности. Багатовимірне мистецтво софійного плану відновлює зв’язок людини сьогодення з її корінням, з прапам’яттю поколінь, яка накопичувалася й зберігалася з прадавен. Питання «Що?» Василь Кандинський називає прагненням «духовного хліба» задля майбутнього «духовного пробудження». Сподіваймося!

Анна НОСЕНКО,
кандидат мистецтвознавства.


Газета: Чорноморські новини
 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.