Уже майже півтора року, як втілюється у життя масштабна освітня реформа — «Нова українська школа» (НУШ). У зв’язку з цим і держава, й батьки покладають чимало сподівань на педагогів. Про це — наша розмова з директоркою Одеської загальноосвітньої школи №63 Іриною САНЧЕНКО.
— Ірино Михайлівно, чи легкою була ваша стежка на освітянській ниві?
— Ще зі студентських років, коли навчалася на механіко-математичному факультеті ОДУ імені І.І. Мечникова, закохалася у «царицю наук» і зрозуміла, що бути вчителькою математики — моє покликання, омріяна стежина на все життя. Тепер свою любов до предмета намагаюся передати учням.
Узагалі, вважаю: все, чим у житті займається людина, вона повинна робити з великою любов’ю та натхненням. І таким натхненням для мене стала моя рідна 63 школа: тут промайнули мої шкільні роки, сюди одразу після закінчення університету повернулася працювати. Заходячи до кожного кабінету, згадую себе ще ученицею й намагаюся відтворити в пам’яті власні сподівання та мрії: яким мені хотілося бачити вчителя? На основі цих думок будую свої стосунки з учнями, аби вони могли мені довіряти. Адже, крім керівництва навчальним закладом, викладаю математику в старших класах. Коли відчуваю, що діти напружені, бо в них проводить урок директор, кажу, що зараз я — лише ваш учитель, який прагне, аби навчання щодня приносило цікаві відкриття. Навіть якщо учень не «фізик», а «лірик», стараюся продемонструвати, що математика може використовуватися і в інших сферах життя, та й просто допомогти в побудові логічного мислення. Для цього вдаюся до нестандартних підходів у проведенні уроків, пропоную цікаві завдання, для виконання яких треба поміркувати. І це дає гарні результати: діти розкривають свої таланти й можливості. У нас здібні школярі, які виборюють призові місця на конкурсах та олімпіадах різного рівня, демонструють високі знання під час ЗНО: цьогоріч наш випускник — Матвій Чеботуров — два предмети склав на 200 балів, Іван Бородін у МАН з фізики посів третє місце на загальноукраїнському рівні.
— Сьогодні в українських освітніх закладах активно втілюються реформи. Як вважаєте, яких інновацій школа давно потребувала, а які ще варто впровадити?
— Неможливо досягти високих результатів, не йдучи вперед. Щось виходить одразу, а до чогось треба докласти чималих зусиль. Але якщо не спробуємо, то як дізнаємося, чи це добре, чи погано? Змінюється світ — маємо змінюватися і ми. Зараз, наприклад, аналізуємо навчальні плани і вдосконалюємо їх з урахуванням освітніх потреб учнів.
Щодо питань, на які слід звернути увагу, то, вважаю, необхідно зробити все для того, аби зацікавити роботою у школі молодих педагогів. Бо вчительські колективи, на жаль, старіють, а молодих спеціалістів приходить дуже мало. Це питання треба вирішувати комплексно — починаючи від зміни ставлення суспі-льства до професії вчителя й закінчуючи гідною оплатою праці освітян.
— Не секрет, деякі освітяни з обережністю ставляться до будь-яких реформ, змін. Одним з аргументів вважають те, що директор не може зрозуміти всіх проблем, з якими щодня стикаються вчителі. Як вам вдається не втрачати зв’язок з колективом і залучати педагогів до творчого пошуку?
— У цьому мені теж допомагає вчительська праця. Коли ставлю конкретні завдання, завжди дивлюся на це з точки зору педагога. Аналізую, як можна виконати ту чи іншу роботу якнайкраще і як би це сама зробила. Завжди наголошую, що треба встановлювати й підтримувати контакт з учнями. Якщо педагог налагодив такий зв’язок, він знає, що відбувається в кожному класі, на що варто звернути увагу.
Наші вчителі працюють над темою «Індивідуальне та диференційоване навчання». Тобто педагоги повинні зважати на те, що темп засвоєння інформації в учнів різний: хтось сприймає її швидше, а дехто — повільніше. Одна дитина добре запам’ятовує візуальну інформацію, інша — краще сприймає її на слух. Урок повинен містити елементи лекції, але акцент має бути на дискусійній складовій. Дитину треба навчити висловлювати власну думку, не боятися відстоювати свою позицію.
Якщо директор не вчителює, він, переконана, багато втрачає і «відривається» від реальності. Зараз побутує думка, що директором може бути навіть людина, яка не має педагогічної освіти і не працювала вчителем. Я не погоджуюся з цим, бо, лише пройшовши весь учительський шлях, ти здатен керувати освітянським колективом, знаєш, як і що робити, сповна можеш оцінити проблеми, з якими щодня стикаються педагоги.
— А таких проблем чимало… Нинішнє покоління школярів зовсім не таке, якими були учні ще десять-двадцять років тому… Чи вдається знайти ключик до серця дітей та батьків і, водночас, зберегти шанобливе ставлення до професії вчителя?
— Це дуже непросте завдання, проте спільно з педагогічним колективом намагаємося його вирішити. Разом з батьками думаємо над тим, що можемо зробити, аби кожному учневі було цікаво. Вважаю, нам це вдається.
Нині у школі працюють фахові вчителі, закохані у свою професію. Нещодавно на першому міському конкурсі педагогічних ініціатив учителі початкових класів Катерина Миколаївна Міхасішина, Альона Віталіївна Ковальська і Віта Вікторівна Химич посіли друге місце в номінації «Інноваційні технології в освітньому процесі» у контексті «Нової української школи» «#МіКоПІн». Щороку наші педагоги задля підвищення професійної майстерності та популяризації здобутків беруть участь у всеукраїнському конкурсі «Учитель року». Не став винятком й нинішній. За підсумками міського етапу конкурсу «Учитель року-2020» Вікторія Миколаївна Золотова посіла третє місце у номінації «Хімія», а Надія Миколаївна Сімонова — друге в номінації «Зарубіжна література».
Є у нас і гарні приклади того, як педагог може перетворити свій урок на захоплюючу подорож Країною знань. Чимало учнів зуміла запалити вогником любові до предмета вчителька біології Тетяна Євгенівна Бачинська. Тож не дивно, що серед її випускників багато студентів медичного університету. До глибин пізнають красу рідного слова учні вчительки української мови та літератури Антоніни Іванівни Ліпінської, яка відкриває для дітей усю велич слова, ще й сама пише вірші. Невтомна учительська праця втілюється у найвищі бали випускників на ЗНО серед загальноосвітніх шкіл міста, а також їхнім прагненням навчатися на філологічному факультеті.
Згуртовує учнів, учителів та батьків навколо цікавих ідей та заходів і наш психолог Тетяна Володимирівна Хоренженко. Діти йдуть до неї за порадою, а дехто, закінчивши школу, й сам вирішує стати психологом.
Наші досягнення — результат щоденної копіткої праці педагогів. Школярі мають бачити перед собою не лише суворого наставника, а, передусім, людину, цікаву, інтелігентну, закохану у свою професію. Усім, хто нарікає на підростаюче покоління, кажу: діти у нас — чудові, вони живуть у непростий час, коли їм треба вміти орієнтуватися у величезній кількості інформації, а наше завдання — допомогти їм у цьому.
— Що вважаєте своїм головним досягненням?
— Наша школа для багатьох стала другою домівкою. Чимало колишніх учнів повертаються до нас працювати вчителями і приводять навчатися своїх дітей. Багато випускників приходять поділитися успіхами, поспілкуватися з педагогами. І такий зв’язок — крізь роки й покоління — найбільше наше досягнення.
— Ірино Михайлівно, яким сьогодні має бути директор школи?
— Сучасний директор — це, насамперед, освічена, багатогранна людина, яка йде в ногу з часом, з цікавістю сприймаючи його виклики та завдання й уміючи талановито втілювати ті завдання в життя. У цьому мені допомагає професійна команда завучів: кожен має свою сферу відповідальності, щодня ми збираємося, обговорюємо, що зроблено, плануємо заходи на наступний день. Насправді, очільник навчального закладу має бути вправним менеджером, який своїми ідеями може запалити серця однодумців прагненням позитивних змін. Головне — любити свою професію, любити людей, любити дітей.
Розпитував
Сергій ПЕНЯЄВ.
ІРИНА САНЧЕНКО: «ГОЛОВНЕ — ЛЮБИТИ ПРОФЕСІЮ І ЛЮБИТИ ДІТЕЙ»