Традиція святкувати Новий рік у нас, на Русі, як вбачається з перших документальних свідчень, була закладена наприкінці XV століття. Свято називалося «першим днем року», а сам рік починався аж ніяк не 1 січня, а 1 березня, згодом — 1 вересня. І лише із 1700-го Новий рік почали відзначати, як і в інших країнах Європи, 1 січня. Багато новорічних традицій були запозичені від релігійного свята — Різдва Христового, яке у Київській Русі пошановувалося ще в Х столітті.
Звичай наряджати ялинку пов’язаний з уявленнями про райське дерево, обвішане яблуками. Тому перші різдвяні ялинки прикрашали живими квітами та фруктами. Пізніше до них додалися солодощі, горіхи й інші наїдки. Згодом почали з’являтися й іграшки, що відповідали різдвяній тематиці.
У давні часи одесити святкували не з меншим розмахом, ніж сьогодні. Різдво плавно переходило в Новий рік. Що цікаво, перша в Російській імперії ялинка з’явилася саме в Одесі. Сталася ця історична подія 30 грудня 1811 року. Святкування відбувалося в особняку графів Потоцьких-Наришкіних (нині — Художній музей) на Софіївській вулиці. Ініціатива влаштувати свято належала герцогові де Ришельє. Розпорядником балу став друг і секретар Ришельє молодий граф де Рошешуар. На бал зібрався весь цвіт одеської знаті: граф Ланжерон, граф Сабанський з дружиною, граф Розумовський, князь Долгорукий, молодший брат Йосипа де Рибаса Фелікс де Рибас, негоціанти Рено й Сикард... Посеред великої зали на палісандровому паркеті стояла велика ялинка в різнобарвному вбранні зі скляних іграшок. Олександр де Рибас, внучатий племінник Йосипа де Рибаса, у своїй книзі «Стара Одеса», присвяченій сторіччю міста, описував це так: «Це була перша ялинка в Одесі. Зелена нев’януча ялина була привезена до Одеси з Умані як подарунок графа Потоцького молодій Наришкіній. Не тільки діти — всі гості, вбрані в розкішні парадні туалети, милувалися чудовим, небаченим в Одесі деревом і раділи його зеленій красі. Перед тим пустельні, позбавлені рослинності береги Чорного моря геть не знали хвойних дерев, і свято Різдва проводилося без ялинки».
У другій половині XIX століття новорічне свято в Одесі набуває знайомих нам рис. Ялинку вже ставили не тільки у домівках дворян, а й міщан та представників купецького стану. На ілюстраціях тодішніх одеських газет і журналів можна побачити ошатну ялинку, що красується у центрі небагатої кімнати.
Одесити завжди славилися не тільки щедрим і смачним святковим сімейним столом та умінням веселитися, а й живою участю у громадських ініціативах, зокрема благодійних. Відтак не випадково набуває поширення влаштування «благодійних ялинок». Одеські газети того часу рясніли заголовками про майбутні традиційні благодійні новорічні заходи. В одному з най-красивіших будинків міста — залі Нової біржі — була зорганізована новорічна ялинка із дводенною лотереєю. Пожертви для «Товариства допомоги бідним» приймали на квартирі градоначальника в Куликовському провулку. Загалом зібрали понад чотири тисячі рублів. Багато публіки привабив і новорічний концерт-бал на користь «Товариства піклування про бідних безпритульних єврейських дітей». А 3 та 7 січня в театрі Сибірякова (нині —Український театр) відбулися грандіозні бали під гаслом «Нічого не боятися й нічому не дивуватися», на яких грали 12 оркестрів. Зібрані кошти пішли на користь Театрального товариства та пенсійного фонду.
Базарні ціни на «Привозі» в переддень Нового року були цілком прийнятними. М’ясо, скажімо, коштувало 15—17 копі-йок, філе — 30 копійок, сало — 24—30 копійок за фунт, фунт кетової (червоної) ікри — 40—75 коп., раки — від 50 копійок за сотню; картопля — копійка за фунт; помідори — від 10 копійок за десяток, яблука «антонівка» — від 10 копійок за десяток; яйця — 29—30 копійок десяток.
Ці ціни можна об’єктивно порівняти з нинішніми, зіставивши, звісно, й доходи. Отже, найменш оплачуваною частиною найманих працівників була прислуга, яка одержувала на місяць від 3 до 5 рублів — жіноча і від 5 до 10 рублів — чоловіча. Далі за зростанням заробітної плати на початку ХХ століття йдуть робітники провінційних заводів, чорнороби, вантажники — від 8 до 15 рублів на місяць. Представники так званої робітничої аристократії, тобто професійні токарі, слюсарі, майстри, бригадири, одержували від 50 до 80 рублів. Платня службовців у дореволюційній Одесі також була не надто високою. Найменші оклади мали молодші чини державних службовців — 20 рублів на місяць. Стільки ж отримували прості службовці пошти, вчителі молодших класів, помічники аптекарів, санітари, бібліотекарі. Набагато більше платили лікарям — 80 рублів та фельдшерам — 35 рублів. Учителі старших класів у жіночих і чоловічих гімназіях одержували від 80 до 100 рублів на місяць.
Як бачимо, одесити на початку ХХ століття не дуже розкошували, але на життя більшості з них тоді вистачало.
Після жовтневого перевороту нова влада не надто вітала святкові настрої. Тож зустріч Нового року в Одесі проходила, скажемо так, не те що не весело, а й навіть сумно. Замість вуличного сяйва місто, що стало прифронтовим, поринуло у пітьму. Замість ялинок гірляндами й іграшками прикрашали присадибні плодові дерева. Поступово трансформувалася й сама різдвяна ялинка, яка перетворилася на «комсомольську». Прикметно, що два роки, з 1922-го по 1924-й, в Одесі відзначали так звані комсомольські святки, у яких вигадливо перепліталися різдвяні традиції з пропагандистськими промовами та полі-тичними доповідями. А з другої половини 1920-х у рамках «боротьби з попівщиною» взагалі заборонили і «буржуазні» ялинки, і святкування Різдва. На початку січня вулицями ходили пильні активісти й зазирали у вікна: чи не веселиться, бува, хтось? Винних спочатку попереджали, а з 1929 року почали й судити. Так Новий рік і Різдво перетворилися на «релігійні пережитки». Ця заборона супроводжувалася агресивною атеїстичною пропагандою, масовими репресіями священнослужителів, скасуванням усіх релігійних свят, запровадженням карної статті за відвідування церков і молитовень, розграбуванням церковного начиння, руйнуванням й оскверненням храмів.
Але, незважаючи на ці жорстокі заходи, владі не вдалося випалити в серцях народу віру в Бога й любов до найсвітлішого свята року. Під страхом арешту багато хто таємно хрестив дітей, святив на Великдень паски, зберігав різдвяні традиції — люди накривали святковий стіл, варили кутю, дарували дітям маленькі подарунки.
У 1929 році XVI партійна конференція затвердила «новий режим роботи» — запровадила п’ятиденний робочий тиждень. Через це і Новий рік, і Різдво (7 січня) стали звичайними робочими днями. В одному з документів тієї конференції зазначалося: «Молодих людей обманюють, що подарунки їм приніс Дід Мороз. Їхня релігійність починається саме з ялинки. Панівні експлуататорські класи користуються «милою» ялинкою й «добрим» Дідом Морозом ще й для того, щоб зробити із трудівників слухняних і терплячих слуг капіталу».
А ось як описувала зустріч Нового року одна з тогочасних одеських газет: «Пересипський райпартком КП(б)У і спілка металістів влаштовують сьогодні, о 9 годині вечора, для своїх членів у Клубі металістів («Будинок працьовитості») зустріч Нового року. Програма: концертне відділення, спів, декламація та ін. При клубі — буфет. Вхід для членів партії за партквитками, а для членів спілки за книжками профспілки — вільний».
Напередодні Нового року всі концертні майданчики Одеси — клуби, палаци учнів і студентів, актові зали інститутів й університету — заповнювалися лекторами та пропагандистами, які невтомно розповідали про успі-хи радянської держави. Танці не заохочувалися, але як виняток студенти могли виконувати «схвалені» партійним керівництвом вальс і польку.
Уперше в СРСР Новий рік офіційно відсвяткували лише наприкінці 1936-го. Це стало й початком реабілітації ялинки. Звісно, про те, щоб вважати її різдвяною, не могло бути й мови. Так ялинка стала новорічною, а Святого Миколая замі-нив Дід Мороз. Восьми- або шестикутна зірка, яка традиційно прикрашала верхівку, стала кремлівською п’ятикутною. Ялинкові іграшки, які колись робили у вигляді фігурок янголів і дитятка Ісуса, тепер демонстрували досягнення радянської республіки. Трактори, снопи колосся, нафтові вишки, супутники й ракети, фігурки космонавтів висіли на ялинці вкупі з наївними ведмежатами, зайчиками та бурульками. Однак 1 січня залишалося робочим днем до 1948-го. Відразу після зустрічі Нового року й слухання по радіо «Інтернаціоналу» починався новорічний радіоконцерт, що тривав дві години. Звучали номери у виконанні найзнаменитіших артистів передвоєнного часу — Лідії Русланової, Леоніда Утьосова, Івана Козловського, Сергія Лемешева. У 1960—1970-х роках одесити так само чекатимуть біля телевізорів передачу «Блакитний вогник», а потім майже обов’язковими стануть новорічні покази фільмів «Карнавальна ніч» та «Іронія долі».
У часи незалежності святкування Нового року дуже еволюціонувало. У ньому дедалі більше проявляються європейські елементи. Традиційні радянські ритуали, зокрема перегляд телевізора й готування салатів, замінюються ярмарками й масовими розвагами. Сьогодні в Одесі вже ввійшло в традицію зустрічати Новий рік на Думській площі. Адже саме тут ташується головна ялинка міста, а поруч — Галявина казок з ілюмінованими статуями тварин. Саме тут збираються одесити, щоб побачити щорічні пірошоу, концерт і салют. Помилувавшись ялинкою, можна прогулятися Приморським бульваром. З нагоди Нового року дерева тут огорнуті павутиною різнобарвних гірлянд. Трохи нижче можна побачити красиво підсвічені палац графа Воронцова та колонаду закоханих. За словами самих одеситів, новорічна ілюмінація ефект-но підкреслює обриси будинків міста і створює святковий настрій.
Ігор МОЗГОВИЙ,
кандидат історичних наук.
НОВОРІЧЧЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕПОХ