Покінчити з коронавірусом в Україні легко. Треба призначити винуватців поширення зарази і звернутися в Генеральну прокуратуру. Решта — справа техніки. Прокурори оформлять підозри і пред’являть їх тим, на кого вкажуть «зверху». Печерський суд Києва заарештує підозрюваних й утримуватиме їх у СІЗО, поки справу нібито розслідують. Якщо «зверху» надійдуть нові вказівки, підозри переоформлять і призначать нових прокурорів. А суддя... суддя, певна річ, чекати вказівок «зверху». Вірусу подібна суєта набридне. Він втече з нашої країни туди, де є правосуддя.
ВИКРИТТЯ ВІДБУЛОСЯ. ДОКАЗИ НЕ ПОТРІБНІ
Наведений вище сюжет не зовсім фантазія. І придуманий не мною, а склався після пресконференції Президента Зеленського на галявині в Маріїнському парку. Відзначаючи річницю своєї інавгурації, глава нашої держави з-поміж іншого торкнувся низки питань, пов’язаних з роботою правоохоронної системи у контексті резонансних справ. Одна зі справ стосувалася особистої участі Володимира Олександровича в публічному «викритті» ймовірних органі-заторів і виконавців вбивства відомого журналіста Павла Шеремета 20 липня 2016 року.
Про розкриття вбивства і вручення підозр начебто організаторам і виконавцям злочину на початку грудня 2019-го заявив на брифінгу міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у присутності Президента Володимира Зеленського і генерального прокурора Руслана Рябошапки. Президентський рейтинг у той час повільно і впевнено повз вниз. Гучними посадками розраховували поправити справу, і мало кого турбувало, що підозри дитячому лікареві-реаніматологу Юлії Кузьменко, медсестрі повітрянодесантного батальйону Яні Дугар і музиканту, ветеранові АТО Андрію Антоненку шиті «білими нитками».
Кілька разів суди продовжували підозрюваним терміни утримання під вартою. Вони не бажали, за словами адвокатів, вислуховувати свідків захисту і брати до уваги результати незалежних експертиз. Завдання з дискредитації добровольчого руху і патріотів України для замовників «зверху» і людей у мантіях, мабуть, було і залишається важливішим. Але доказів у звинувачення, хоч убий, бракує. І в ситуацію знову втрутився Зеленський.
На згаданій пресконференції Президент України, як міг, захищав свого міністра. Але одночасно намагався перекласти на нього відповідальність за провал безсоромної провокації. «Що стосується справи Шеремета. Однозначна вона чи ні — я теж не знаю». Але Аваков веде справу, і він відповідає за неї. А якщо слідство, а потім суд не зможуть довести провину людей, які зараз є підозрюваними у цій справі, то «будуть нести відповідальність ті люди, які довели цю справу до суду і звинуватили невинних людей».
А перед ким відповідатимете ви, пане Президенте? Хіба участь у грудневому брифінгу з бездоказовими звинуваченнями не є тиском на правосуддя? В Україні, на жаль, ніхто не додумався звернутися до Генеральної прокуратури або подати до суду з цього приводу. І нема судів, які прийняли б такий позов до розгляду. А пікети біля урядових будівель або мітинги, що не заповнюють третину Майдану, захистити патріотів від влади не в змозі.
ПОПЕРЕДУ БАГАТО РІЗНИХ ПРИГОД
Пресконференція Зеленського 20 травня майже збіглася за часом з черговим касетним скандалом. Не менш гучним, ніж знаменитий скандал за участі Миколи Мельниченка. Причому за своїми наслідками «плівки» народного депутата і потомственого чекіста Андрія Деркача здатні нашкодити репутації України на міжнародній арені не менше, ніж свого часу нашкодили «записи на диктофон під диваном».
Тоді керівництво країни на чолі з Кучмою через розмови, які багато хто зрозумів як наказ вбити журналіста Георгія Гонгадзе, опинилося в повній залежності відразу від двох розвідок — російської та американської, в чиї руки потрапили тонни кримінального політичного компромату. Леонід Данилович на якийсь час став іграшкою в руках протиборчих держав. І був такою іграшкою, поки не залишив свій пост. А Україна перетворилася на буферну державу з усіма наслідками.
Тоді, до речі, ніхто як слід не розслідував, яким чином вдалося записати розмови вищого керівництва країни. Захищені від чужих вух так звані «ситуативні кімнати», якими хвалився Янукович, були і залишаються блефом хоча б тому, що ці кімнати обслуговували (й обслуговують!) чекісти, здатні записати, а потім опублікувати розмови, якщо це в їхніх інтересах.
На кого в даному випадку працював потомствений чекіст Андрій Деркач, який опублікував розмови п’ятого Президента України з віце-президентом Сполучених Штатів, можна тільки здогадуватися. Але точно не на нашу країну. Скандал, де голоси, схожі на голоси Петра Порошенка і Джозефа Байдена обговорюють поточну політику і взаємини двох держав, опубліковані Деркачем, ніяких таємниць і ніякого криміналу, наскільки відомо, не містять. Але для американських виборців вони реанімують історію з Burisma Holdings. Де син Байдена Хантер отримував від українців зарплату фактично ні за що. Тобто маємо справу з корупцією.
«Плівки Деркача» здатні вплинути на передвиборну кампанію у США і посварити українців з демократами, що саме по собі погано, а в разі перемоги Джозефа Байдена на виборах — дуже погано для України. Але це ще не все. У спілкуванні двох державних діячів чекіст Деркач угледів ознаки державної зради з боку колишнього глави нашої держави. За цим зверненням якраз напередодні пресконференції Зеленського ГПУ відкрила кримінальне провадження.
Але слово шостому Президенту України: «що стосується вироку пану Порошенку... я впевнений, що все це ще попереду. Ви ж бачили і вчорашній скандал. Я думаю, вони так керували країною, що їх чекає багато різних пригод і різних вироків. Не хочу про це говорити, тому що це повноваження не мої, а вирок — це суд».
Зауважте, повноваження не його, говорити не хоче, але сказав. Бажання посадити Порошенка затуманює розум Зеленського настільки, що йдеться уже не про підозру — про вирок! Зрозуміло, що без цього передвиборних обіцянок не виконати. Дірку в бюджеті не залатати, а до виборів на окупованих територіях України — як до Місяця пішки. Реформи в повний зріст — одне слово.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
ПІДОЗРИ І ВИРОКИ