АВТОРСКАЯ КОЛОНКА

 
   
   

КОНТАКТЫ
Информация должна быть свободной.
Ссылка — норма приличия.




При использовании материалов ссылка на источник обязательна. Copyright © 2018.
Top.Mail.Ru


 НЕ ТАК, ЯК У СУСІДІВ. ЯК? КРАЩЕ, НІЖ У СУСІДІВ


10-07-2020, 12:00 |

Хотів почати огляд з подій світового масштабу, поговорити про перспективи, про майбутні і минулі вибори, про те, коли почнеться пом’якшення карантину, про те, зрештою, що буде далі. Але загальні міркування доведеться відкласти. Треба реагувати на політичний землетрус в Україні.

ЗАКИДАЄМО ВСІХ ГРОШИМА

Новиною номер один тижня, що минає, стала заява про звільнення за власним бажанням, яку подав у середу, 1 липня, на ім’я президента Зеленського голова Національного банку України Яків Васильович Смо-лій (на знімку). Процедурно ця заява ні до чого не зобов’язує. Главу НБУ призначає і звільняє Верховна Рада. Передбачувану відставку спочатку обговорить Комітет ВР з питань податкової та фінансової політики, потім пропозицію комітету винесуть для голосування у сесійний зал.

Утім, як свого часу колишній очі-льник Кабінету мі-ністрів Олексій Гончарук, Яків Смолій звернувся за правильною адресою. У заяві йдеться, що «протягом тривалого часу на Національний банк України здій-снюється систематичний політичний тиск. Це унеможливлює ефективне виконання мною як головою покладених на мене обов’язків керівниц-тва діяльністю Національного банку та взаємодію з іншими державними органами. Своєю відставкою я хочу застерегти від подальших спроб пі-дірвати інституційні засади центрального банку в Україні».

Інституційні засади національного регулятора та його незалежність виписані у законі про НБУ та в Конституції. Її гарантом є чинний глава держави. Важко повірити, що Смолій свою заяву відправив, попередньо не переговоривши із Зеленським. Швидше за все, заява стала результатом такої розмови. І Президент України від голови Нацбанку зажа-дав чогось конкретного. Неможли-вого, за поняттями фінансового топ-менеджера.

У мережі і серед народних депутатів посилюється впевненість, що в Офісі Президента вже, не приховуючи, зажадали, по-перше, введення «ручних заходів» щодо регулювання кредитної політики в руслі «порятунку економіки від наслідків пандемії», а по-друге — відходу НБУ від жорсткої монетарної політики і включення друкарського верстата для покриття дефіциту бюджету. При цьому частина обранців (серед них і члени фракції «Слуга народу») такі заходи вітають.

Про те, що друкування «пустих грошей» ніяк не узгоджується з меморандумом МВФ, ні в Офісі Президента, ні в парламенті, ні в уряді нікого не турбує — перший транш за програмою стенд-бай отримано, а далі — хоч трава не рости. Про те, що дешеві кредити, видані вольовим рішенням, банкрутують українські банки, нікого не турбує тим більше. Головне — відрапортувати вчасно про номінальну індексацію прожиткового мінімуму, зарплат і пенсій. Неважливо, що новенькі хрусткі папірці за девальвації гривні нікому нічого не додадуть.

Утім, про що я? Одному з моїх приятелів довелося нещодавно брати участь в обговоренні економічних проблем України на середньому, але дуже солідному рівні. Говорили про прийняття закону «Про податок на виведений капітал», про невідкладність проведення інших реформ, наводили масу цифр, але коли мова зайшла про соціальні наслідки, з вуст адміністратора, представника «зеленої» влади, прозвучала проста пропозиція — давайте закидаємо їх (тобто населення) грошима.

Що можна додати до подібної пропозиції? Перейдімо краще до іншої теми.

ПРО ДИВАЦТВА БІЛОРУСЬКОЇ ЛЮБОВІ

Про політику північного сусіда (не подумайте поганого, мається на увазі Білорусь) чверть століття не було сенсу розмовляти. Там не було полі-тики, а був «бацька» Олександр Григорович Лукашенко, який побудував у центрі Європи зразковий радгосп за допомогою «ескадронів смерті» КДБ, що перебуває у «союзному шлюбі» з Росією. Молодята обіцяли одне одному з’їхатися в спільну державу, але так і не зважилися на це. Економіка Білорусі без того непогано жила за рахунок маржі від продажу російських енергоносіїв, а політики Росії на чолі з Путіним справедливо вважали «бацьку» гарантом стабільності на західному фланзі, здатному не допустити у себе Майдану, що лякає аж до холоду в п’ятах.

Директор білоруського радгоспу час від часу брикався, вимагав торгі-вельних привілеїв, відмовлявся від спільної з Росією валюти, робив різні реверанси в бік Заходу, але це відбувалося в рамках сімейних відносин. Кращого союзника, ніж Лукашенко, у Кремля не було ні на заході, ні на сході. Економічно набагато дешевше було терпіти дивацтва директора і задовольняти його апетит, ніж, наприклад, у результаті спецоперації приєднувати Білорусь до Росії. І витрачати на радгосп гроші, призначені для Сирії, Лівії, Криму і Донбасу.

Все змінили три обставини. Перша — війна з Україною і пов’язані з цим санкції Заходу. Друга — падіння цін на нафту і газ. Третя — пандемія коронавірусу. У сукупності ці удари завдали такої шкоди і так збитковій російській економіці, настільки спустошили «заначки» Кремля, що останнім часом для підтримки незалежного «бацьки» коштів залишалося дедалі менше й менше. Відповідно гірше й гірше ставало жити громадянам Білорусі. Захоплення диктатором, зумовлене чистотою вулиць і порядком у містах, почало танути, як сніг на сонці.

Показові акції скривдженого «бацьки», як-от закупівля нафти в Саудівській Аравії для білоруських переробних заводів або військовий парад, проведений в Мінську 9 травня, коли в Москві подібний парад відклали, не дали ніяких результатів. Довелося, образно кажучи, посипати голову попелом й особисто їхати до Путіна на уклін 24 червня, сидіти в спеку під Мавзолеєм на параді, а потім невідомо в якому статусі плентатися за «нареченим» і покладати квіти до пам’ятників.

Під час церемоній Лукашенко, вочевидь, сподівався про щось з Путіним домовитися, але навряд чи це вдалося. Господар Кремля домовляється із сильними. Від слабких він вимагає. Олександр Григорович — слабкий. «Силовий ресурс» полі-цейської держави вже не гарантує своєму патронові перемоги на президентських виборах 9 серпня. Ворожість білоруських виборців до колишнього улюбленця зашкалює. У Мінську і в Гомелі на стінах відкрито малюють «3%» — цифру підтримки «бацьки».

Втім, до виборів у Білорусі залишився місяць. І багато залежить від того, що Путін зажадав і що Лукашенко віддав за підтримку.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.


Газета: Чорноморські новини
 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.