Не всі безробітні поспішають шукати кращої долі за кордоном. Багато з них, а переважно жінки, намагаються заробити на життя не виїжджаючи за межі України. У селі, скажімо, можна знайти сезонну роботу в полі, але як прожити рік? Тому їдуть з надією у великі міста. Зокрема і в Одесу. А зважаючи на наплив робочої сили ще й із сусідньої Молдови, конкуренція серед охочих влаштуватися у приватні будинки прибиральницями, куховарками, гувернантками, покоївками, нянями, сиділками, двірниками, садівниками, охоронниками дуже висока.
Цю ситуацію і враховують агентства з працевлаштування. Деякі з них ставляться більш-менш шанобливо до претендентів на робочі місця, беруть певні зобов’язання щодо захисту їхніх інтересів. У договорах низки фірм зазначається, що наймач зобов’язується створити нормальну психологічну обстановку для роботи, а у випадку образи працівника останній має право розірвати угоду.
Та, в основному, зневажливе ставлення до пошукачів робочих місць починається вже з реклами. Якщо обіцяють безкоштовне працевлаштування, то насправді виявляється, що одразу або частинами треба буде віддати, як правило, не менше місячного заробітку.
Агентства всіляко догоджають роботодавцям за рахунок найманців. В одній з інструкцій для новачків ідеться: «Найнятий працівник не має права проявляти невдоволення, якщо господарі роздратовані або поводяться грубо». І далі: «Господарів згідно із загальноприйнятим етикетом слід називати на ім’я та по батькові й на «Ви», а працівників — на ім’я і на «Ти». Та хоча останнє слово й написане з великої літери, само собою зрозуміло, що в даному разі на домашню працівницю чи няню радять дивитися з позиціїї всім відомого Свирида Голохвостого, для якого простолюдин — «он тоже человек, но махонький-махонький».
Посередницькі фірми прагнуть знизити оплату найманої праці, щоб у них було більше замовників на робочу силу. Якщо розрахунки ведуться через фірму, то вона ще й залишає за собою право утримувати додатково частину заробітку, коли господарі поскаржаться на недобросовісне, на їхній погляд, виконання обов’язків нянею чи домробітницею. Якщо ж вийде з ладу побутова техніка (пилосос, пральна машина, мікрохвильовка і т.п.), працівниця, здебільшого, повинна відшкодувати вартість ремонту або самої речі.
Нерідко трапляється, що у господарів щось зникає. Ось конкретний випадок. Не знайшли сорочку голови сімейства. Покоївку звинуватили у крадіжці, обзивали, як хотіли, погрожували судом. Вона зі сльозами переконувала, що ніколи в житті не брала чужого. Але зобов’язалася за сорочку заплатити або відпрацювати. Жінку не вигнали, бо за мізерну зарплату такої старанної, як вона, годі було й шукати. До того ж господиня підозрювала, що чоловік забув сорочку у коханки. А через тиждень пропажа знайшлася в чохлі знизу матраца. Господарі гроші повернули, але вибачатися і не збиралися. Ось після цього терпелива наймичка й висловила «благодійникам» усе, що про них думала, хоча й знала, що тепер зароблені гроші їй не віддадуть, а судитися — собі дорожче.
Або інший випадок. Куховарка, підходячи вранці до воріт, натискала кнопку. Господарі через відеокамеру дивилися, хто прибув, а затим подавали сигнал на замок хвіртки. Працівниця потрапляла у двір і проходила до будинку мимо закритих у клітці собацюр. Та в один із днів, тільки-но за нею клацнув замок хвіртки, назустріч стрибнув вовкодав. Пес збив жінку, почав рвати одяг, ноги. Потім почав шукати горло. Вратувала випадковість. Звір з люттю схопив колючу брошку, і та застряла в його пащі. На шум вибіг дорослий син господаря і кинувся рятувати собаку. Жінка якось дісталася до коридора. Пес брошку таки виплюнув. Господарі полаяли сина за те, що не закрив клітку, а постраждалу кухарку негайно перевезли додому, «подарувавши» 400 гривень. Опісля викликали «свою» медсестру, яка й надала першу допомогу.
Два тижні наймичка не могла ходити, а коли зміцніла, то вже до тих господарів не повернулася. Дякувала Богові, що хоч не викинули за ворота, та й телефонували кілька разів. Щоправда, почувши, що поправляється, дзвонити перестали.
Щоб якось вижити, доводиться погоджуватися на драконівські умови праці, виписані навіть не для наймитів, а для невільників. Залишаємо в даному разі випадки, коли в дом-працівниці запрошують «симпатичну, лагідну дівчину віком до 25 років, бажано з проживанням». Тут, як мовиться, завдання зрозуміле і мета визначена. Говоримо лише про тих жінок, котрі хочуть заробити працею, а не тілом.
Агентства бувають на подив винахідлиаими в експлутації тих, хто до них звертається.
Новачкам наполегливо радять пройти курс навчання. Часто це марна трата часу, але, зрозуміло, за плату. А далі починається ще цікавіше. Бажаючим працевлаштуватися пропонують показати здібності на практиці. Вони повинні, скажімо, приготувати обід для персоналу агентства. Ясна річ, без оплати за працю. Інший іспит складають у потенційних роботодавців. Одержавши адресу якоїсь там Капітоліни Едуардівни, кандидатка в дом-працівниці їде на випробування. Їй дають купу м’ятої білизни, щоб випрасувала. .Після виконання завдання господарка уважно все розглядає. Зупиняється, наприклад, на модних штанах і зневажливо заявляє, що все доведеться виправляти самій, бо після такого прасування чоловік її або поб’є, або взагалі з дому вижене. Знічена прасувальниця про плату вже й не заїкається. А як домовляється господарка з агентством — то вже їхня таємниця.
Не варто стверджувати, що ставлення до тих, хто готовий працювати у будинках заможних господарів, завжди зневажливе, шахраювате. Є приклади, коли нянечки, гувернантки, куховарки стають ледь не членами сім’ї, працюють на одному місці багато років. Але сотні випадків свідчать про інше. Зокрема, поширений прийом господарів — створювати нестерпні умови для наймитів, коли їх хочуть позбутися, не заплативши за кілька тижнів, а то й місяців. Для цього досить висунути звинувачення в крадіжці речей чи продуктів, грубості, безвідповідальності. У подібних ситуаціях ті, на кого вішають мало не смертні гріхи, практично беззахисні. В інтернеті вже не один рік існує «Чорний список домашнього персоналу». Невдоволені господарі викладають у ньому всі паспортні дані звільнених наймитів, а далі додають характеристики на зразок: «Крадійка», «Псує майно», «Грубіянка», «Психічно неврівноважена», «Брехлива», «Хамовита»... А то висловлюються начебто й інтелігентно, але не менш підступно: «Завищена самооцінка». Тут уже спробуй довести, в кого вона завищена — у тих, хто звинувачує, чи навпаки.
Здавалося б, має бути так: ті, кого паплюжать через засіб масової інформації, можуть звернутися до суду і вимагати захисту честі та гідності. Досвідчений адвокат, набравши через інтернет сотні потерпілих клієнтів, міг би на таких справах озолотитися. Та адвокати не беруться за захист, бо добре знають, що у нашої Феміди пов’язка на очах поки що прозора.
За кордоном домашній персонал відстоює свої права по-різному. В одних країнах усе до дрібниць розписано законом. В інших — це один з напрямків діяльності профспілок. Ще в інших — працівники самі об’є-днуються і наймають фахівців, котрі, в разі потреби, наполегливо захищають постраждалих.
У нас же так званий домашній персонал ніким і нічим не захищений, хоча сьогодні він один з найчисленніших в Україні. Що-правда, з’явився закон про нянь, який передбачає виплату державою зарплати доглядальницям дітей віком до трьох років. Хоча в ньому й залишилися лазівки для шахрайства, але будемо розлядати цей документ як першу ластівку в системі захисту домашнього персоналу. А ще — сподіватися, що зростання кількості домашніх працівників призведе до їх організованості в самозахисті та вимог до влади законодавчо врегулювати цей сегмент ринку праці.
Вадим ГОЛУБЕНКО.
НЕВІЛЬНИКИ НАШИХ ДНІВ