Після тривалого перебування на міжнародній виставці в Італії в Одеський музей західного і східного мистецтва повернулися «Євангеліст Лука» і «Євангеліст Матвій» — твори видатного голландського живописця XVII століття, яскравого представника епохи бароко Франса Гальса. Цей великий виставковий проєкт проходив у Мілані, в Палаццо Реале, із 7 лютого з продовженням до кінця вересня і мав назву «Жорж де Латур. Європа світла».
Мабуть, люди старшого покоління добре па-м’ятають чи не перший радянський трилер «Повернення святого Луки» — про викрадення однієї з картин Франса Гальса під час виставки в Державному музеї образотворчих мистецтв імені О. Пушкіна у Москві. Це сталося у 1965 році, а детектив — художня версія цієї кримінальної історії — знятий у 1971-у режисером А. Бобровським. Завдяки цьому фільму картина Гальса стала відомою масовому глядачеві. Йшлося саме про раритет із зібрання Одеського музею західного і східного мистецтва, який цьогоріч здійснив благополучну подорож до Європи.
Про унікальність колекції нашого музею та згадані роботи Франса Гальса ми розмовляємо з в.о. директора закладу Ігорем ПОРОНИКОМ.
— Насамперед хочу відзначити, що наш музей володіє рідкісною колекцією західноєвропейського живопису, в якій є твори таких майстрів, як Караваджо, Гверчіно, Граначчі, Строцці, Гварді, Маньяско, роботи з майстерень Рембрандта, Рубенса, Рібери та інших метрів. Гордість нашої колекції — два ранніх твори Франса Гальса «Євангеліст Лука» і «Євангеліст Матвій» (середина 1620-х), — розпочав мій співрозмовник. — Участь у всеукраїнських і міжнародних проєктах не тільки популяризує культурний набуток минулих поколінь, а й підвищує престиж вітчизняних музеїв, їх привабливість для фахівців і широкої публіки.
— Біографія кожної картини розпочинається після того, як художник востаннє торкнувся пензлем її поверхні. «Євангелістам» Франса Гальса поталанило, скажімо, більше, ніж «Цілунку Юди» Караваджо — їхнє авторство не оскаржується і біографія достатньо чітко простежується…
— Не вдаючись у деталі, зазначу, що «Євангелісти» Гальса зафіксовані під час проведення аукціонів у Гаазі й Амстердамі у 1760 та 1771 роках. На останньому ці чотири твори були закуплені для Ермітажу, в чиїх запасниках вони вперше згадуються у 1773-у, отримавши відповідні номери, які можна побачити на полотнах (пізніше їх навіть вважали датою написання). За часів Олександра І цикл «Євангелістів» Франса Гальса був переданий у Таврійську губернію для католицьких храмів, а в період, можливо, Кримської війни він був розпорошений. «Євангеліст Лука» та «Євангеліст Матвій» потрапили до нас через Музейний фонд у 1920-у. До певного часу авторство цих творів приписували невідомим майстрам, до того ж — російської школи XIX ст., і лише в 1958 році, завдяки ґрунтовним дослідженням співробітниці Ермітажу, фахівця з голландського мистецтва Ірини Лінник, ми отримали ім’я автора та цілком ясну картину їхнього походження. Ще два зображення євангелістів цієї серії перебувають у Москві («Святий Марк») і в Каліфорнії, у Музеї Пола Гетті («Святий Іоанн»).
— Крім злощасної виставки у Москві у 1965 році, де ще побували одеські «Євангелісти»?
— Перша відома нам виставка з їх участю відбулася в Нідердандах у 1962 році, потім у 1964-у — в Ермітажі, у 1965-у — у Москві. У 1989—1990 роках проходила велика міжнародна виставка творів Гальса у трьох містах — Вашингтоні, Лондоні та Гарлемі. У 2005-у та 2012-у картини знову були у Москві, а в 2013-у — у Києві, в Національному музеї мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. Тож наші «Євангелісти» багато подорожували.
У серпні-вересні минулого року вони побували у Палаці Потоцьких — Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. Це був обопільний проєкт: у нашому музеї одночасно представлялася колекція польського художника-символіста Яцека Мальчевського із зібрання Львівської галереї. І буквально цими днями ми отримали наших «Євангелістів» з Мілана, де вони з лютого експонувалися в престижному Королівському палаці — Palazzo Reale.
— Що це була за імпреза?
— Це масштабний міжнародний проєкт під назвою «Жорж де Латур. Європа світла», організований компанією Mondo Monsrte Skira. Виставка — престижна, її експозицію складали як твори знаменитого французького художника Жоржа де Латура — послідовника Караваджо й майстра світлотіні, так і багатьох митців епохи бароко із музеїв Франції, Італії, Іспанії, Англії, Австрії, Нідерландів, Угорщини, Польщі, кількох музеїв США — загалом 28 знаних музеїв. Звичайно, домінували полотна де Латура, але були також твори Гальса, Яна Вермера, Рібери, Караваджо та інших живописців, для яких передача світла стала домінуючим образним засобом.
Зі східних теренів Європи була представлена тільки Україна. Двома музеями. Свого де Латура — картину «Платіж» («У лихваря») — надала Національна галерея імені Возницького. До речі, це єдина картина цього художника в музеях України й одна з дев’яти відомих, датованих цим автором. Принагідно зазначу, що й у російських музеях картини цього митця відсутні. Тож ми ще раз нагадали, якими шедеврами володіємо.
У колі провідних мистецтвознавців і фахівців музейної справи Європи подібне спілкування є надзвичайно корисним та перспективним, тим більше, з такою престижною установою, як Palazzo Reale. Наші зарубіжні колеги тепер мають більше уявлення про наш музей. Це заявка на високому рівні. Виставка діяла більше пів року і мала величезний успіх. Організатори видали високополіграфічний каталог, у який включені роботи Гальса з бібліографічним переліком наукових праць, присвячених дослідженню цих двох картин. Для нас це важливо, адже далеко не всі твори виставки потрапили до цього унікального видання.
— Як тепер відбувається процедура повернення картин?
— Відповідно до існуючої нині міжнародної практики, пов’язаної з карантином, експонати, надані для виставки за кордон, транспортуються після онлайн передачі, згідно з проведеним відеозаписом, тобто без безпосередньої присутності представника музею. Всі учасники зіштовхнулися з цим уперше, і, зрозуміло, ми дуже хвилювалися. Сподіваємося, це тимчасові обмеження.
— Чи були якісь конкретні пропозиції з італійської сторони?
— Поки що є наміри зробити якийсь спільний проєкт, втілення якого, як ви розумієте, вимагатиме великої підготовчої роботи. До речі, куратор згаданого проєкту — вже відома нам по Караваджо професорка, директорка Galleria Borghese Франческа Каппеллетті. Реалізація спільного задуму потребує підготовки й оформлення певного пакету документів. Наприклад, «стандартний звіт про об’єкт» на 28 сторінках, який необхідно заповнити по кожному пункту. В ньому описані умови, за яких одна із сторін готова надати свої музейні предмети на період проведення виставки іншій. Крім того, про це я вже говорив у попередньому інтерв’ю («Чорноморські новини», 26.09.2020; «День», 30.09.2020), в Італії готується масштабна виставка до 450-річчя Караваджо, і наші італійські колеги мають намір не тільки підготувати виступ про одеського «Христа», а й висловлюють зацікавленість, за сприятливих умов, бачити цю картину в ювілейній експозиції. Готується до випуску каталог усіх творів Караваджо! Отже, участь у згаданому проєкті — це й заявка на майбутнє.
— Обмін виставками: наскільки українські музеї готові до цього?
— Наші умови зберігання в основному відповідають західним стандартам, за винятком кількох пунктів, зокрема щодо наявності клімат-контролю приміщень. Але якщо органі-зовувати виставку в певний сезон, то цієї проблеми можемо уникнути. Наприклад, львів’яни, які частіше за нас беруть участь у подібних проєктах, досить успішно з цим справляються. Головне — щоб була зацікавленість. Ми також сподіваємося на те, що врешті-решт буде завершений реставраційний ремонт музейної будівлі, який передбачає не тільки оновлення пам’ятки архітектури, а й модернізацію інженерного та музейного обладнання відповідно до сучасних стандартів.
Розмову вів
Володимир КУДЛАЧ.
НА ЗНІМКУ: Ігор Пороник з поверненим шедевром.
Фото з архіву Одеського музею західного і східного мистецтва.
ПОВЕРНЕННЯ СВЯТОГО ЛУКИ