17 січня сповнилося 80 років ветеранові одеської журналістики Геннадієві Олександ-ровичу Проніну. З нагоди славного ювілею «Чорноморські новини» звернулися до колеги з проханням розповісти про найважливіші факти з його життя. Ось що він повідав:
— Самому не віриться, що вже стільки «нацокало», бо за календарем я — ще «довоєнний». Народився на Херсонщині. Війну пам’ятаю мало. Коли мама-фронтовичка потрапила у шпиталь, мене віддали до дитбудинку. Забирати сина мама приїхала інвалідом на милицях, але дітки — круглі сироти — мені заздрили…
Виживати звик у голодівку 1947 року. Виливали в степу ховрахів, добували якесь насіння з мишачих нір, ловили горобців під стріхами, їли стебла будяків.
Як підріс — стало легше. З четвертого класу в канікули заробляв трудодні на хліб водоносом, їздовим на відвезенні зерна від комбайна і так далі — по всіх щаблях жнивних «посад».
Потім, якщо стисло, здобув дві вищі освіти — філософа і журналіста, був цивільним та військовим кореспондентом багатьох газет, зокрема «Чорноморської комуни» (нині — «Чорноморські новини»), «На боевом посту», «Одеські вісті». А ще в різні часи працював механізатором у полі, вчителем, ливарником на заводі «Кінап», канатником на «Стальканаті».
Маю двох синів і доньку, п’ятьох онуків і правнучку. Збудував шість будинків, виростив не менше сотні дерев, у тому числі й у зоні вічної мерзлоти.
Основна тематика в пресі: наука та економіка. А також — гумор: фейлетони, гуморески, короткі жартівливі історії, а для друзів-поетів — пародії.
Від редакції. Вітаємо Геннадія Олександровича з ювілеєм і бажаємо йому ще довго не перейматися кількістю років та залишатися активним автором «Чорноморських новин». Пропонуємо читачам добірку його пародій на вірші одеських поетів.
* * *
Те, що було, уже немає...
Чия тут правда чи вина?
Стебло вже вітер піднімає,
Стебло безплідне кавуна.
В. Т-б.
А наш поет ще силу має,
Нуртує в нім козацька кров,
Стебло не вітер піднімає,
А до дівчат палка любов!
* * *
Я вышел трезвым на Арбат,
Поспав на Киевском вокзале.
Арбат немножечко горбат
И чуточку провинциален.
А. М-о.
Все тот же вечером Арбат,
Иду согбенный по Арбату,
До основания поддат,
Готовый фейс набить собрату.
* * *
Гвоздь торчит в половице,
Под глазами круги.
– И чего не сидится?
Не выходят стихи?
В. К-к.
Со стихами – в порядке,
Рифмы вяжутся в гроздь,
Только мучит загадка,
Как застрявшая кость:
Сколько можно, ребята,
Проколоть и порвать,
Если будет проклятый
Гвоздь со стула торчать?
* * *
Идет игривою походкой
Девчонка по стопам молвы...
Кто драгоценною находкой
Вплетет ее в венок судьбы?
В. М-в.
Ведь я не робот и вдогонку
За ней душою тайно льну,
Одним глазком – на ту девчонку,
Другим, понятно, – на жену.
* * *
За Дубровником
в бухті пречистій –
Пляж, оливи, цілющий озон,
Загоряють німці-туристи
Із готичного міста Бонн.
В. В-ь.
Може, варто копіювати
Нам, збіднілим, оцих панів,
І ходить, як зродила мати,
Не соромлячись, без штанів?
* * *
І наче хтось вино черлене
У нашу кров раптово влив,
Ти пригорнулася до мене,
І ми у танок попливли...
В. В-ь.
А почуття все наростали,
Зняла ти хустку, я – піджак,
Рум’янцем щоки запалали.
Любов нас гріла чи коньяк?
ДОБРИХ СПРАВ — ІЩЕ НА МІХ!