ІРИНА БАДЮК: «ДИТИНА — ЦЕ МАЛЕНЬКА ОСОБИСТІСТЬ»

Масштабний освітній проект «Нова українська школа» (НУШ), стартувавши цього навчального року, ставить амбітну мету — створити школу, в якій буде приємно навчатися, де учням даватимуть не лише ґрунтовні знання, а й уміння застосовувати їх у житті. У досягненні цієї мети ключову роль відіграє керівник навчального закладу, адже саме він повинен створити всі умови для успішного втілення цієї освітньої ініціативи.

Про те, чи завжди все вдається та з якими проблемами доводиться стикатися, розповідає директорка Одеської загальноосвітньої школи №55 Ірина Миколаївна Бадюк:

— Директор Нової української школи завжди має бути енергій-ним, активним, небайдужим та доброзичливим. Саме його добрий настрій робить «погоду» у шкільній домівці, створюючи творчу та дружню атмосферу. Тоді учень чи вчитель не чекають зустрічі з тобою як якогось покарання. Буває, посміхнешся, похвалиш за якісь, навіть маленькі, успіхи дитину або педагога, і потім увесь день людина випромінює радість. А якщо є натхнення — будь-які нововведення сприймаються з цікавістю. З учителями завжди обговорюємо наші напрацювання, разом шукаємо шляхи вирішення проблемних питань. Прагну заохотити колектив саме до творчого пошуку та зробити все можливе, щоб навчання відкривало дітям досі невідомий, але такий захоплюючий світ. Адже школа — це живий організм, який росте, розвивається, а директор підтримує його у тонусі та підживлює своїм прагненням до вдосконалення.

Школа має бути світлою і доброю. Саме такий шлях розвитку пропонує нам НУШ, основна місія якої — допомогти розкрити й розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем та батьками.

Знайомство зі школою для цьогорічних першокласників розпочалося з веселого дійства — посвяти у першачки. Дітки співали і танцювали, а для батьків було завдання — знайти свою дитину лише за кольоровим бантиком. Гарний настрій доповнило здивування батьків від того, наскільки змінився підхід до навчання: це й оформлення кабінету, й наявність сучасних технологій та розвиваючого навчального інвентарю, і навіть психологічне налаштування педагогів на роботу в умовах освітніх змін. Ця програма дає першокласникам більше можливостей адаптуватися у нових умовах: у них нема домашніх завдань, оцінки ставлять олівцем, та й взагалі навчання більше схоже на цікаву пізнавальну гру без суворих рамок.

У моєму розумінні сучасний директор — це не лише керівник освітнього закладу, це людина, яка згуртовує учнів, учителів та батьків, стає провідником інновацій у процесі навчання — одне слово, робить усе, аби школа стала другою домівкою, де тебе розуміють, де комфортно не лише навчатися, а й розкривати свої здібності, зрештою відпочивати! Педагоги мають усвідомити, що дитина — це не лише учень, це маленька особистість зі своїм настроєм, мисленням, потребами… Учитель повинен уміти допомогти їй у навчанні, психологічній адаптації, налагодженні дружніх стосунків з ровесниками, сприяти встановленню довірчих взаємин із батьками.

Один із напрямків роботи НУШ — «школа-родина». Втілюючи його, ми вчимо батьків та ді-тей живому спілкуванню, заохочуємо їх до справ, які можна зробити, лише об’єднавши зусилля.

Нещодавно першачки вивчали звуки. Для цього вони разом з батьками у скляні пляшечки насипали різні крупи: гречану, рисову, пшеничну тощо. А вже на уроці з учителем дітки вчилися розрізняти, який звук голосніший, який — тихіший, адже кожна пляшечка «звучала» по-своєму. Такий, на перший погляд, простий приклад навчає їх увазі, спостереженню, розвиває мовлення та фантазію: одному здається, що цей звук схожий на дощ, інший переконаний, що ця пляшечка «звучить» як посмішка…

Чи, наприклад, до дня зустрічі птахів було завдання змайструвати шпаківні. Робота кипіла; батьки разом з дітками змайстрували пташкам нові домівки, встановили їх, провели веселе свято, під час якого малеча дізналася багато цікавих фактів про світ тварин. Така спільна праця вчить дітей доброті, розумінню, толерантності, співчуттю.

Сучасне покоління дуже залежить від гаджетів, ми ж намагаємося компенсувати цей брак реального, а не віртуального, спілкування. Аби дітей залучити до спілкування з книгою у шкільній книгозбірні працює бібліотечний гурток «Совеня», який вони залюбки відвідують.

Не останню роль у втіленні в життя програми НУШ відіграє облаштування класів та наявність навчальних матеріалів. Ми щиро вдячні департаменту освіти Одеської міськради та Центру фінансування закладів освіти Київського району за допомогу у цьому питанні. Не стоять осторонь і батьки — нещодавно вони змайстрували необхідний інвентар для розвитку дрібної моторики, який неможливо купити у жодному магазині.

Ми завжди відкриті до спілкування з колегами-освітянами, постійно беремо участь у різних семінарах, конференціях, «круглих столах», форумах міського, обласного та республіканського рівнів, адже вкрай важливо обмінюватися досвідом, аналізувати роботу, особливо зараз, в умовах проведення масштабної освітньої реформи. Нещодавно у нас, на базі початкової школи, проходив міський семінар щодо роботи НУШ з батьками та учнями, під час якого відзначили наші здобутки у втіленні цієї освітньої інновації. Учасники семінару спробували «приміряти на себе» навчання за програмою НУШ: використовували інтерактивну дошку, згуртовано й жваво виконували колективні завдання, спілкувалися, сидячи на килимках у зоні відпочинку…

Коли мене питають про те, що дає НУШ дітям, з упевненістю відповідаю: у мене, як то кажуть, виростають крила, коли чую від батьків чи вчителів, що діти з радістю, у піднесеному настрої йдуть до школи! У ці хвилини розумію, що ми — на правильному шляху. Тому всім педагогам хочу побажати, щоб іскринка натхнення у їхніх очах запалювала полум’я творчого пошуку у спраглих до знань душах учнів!

Сергій ПЄНЯЄВ.