ЩИРІСТЬ НАРОДНОЇ КАРТИНИ

Наприкінці року в музеї «Степова Україна», що на вул. Ланжеронівська, 24-а, відкрилася виставка українських народних картин 1950—1960 років, яка триватиме два місяці.

Кожен, хто завітає на неї, зможе зануритися у світобачення людей, наділених Господом іскрою таланту, які живуть поміж нас чи були сусідами наших батьків.

Популяризаторка народного мистецтва, натхненниця виставки Олена Сайдель на своїй фейсбук-сторінці написала:

«Дякую усім, хто завітав на відкриття. Не втомлююсь популяризувати народну картину — щиру, глибоку і правдиву. «Селянська», «базарна», «кітчева», «дикувата», «міщанська», «несмак» — усе це про народну картину. Тому десятки років це народне мистецтво не цінували, не збирали, не вивчали. Побутувала народна картина в селянському середовищі, а серед мистецтвознавців була чимось меншовартісним, навіть ідеологічно шкідливим, бо виходила за рамки так званого соціалістичного реалізму.

Не втомлююся розповідати про народну картину, влаштовувати виставки, тішуся, коли в очах інших бачу зачудування та щире захоплення.

Дослідник української народної картини Олександр Найден наголошує ще й на величезній духовній місії, яку виконувала свого часу українська народна картина: «…Народна картина…допомогла селянству вижити в часи лихоліття, зберегти свою культуру й залишитися собою».

«Є два фундаментальні дослідження на тему українських народних картин, — розповіла на вернісажі Олена Сайдель. – Саме на них я спираюсь у систематизації своїх зборів. Це робота мистецтвознавця Олександра Найдена «Народна картина «Ангел стереже дітей», вона вийшла у 2008 році, а буквально нещодавно, у 2019 році, вийшла книга про семантику народного живопису. З цих книг і почалося моє захоплення народною картиною. Це вже друга виставка, яка відбувається в Одесі, перша була цілком присвячена картинам на сюжет «Ангел стереже дітей». Цей сюжет за популярністю стояв на першому місці. Такі картини писалися на основі німецьких листівок, що потрапили на територію України після Другої світової війни, та виконували роль домашньої ікони. Звичайно, їх не поміщали поруч із іконами, просто вішали на стіну, але в багатьох хатах хотіли бачити картину із зображенням ангела-охоронця над ліжком дитини. Серед розрухи, лихоліття, безлічі смертей хотілося зберегти майбутнє – дітей…».