«Синдром біженця»

Від початку війни вже понад 5 мільйонів українців роз’їхалися по всьому світу. В умовах фізичної загрози життю для здорової людини цілком нормально боятися, панікувати і постійно змінювати емоційний стан. Мозок кожного проживає новий тяжкий досвід.

У більшості з тих, хто вимушено втікав від війни в інший регіон чи в іншу країну, природно, може почати розвиватися «синдром біженця», який підсилюється, коли перебуваєш в оточенні інших біженців. Зрозуміло, що люди довкруж тужать, плачуть, пос-тійно діляться тривожними новинами, часто бувають роздратованими, злими або ж, навпаки, абсолютно байдужими до всього, що коїться.

Найбільш типові симптоми «синдрому біженця»: відчуття безпорадності, підвищена дратівливість, спалахи агресії, подавлений настрій, емоційна відстороненість, ангедонія — нездатність відчувати радість і задоволення, різкі коливання почуттів до тих, хто приймає — від безмежної вдячності до злості через їх благополуччя.

«Синдром біженця» розвивається не у всіх, хто наважився на переїзд, адже це залежить від стану психіки кожної окремої людини і від тих, хто її оточує.

Якщо біженець — ви

Спробуйте тримати в голові усвідомлення того, що люди, які вас приймають, не винні в тому, що з вами сталося.

Ви не здатні уявити себе в ситуації, якої у вашому особистому досвіді не було, відтак набувайте нового досвіду.

Пам’ятайте, що інші вам допомагають так, як можуть і як особисто уявляють те, що саме вам потрібно. Мінімізуйте свою невизначеність у побутових й організаційних питаннях через прямі запитання до приймаючої сторони. Нині не час додумувати, здогадуватися, фантазувати, занадто соромитися. Як і до війни, про все важливе треба говорити вголос. Але шануйтеся!

Пам’ятайте про різницю в культурі, побуті, звичках, сімейних ритуалах. Це стосується не тільки тих, хто виїхав до іншої країни, а й тих, хто опинився в інших областях України. Намагайтеся з перших днів зрозуміти основні принципи і «закони» родини чи спільноти, в якій ви живете, і докладіть зусиль, щоб їх не зруйнувати.

Якщо приймаєте біженців

Біженці — люди у зовсім іншому психологічному стані, ніж люди з мирного життя. Різниця не завжди помітна, але вона — величезна. Ті, хто виїхав з країни, втратили можливість бути вдома у безпеці, втратили рідних, помешкання, авто, роботу, статус, звичну їжу, власні правила життя. Багато хто тікав з-під обстрілів, ракет і бомб.

Що треба розуміти тим, хто їх приймає? Біженці можуть почуватися безпомічними і бути пасивними, апатійними. Це реакція нервової системи на травматичну ситуацію. Таким чином людина ніби знімає із себе відповідальність за сьогодення. Дуже важливо, бачачи таку поведінку (страх, агресія, загальмованість), не сприймати її на особистий рахунок і вважати невдячністю, невихованістю. Пам’ятайте, що це неусвідомлене прохання про підтримку, співпереживання. Уявіть, що перед вами людина, якій фізично погано і їй дуже болить. Ви ж, мабуть, не очікуватимете від неї посмішок чи активності?

Пам’ятайте, що ви не здатні уявити себе в ситуації, якої у вашому особистому досвіді не було. Це неможливо. Тому прогнозувати поведінку людини, яку ви прихистили, у форматі «Я би на твоєму місці вже…» — недієва стратегія, що призводить до неадекватних очікувань з вашого боку та до образ і відчуття несправедливості з боку біженця.

Ще такий важливий момент. Часто через сильне почуття провини (я втік від війни, але діти чи мої батьки залишилися в небезпеці, чоловік чи син вою-ють тощо) люди хочуть повернутися додому: мовляв, як уже буде, так буде. Цей стан може погіршуватися, якщо оточення засуджує рішення поїхати. Пам’ятайте, ті, хто засуджує, роблять це через власний страх і безпорадність, тому спрямовують свою агресію на інших. Кожен сам відповідає за свої рі-шення. Комусь доцільніше ви-їхати, а комусь — залишитися.

Як полегшити свій стан?

Прийміть свідомістю й душею той факт, що ваші почуття є нормальними в даній ситуації, не звинувачуйте і не засуджуйте себе. Дайте собі час адаптуватися.

Подумайте: чи зможете ви бути корисними, перебуваючи під обстрілами, а чи таки краще допомагати країні з безпечного місця? Не вдається виконувати якісь доручення або справи — просто тихо-мирно живіть, а тим, хто залишився, буде легше від розуміння того, що ви у безпеці.

Говоріть про свої почуття з тими, хто поряд. Зрозумійте, вам не повинно бути соромно за власну безпеку.

Майте чіткий план: де і як довго ви будете проживати, де братимете продукти, чи є можливість влаштуватися на посильну роботу тощо. Почніть поступово процес соціалізації на новому місці.

За можливості повертайтеся до довоєнних побутових звичок і ритуалів. Так, війна триває, але це не означає, що треба відмовляти собі в гігієні, ранковій каві, перегляді фільмів, інших маленьких життєвих радощах, якщо на це є час та можливість.

Знайдіть тих, кому зараз потрібна ваша допомога, доєднайтеся до місцевих волонтерських організацій.

Пам’ятайте, що треба уціліти, повернутися додому, коли закінчаться усі ці жахіття. Тож починайте будувати свої плани з Україною вже зараз.

За матеріалами Одеського обласного центру громадського здоров’я