Ми любили дядька Сашка. Від нього струменіло щось настільки потужне, надійне і світле, що, стрічаючись з ним, ти відразу — які б клопоти не обсідали — почувався спокійнішим, захищенішим, впевненішим. Обережний потиск міцної руки, побратимські (для молодших — батьківські) обійми, щира усмішка з-під розкішних вусів і безперервний потік іскринок-живинок із стожарів-очей…
«Алло! То дядько Сашко. Є ідея. Увечері забіжу на хвильку — обмізкуємо. Виходитиму з майстерні — дринькну…».
Спорожніла без майстра майстерня. Дзвонить, але не «дринькає» телефон. Затужила по вірному синові старенька (шість віків вже стоїть на Чорному морі) Одеса, враз збурунився в ясну й тиху погоду Хаджибейський лиман. Осиротіли всі, хто знав і любив (а його не можна було не любити) цього велетня духу, взірця людської гармонії й самовідданого патріотизму —Олександра Явдокимовича ЦИРКУНА.
«Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану…»
Життя зріднило нас із дядьком Сашком у найважчу для «Чорноморки» годину. Навесні 2010-го він одним з перших став в оборону єдиної на Одещині не лише за мовою, а й за змістом української газети, яку будь-що намагалася закрити тодішня не українська влада. То були понад три з половиною роки (аж до Революції Гідності) спільних випробувань — редакції і читачів «Чорноморських новин», які, згуртувавшись, вистояли в тій нерівній боротьбі проти, здавалося, нездоланної системи. Вистояли, бо надихали мудрі, сильні й жертовні люди. Такі, як дядько Сашко, Олександр Явдокимович Циркун. А потім разом зібралися біля Дюка, на Одеський Євромайдан…
Олександр Явдокимович у всьому прагнув гармонії. І досягав її. У творчості — як знаний архітектор. У родині: дружина, діти, внуки — то було для нього, як і він для них, святе. У взаєминах з друзями, знайомими і зовсім чужими людьми — поперед усіх чеснот ставив порядність і гідність. У стосунках з Природою: вибираючись з міста на дачу, що на березі Хаджибею, ходив, аби черпати силу від Землі, лише босоніж, обливався холодною криничною водою й щосвітанку вітався із Сонцем, що сходило над лиманом…
Олександр Явдокимович жив у гармонії з усім Світом і з рідною матір’ю-Україною.
Це про таких Ліна Костенко написала:
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти, Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
ІЗ ТИХ, ХТО НЕБО ДЕРЖИТЬ НА ПЛЕЧАХ