Від Одеси до Балти: з чого починалася українська залізниця

17 травня 1863 року в Одесі відбулася урочиста церемонія освячення початку будівництва першої в Україні залізниці від Одеси до Балти протяжністю 213 км. На роботах було зайнято близько 30 тисяч чоловік.

Одеська залізниця є однією з найстаріших в Україні. Її довжина – 4 тисячі 169 кілометрів. Обслуговує шість областей, пролягає через 65 міст, 134 селища міського типу, 9 морських і 3 річкових порти.

Фінанси надали купці

Перший потяг пустили у грудні 1865 року. Також регулярний рух поїздів розпочався на лінії Роздільна-Кучурган.

Щоб відправляти збіжжя і крам, ананьївські купці профінансували будівництво залізниці від міста Балта до села Жеребкове. Неподалік заснували станцію Чухачівка, названу на честь тодішнього керівника Одеського залізничного і морського транспорту адмірала Чухачова.

Одразу ж Ананьївське земство відвело землю під будівництво поштової дороги між селом Жеребкове і містом Ананьїв протяжністю 15 верст і 250 сажнів.

Місцевим землевласником Гижицьким була зведена триповерхова будівля залізничної станції. На першому поверсі були станційні приміщення, а на другому і третьому проживали робітники залізниці.

Станції Любашівка — 156 років

У 1868 році залізнична колія пролягла від Балти до Ольвіополя (нині Первомайськ Миколаївської області). На цьому відрізку залізниці запрацювала станція Любашівка, де була збудована грандіозна триповерхова будівля вокзалу, яка й дотепер залишається найвищою спорудою (якщо не враховувати елеватор) у селищі.

Попри свій поважний вік, станція Любашівка знаходиться у прекрасному стані. Пам’ятка архітектури знаменита й тим, що в середині 80-х років XIX століття в одній з квартир мешкав разом з родиною майбутній заслужений артист Державного академічного Малого театру і кіноактор Степан Кузнєцов. Його батько Леонід Карпович орендував станційний буфет, а син допомагав йому годувати пасажирів.

Відкриття станції заохотило землевласників до розвитку зернового господарства і переробних підприємств. Так, поміщиця Малиновська збудувала в селі паровий млин, а на базі місцевих покладів глини і піску – цегельний завод.

У 1910 році через станцію пройшло два з половиною мільйони пудів вантажів, з них — півтора мільйона пудів хліба.

На початку Другої світової війни станцію бомбардувала ворожа авіація, та жоден снаряд не завдав споруді шкоди.

У 2000 році тут провели капітальний ремонт, оновили і внутрішні приміщення. Будівля, за задумом архітектора, убезпечена від вібрації курсуючих вантажних та пасажирських потягів. За роки існування на стінах не з’явилося жодної тріщинки.

«Ну що, будеш машиністом?»

Чимало жителів Любашівки приналежні до професії залізничник. Серед них — потомствений залізничник Микола Добровольський.

Якось, перегортаючи підшивку газети «Хлібороб» за 1980 рік, натрапив на статтю «А машиністом буде» за підписом завідувачки дитячого садка Ніни Трихіної. В ній ішлося про її семирічного вихованця Миколку, який розповів, що хоче водити електропоїзди, як його татусь Петро Добровольський. Батько хлопчика все життя трудився на залізниці, розпочавши складачем состава, а потім – машиністом тепловоза. Коли повертався з чергового рейсу, надягав сину форменого картуза, підкидав догори і промовляв: «Ну що, будеш машиністом?»

Мрію хлопець втілив. Він освоїв професію помічника машиніста тепловоза, влаштувався працювати в локомотивне депо Подільська. Після служби в Збройних силах України Микола Добровольський знову повернувся у рідний колектив. Згодом продовжив навчання в Одеській технічній школі, після закінчення якої отримав посвідчення машиніста.

Юрій Федорчук