Нові імена одеських вулиць: хто такий Олександр Стурдза?

«Одеське життя» продовжує серію публікацій, у яких розповідає про видатних діячів культури, на чию честь будуть названі міські вулиці. У районі 9-ї станції Великого Фонтану знаходиться провулок, який звався Червоними зорями. Тепер провулок буде перейменований на честь дипломата, письменника та благодійника Олександра Стурдзі і називатиметься Стурдзовським.

Пішов зі служби через розбіжності з начальством

Олександр Стурдза походив із знатного молдавського роду, тому здобув гарну домашню освіту, знав шість мов, навчався у Німеччині, тривалий час жив у Європі, Константинополі, а згодом оселився у Російській імперії. Він служив у міністерстві внутрішніх справ і дослужився до чину таємного радника, який приблизно відповідав армійському званню генерал-лейтенанта.

1821 року, у віці 30 років, він приїхав до Одеси. Слідкував за боротьбою греків за незалежність та допомагав біженцям з Османської імперії. Однак незабаром його знову призвали на службу, і він взяв участь у роботі над адміністративним перетворенням Молдови та Валахії. Через розбіжності з міністерствами закордонних справ і народної освіти Стурдза подав у відставку, поїхав зі столиці і остаточно оселився в Одесі.

Заснував цвинтар, де й був похований

Жив Олександр Стурдза на початку Катерининської вулиці, а також володів садибою на Малому Фонтані. Під час чумної епідемії Стурдза входив до одеської комісії з боротьби з чумою, був одним із засновників Товариства історії та старожитностей Новоросії, брав участь у заснуванні Архангело-Михайлівського жіночого монастиря. Протягом 12 років був віце-президентом Товариства землеробства південної Росії. З іншого боку, Стурдза займався літературної діяльністю.

1846 року Стурдза дав гроші на будівництво Воскресенської церкви, проект якої створив архітектор Франц Моранді. Поруч із церквою було розплановано цвинтар, на якому ховали багатих людей, а плата за місця йшла на підтримку виховного притулку для дівчаток-сиріт.

Помер Олександр Стурдза у червні 1854 року. Поховали благодійника у фамільній усипальниці на Воскресенському цвинтарі Одеси, який він свого часу і заснував. У 1930-х роках цвинтар був зруйнований.