Під урвищем біля самого бульвару: як в Одесі відкрили перший дитячий садок

Ще в середині ХІХ століття в Одесі почали відкриватись спеціальні місця для активного відпочинку дітей. Культура дитячих садків тільки-но зароджувалась по всій Європі, і в Одесі намагалися не відставати. Дякувати за майданчики для дитячого дозвілля треба було Йосипу Чижевичу, на той момент — члену торгово-господарського відділу одеської управи.

​​Займіть наших дітей: чому Одеса потребувала дитячого садочка

Дитячі садки в Одесі створювалися за прикладом Західної Європи. Їхня поява мала велике значення для міста, оскільки багато батьків, які працювали на виробництві, змушені були залишати дітей без нагляду на весь день. Зазвичай діти гралися на вулицях, де могли спровокувати аварію чи самі потрапити під колеса, бо іноді розважалися тим, що вискакували навперейми транспорту.

І хоча до появи першого автомобіля в Одесі залишалося ще чотири роки, возів та екіпажів на вулицях міста було достатньо. Тому ідея організувати місця, де діти могли б грати в безпечному оточенні, а також подалі від поганого впливу маргінальних особистостей, дуже сподобалася одеситам.

 Саме в цей час у відомого в Одесі актора Віктора Форкатті, який займався підприємництвом, добіг кінця термін оренди муніципального саду. Спочатку цю частину Приморського бульвару збиралися знову здати в оренду «для розваги та лікування мінеральними водами», але Чижевич запропонував більш кориснішу ідею. У нижній частині, «під урвищем біля самого бульвару», вирішено було організувати майданчики, де могли б проводити час одеські бешкетники. 

Рішення влаштовувало як батьків, так і самих юних одеситів, тому що ігри в парку були приємніші та безпечніші, ніж на вулиці. Крім того, за дітьми там наглядали дорослі.

Все найкраще — дітям: як Чижевич розвивав свой проэкт

За планом, який Чижевич представив міській думі, в саду мали бути встановлені різноманітні атракціони, спортивні снаряди, лавки, майданчики для крокету. Дума ухвалила проєкт і навіть фінансувала його реалізацію. Керував роботами сам Чижевич. Зробили благоустрій території, відремонтували ворота, павільйони, ресторан, засипали вибоїни та виготовили лавки. Крім того, в саду встановили дерев’яну платформу для танців, обладнання для ігор та гімнастичні комплекси, а над воротами прикріпили вивіску «Дитячий садок». Влітку 1887 року сад відкрився для відвідувань.

Гроші на його утримання виділяли з міського бюджету та отримували від оренди: підприємці додатково встановлювали у парку каруселі, тир, продавали морозиво, напоЇ та солодощі. У літню пору діти могли грати тут до заходу сонця, а взимку — з 10 години ранку до чотирьох дня. Вхід до садка був безоплатним для дітей будь-якого віку та дорослих, гроші за вхід брали лише тоді, коли організовували народні гуляння.

У саду була величезна кількість зелені, квітів, спеціально підстрижені газони, де було заборонено гратися. Проте на траві між деревами, на алеях і відведених для ігор майданчиках діти могли почуватися цілком вільно. У саду також не можна було вигулювати будь-яких тварин, хіба що дозволяли приходити дамам зі своїми «кишеньковими» собачками.

Під пильним наглядом: навіщо потрібні були наглядачі?

Міська влада постійно стежила за станом майданчиків для дітей: щороку ремонтували атракціони, додавали нові розваги, наприклад, встановили безкоштовний кегельбан, який став улюбленим місцем проведення часу старших учнів гімназій.

Сад охороняв сторож, а за чистотою та порядком стежив різноробочий. Для керівництва садком спеціально наймали наглядача, який мав відповідну освіту. Він стежив за порядком, не допускав на територію підозрілих, маргінальних чи нетверезих особистостей, видавав інвентар, а також перевіряв якість продуктів, якими торгували на території саду.

Для допомоги наглядачам приймали слухачок вищих жіночих педагогічних курсів із дошкільного виховання. На цих курсах вивчали методи німецького педагога-теоретика Фрідріха Фребеля, який вигадав саме поняття «дитячий садок». На батьківщині педагога слухачок цих курсів називали «дитячими садівницями», а в нас глузливо іменували «фребелічками».

Усім приклад: чим одеський дитячий садочок був унікальний?

Ще в XIX столітті вихователі намагалися більше займати дітей рухливими іграми. Щоправда, вважалося, що спортом мають займатись виключно хлопчики, на яких і були розраховані спортивні майданчики. Існувала думка, що дівчатам розвивати м’язи не потрібно, це нібито не передбачено жіночою фізіологією, тому найактивнішими вправами для них вважалися стрибки через мотузку та танці.

Однак Чижевич під час планування дитячого садка намагався уникнути такої дискримінації. Але все ж таки дівчатка та хлопчики гралися окремо. Двічі на тиждень викладач навчав дітей танцям. Першим «дитячим» учителем танців в Одесі був Олександр Цорн, син відомого педагога та теоретика танцю Альберта Цорна. У дні, коли проходили заняття, сад відкривали до третьої години дня, а уроки танців закінчувалися лише тоді, коли темнішало. У «танцювальні» дні вхід був платним — 10 копійок, проте ця ціна не змінювалася протягом багатьох років. Окрім танців, діти брали участь у театральних постановках та концертах, для чого спеціально обладнали сцену та зробили декорації.

Усі дитячі садки фінансували з міського бюджету. З газет про одеську витівку незабаром дізналася вся імперія, і сюди для запозичення досвіду стали приїжджати освітяни з інших великих міст. Також надходили листи з проханнями проконсультувати щодо того чи іншого питання.

Перший дитячий садок в Одесі проіснував понад 20 років, а інформація про нього увійшла до багатьох туристичних путівників. У своїх творах про нього згадували також Валентин Катаєв та Володимир Жаботинський.

Ирина Сорокина