Рожевий локон, або обережно, бабусі, - "втомлені гуси"!

…Вбивство сталося в Малиновському районі Одеси. Попередньо встановлено, що онук забив бабусю ножицями - він завдав жінці кілька ударів в область голови. Усе закінчилося жахливо - від отриманих травм потерпіла померла на місці.

…Один дотепник придумав жарт про те, що люди діляться на «жайворонків, сов і вічно втомлених гусей». А от скільки б я не спілкувалася з молоддю, чомусь надто часто бачу у її представниках саме таких «втомлених гусей».

Геть немає у них почуття особистої грані, обов'язкової для кожної людини, немає поняття, що необережна дія або слівце можуть запросто зіпсувати людині, а тим більше - літній, настрій. 

 Я не заперечую, що справді існують ввічливі, поступливі дівчата і хлопці. Зустрічала, вірю в них... Але на тлі загальної брутальності однолітків  їхня поведінка – це, радше, виняток.

Звертаюсь з проханням до старших людей - згадайте, будь ласка, як ще в початковій школі вам підносили  уроки життя, постійно закликаючи «Дорослих треба поважати!» І ви погоджувалися, адже ваші дорослі воювали, багато з них стали інвалідами. Знаю, повагу  вам вселяли навіть цифри в паспортах ваших батьків. А ще плюс - ордени і медалі, нечасті розповіді про епізоди війни…

Ви чітко розуміли, що їм довелося пережити! Потім пішла інша  естетична  хвиля. На ній гойдалося вже моє покоління. Поважати можна і навіть треба тільки добрих, сміливих і чесних людей. І крапка.   Непомітно такий вибірковий підхід в повазі обернувся відвертим молодіжним егоїзмом і хамством. Виявлялося, що всі попередні покоління накоїли (молодь скаже «накосячили») таких справ, про яку повагу може йти мова! За що когось поважати? Це зайве! 

 А що відбувається наразі? Школа,  сама того не усвідомлюючи, вчить не задаватися «сантиментами». У прагненні до неупередженості  процес виховання вже доведено  до бездушного кнопкодавства, до односкладових мантр «так» або «ні».   Потихеньку  зі шкільних стін витісняється світла думка. І слідом – бажання і вміння нормально спілкуватися. Не думати, як наше слово відгукнеться в чиїйсь душі!   В таких умовах і виростають «втомлені гуси». Їм хочеться усього і одразу – ось же воно поруч! Часто буваю на «водопої», тобто у бюветі. Прибігають молодики і крайнього у черзі шукають... біля крану.  Може, з якогось дива черга починається саме тут! 

Простіше-краще. Сіреньким бути – воно якось зручніше і, як не крути, вигідніше. Вписатися в формат - ось що часто стає єдиною метою при виконанні будь-якого завдання. Та й для батьків головне, щоб їхня  дитина не була гіршою з найгірших. Вже за такий невибагливий  статус - відповідні нагороди. Все, як  каже наша молодь,  «ізі», тобто легко і просто! Та й  шкільна ситуація, коли головною мірою успіху стає схвалення дорослого, неминуче обернеться на активний бунт, або на  смиренне боягузтво. І постійне очікування можливості помститися. Подряпані  кабіни ліфтів, недолугі графіті, привселюдна лайка, зухвала поведінка у громадському транспорті, менторські зауваження дорослим… 

 …Люди похилого віку переходять в оборону: «Спочатку доживи до моїх років, а потім, може бути, я вислухаю твої оцінки!". Кінцівка фрази не завжди делікатна, іноді вона звучить в умовному способі: «Якщо доживеш…»

Чекаєте від мене рецепта? Є один коротенький. Саме для молоді. Не кожна зустрінута на шляху доросла людина є винуватцем того, що омріяні кросівки все ніяк не опиняться у вашій  шафі. Подивіться на її руки, загляньте у втомлені очі. А коли не поступаєтеся їй дорогою, зіштовхуючи з тротуару за правом  молодого і сильного, поставте себе на її місце.  І  ось що  ще - це не вона лаяла вас за рожеве волосся…

Катерина Андріянова